Дебіторська заборгованість, утворена в межах узгодженого сторонами строку оплати - нормальне явище у фінансово-господарській діяльності. Дебіторська заборгованість Сокирянського газового господарства за 2001 рік становить 1697,8 тис. грн. Тому необхідно проаналізувати стан заборгованості кожного суб'єкта і при цьому врахувати:
- який відсоток неповернення дебіторської заборгованості припадає на одного або кількох головних боржників;
- імовірність погашення дебіторської заборгованості, строки її виникнення, а також питому вагу простроченої заборгованості.
Аналіз дебіторської заборгованості дає такі результати:
- за термінами погашення в 2002р. вона становить: до 3 місяців - 1,8 тис. грн., від 3 до 6 місяців - 0,3 тис. грн. і від 6 до 12 місяців - 1695,7 тис. грн.;
- протягом 2002р. дебіторська заборгованість збільшилась з 2002,4 тис. грн. до 1697,8 тис. грн., тобто на 304,6 тис. грн.;
- дебіторська заборгованість за транспортування природного газу збільшилась з 43,5 тис. грн. до 20,2 тис. грн.;
- збільшилась також дебіторська заборгованість за природний газ, використаний населенням, з 11,2 тис. грн. до 5,9 тис. грн.;
- основною сумою дебіторської заборгованості залишаються комерційні
втрати за природний газ та пільги за газ, які становлять відповідно
75,4% та 23,1 %;'
- прострочена дебіторська заборгованість за комерційні витрати становить 1232,7 тис. грн., що складає 72,6 % від всієї дебіторської заборгованості.
6. З метою зменшення та недопущення виникнення простроченої кредиторської заборгованості не допускати замороження оборотних коштів в дебіторській заборгованості та наднормативних, не прокредитованих банком товарно-матеріальних цінностях; розмір власних оборотних коштів повинен бути достатнім і покривати необхідні мінімальні потреби підприємства в них для забезпечення поточної діяльності. Для цього на підприємстві необхідно вести конкретний платіжний календар, який конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні резерви для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, дає точніше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується. Ведення платіжного календаря дає змогу постійно контролювати платоспроможність підприємства.
7. Підвищувати оборотність обігових коштів, що дає можливість покращувати ефективність господарювання. Раціональне і ефективне використання оборотних коштів - основа фінансової стійкості підприємства.
Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотній капітал лише у високоліквідні активи, щоб зменшити імовірність ризику та отримати найвищий прибуток. Підприємство повинно створювати конкурентноспроможну продукцію з високими споживчими якостями. В нашому випадку це може бути якісне та своєчасне виконання робіт по підключенню газових приладів, газифікацій приміщення, та доставка газу споживачам. По можливості оборотні кошти бажано вкладати в найбільш ліквідні активи (цінні папери, банківські рахунки). Кошти, вкладені в незавершене виробництво, готову, але не відвантажену продукцію - низько ліквідні, тому що ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних процесів.
8.Зменшувати період операційного циклу, тобто не затримувати матеріальні ресурси на складі, а перетворювати їх в грошові кошти.
Для вивчення і розробки можливих шляхів розвитку підприємства в умовах ринкової економіки необхідний фінансовий прогноз. Основні його завдання – встановити обсяг фінансових ресурсів у майбутньому періоді, джерела їх формування і шляхи найбільш ефективного використання. Прогноз дозволяє розглянути тенденції, що складаються у ведення фінансової політики, із врахуванням впливу на неї внутрішніх і зовнішніх умов і на основі аналізу визначити перспективи фінансової стратегії, яка забезпечує підприємству стабільне фінансове і ринкове положення. Розроблення прогнозу дає можливість відповісти на життєво важливе питання: що очікує підприємство в майбутньому – зміцнення чи втрати платоспроможності(банкрутство).
У фінансовому прогнозуванні можуть бути використані економіко-математичне моделювання і метод експертних оцінок. Економіко-математичне моделювання дозволяє з певним ступенем ймовірності визначити динаміку показників залежно від впливу чинників на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Для отримання більш надійного фінансового прогнозу економіко-математичне моделювання доповнюється методом експертних оцінок, який дозволяє коректувати знайдені в ході моделювання кількісні значення фінансових процесів.
У світовій практиці для прогнозування стійкості підприємства, виробу його фінансової стратегії, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі.
Сьогодні дуже багато говориться й дискутується на тему ефективності фінансового управління. Особливо гостро це питання стосується великих промислових підприємств. В умовах адміністративно-командної системи, коли всі підприємства належали до державної форми власності, фінансове управління здійснювалося не на рівні підприємства, а на рівні галузевих міністерств і відомств. Фінансові негаразди одного підприємства компенсувалися ефективною роботою інших підприємств тієї ж галузі. Але ефективна робота підприємства, що працювало добре, не поліпшувала стану всієї галузі і не давала можливості скористатися результатами своєї праці внаслідок перерозподілу створюваних фондів на рівні галузі, об’єднань.
Ринковий нігілізм призводив до незацікавленості господарюючих суб’єктів у результатах своєї праці і був основною причиною кризи командно-адміністративної системи. Закони ринку, які примушують берегти кожну зароблену копійку, обмежуючи апетити як окремих компаній, так і держави в цілому, були підмінені “плановими методами господарювання”. Через масштабність своїх розмірів і неможливість оперативного до перевиробництва одних товарів і водночас недовиробництва інших. Метою виробництва було не отримання прибутку, а виробництво для повної зайнятості населення.
Основними керуючими принципами при використанні стартового капіталу підприємства є його цільове призначення та необхідність витрачення коштів, тобто обґрунтованість прийнятих рішень та їх доцільність. Так перш за все його витрачання на покриття понесених витрат в процесі здійснення господарської діяльності. Одним із основних напрямків витрачання коштів – це покриття довгострокових зобов’язань, сплата податків. Якщо ж підприємство бере майно та технології в оренду, то слід розраховувати видатки, щоб поступово перейти на власне майно. Якщо ж підприємство набирає все більше обертів в здійсненні своєї господарської діяльності видатки потрібно спрямовувати на закупівлю нових технологій, сировини та матеріалів.
При переході до ринкової економіки гостро постає питання змінити форми власності. В Україні, як і в більшості пострадянських держав, це питання вирішується шляхом приватизації. Тобто зміна форм власності вимагає змінити і форму управління підприємством. Зміна форм власності призвела до виникнення нової категорії, якої за командно-адміністративної системи просто не існувало.
Процеси приватизації, на превеликий жаль, відбуваються не на сприятливому ґрунті, а на фоні банкрутства окремих підприємств і глибоких кризових явищ економіки в цілому. Кожна компанія прагне до розвитку, розширення, оскільки стояти на місці небезпечно: необхідно створювати нову продукцію чи вдосконалювати стару. Кожен підприємець бажає займатися вигідним бізнесом.
Оцінка бізнесу може залежати від підсумків реалізації, до того ж передбачає багато аспектів. Ці аспекти акумулюються, серед іншого, у базі даних аналізу – балансі, достовірність якого не остання справа. Звітність, що оприлюднюється, не є комерційною таємницею. Тому аналітики іноді зазирають до чужої оприлюдненої звітності, щоб пограти цифрами на злість ворогам, на радість підприємцям. Але не завжди на звітність можна спиратися, починаючи аналіз фінансового стану. У випадках підготовки перерозподілу власності зацікавлені особи сприяють непрозорості показників. Але теоретично такі випадки є винятком і не беруться до уваги.
На підприємстві необхідно систематично проводити аналіз фінансового стану, однією з складових якого є оцінка ділової активності та ефективності господарювання підприємства. Цей аналіз дає змогу намітити шляхи забезпечення систематичного надходження та ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою успішного функціонування підприємства.
Аналіз ділової активності та ефективність його господарювання проводиться за допомогою визначення певних показників та їх порівняння за певні періоди. Ці показники поділяють на кілька груп:
- показники ділової активності;
- показники майнового стану;
- показники ліквідності та платоспроможності;
- показники прибутковості;
- показники фінансової стійкості та стабільності підприємства;
- показника рентабельності.
Для правильної оцінки показників їх порівнюють з розробленими нормативними значеннями.
В останні роки часто проводиться рейтингова оцінка підприємств. Огляд і аналіз наявних підходів до проведення рейтингу, оцінки іміджу підприємств дали змогу зробити такі висновки.