Одноосібне керівництво почасти зумовлене людською природою. Людям на високих посадах приємно вважати себе незамінними, і вони потай сподіг ваються, що так триватиме завжди. Вони не люблять передавати повноваження, оскільки вважають, що внаслідок цього зменшиться їхня значущість-
Головна економічна відмінність між централізацією' і- децентралЬа-цією полягає в тому, що в першому випадку меншими є витрати на утримання адміністративного апарату, а в другому — вища ефективність праці. Наукові дослідження свідчать: завдяки високому мораіьному духу та почуттю колективізму децентралізовані організації мають меншу плинність кадрів, менше прогулів та нещасних випадків".
С. Паркінсон М. Рустомджі
Кожне підприємство має власну організаційну структуру, яка визначається наявністю та взаємодією його підрозділів.
Підрозділи підприємства виконують різні функції і можуть мати різну назву: цехи, відділи, служби, департаменти, секції, відділення тошо.
Ці підрозділи очолюють керівники (менеджери, завідувачі), які відповідають за їхню роботу.
У невеличких підприємствах нерідко одна й та сама особа (власник або головний менеджер) здійснює управління господарською діяльністю і приймає важливі рішення.
Але здатність людини керувати має певні обмеження. Тому в разі зростання масштабів бізнесу й ускладнення його структури виникає необхідність розподілити повноваження з прийняття рішеннь між різними рівнями управління.
Наприклад, власник невеличкої крамнички може самостійно управляти її роботою. Однак ставши власником кількох магазинів, розташованих у різних районах, він буде змушений призначити менеджерів і надати їм право самостійно приймати певні рішення.
Делегування повноважень з прийняття рішень означає децентралізацію управління.
Децентралізація управління має певні переваги і вади.
Перевагами децентралізації є: можливість вищого керівництва зосередитися на глобальних стратегічних проблемах і рішеннях; оперативне прийняття рішень на відповідних рівнях управління; рішення приймаються тими менеджерами, які найглибше розуміються на суті проблеми; менеджери набувають досвіду управління, шо дає їм змогу з часом посісти вирішальні посади у керівництві тощо.
Вадами децентралізації є: ускладнення процесу координації діяльності; можливість появи нездорової внутрішньої конкуренції; збільшення витрат на утримання обслуговуючого персоналу тощо.
Як свідчить зарубіжний досвід, у великих фірмах, щоб уникнути небезпеки втратити контроль, вище керівництво намагається якомога глибше контролювати рішення менеджерів нижчого рівня, не підміняючи водночас їхньої функції приймати рішення.
Отримання менеджером права самостійне приймати рішення означає водночас і відповідальність за його наслідки. Тому підрозділ, очолюваний керівником, який несе відповідальність за результати його діяльності, дістав назву "центр відповідальності".
Центр відповідальності (КевротіЬШіу Сепіег) — сфера (сегмент) діяльності, в межах якої встановлено персональну відповідальність менеджера за показники діяльності, які він контролює.
У системі управління виший керівник має контролювати й оцінювати роботу менеджерів нижчого рівня, а вони, своєю чергою, повинні здійснювати самоконтроль та інформувати вище керівництво про результати діяльності.
Для здійснення такого контролю та забезпечення підзвітності менеджерів необхідна відповідна система обліку, яка б забезпечувала збирання, обробку і передання інформації про результати діяльності кожного центру відповідальності. Такою системою обліку є облік за центрами відповідальності.
Облік відповідальності — система обліку, що забезпечує контроль і оцінку діяльності кожного центру відповідальності.
Ефективна система обліку за центрами відповідальності грунтується на таких принципах:
/ менеджери відповідають тільки за ту діяльність, що перебуває під їхнім контролем;
/ менеджери беруть участь у визначенні цілей, за якими оцінюватиметься їхня діяльність;
/ менеджери намагаються досягти поставленої перед ними та їхніми підрозділами мети;
/ чітка визначеність ролі обліку в системі заохочення працівників;
/ звіти про виконання бюджетів складаються регулярно і використовуються практично для оцінки діяльності центрів відповідальності.
3.1.Концепція центрів відповідальності.
Концепцію центрів та обліку відповідальності вперше було сформульовано Джоном А.Хіггінсом. На початку 1950-х років вона набула значного поширення у СІЛА, а згодом і в інших країнах.
Спершу метою обліку за центрами відповідальності було посилення контролю за витратами через встановлення персональної відповідальності менеджерів різних рівнів за витрачання ресурсів.
Однак вивчення психологічних аспектів поведінки людини свідчить, що встановлення жорсткого контролю та використання його результатів як докір менеджерам змушує останніх більше часу приділяти пошукові виправдовувань власних дій, а не шляхів досягнення поставленої мети.
Тому тепер завданням обліку за центрами відповідальності є не так контроль, як допомога в організації самоконтролю, оскільки загальновідомо, що жодна людина не стане порушувати вигідні для неї умови й критерії діяльності. Отже, головною метою обліку відповідальності є допомога менеджерам у складанні звітів про виконання бюджетів та оцінюванні результатів діяльності .
Створення й функціонування системи обліку за центрами відповідальності передбачає:
/ визначення центрів відповідальності;
/ складання бюджету для кожного центру відповідальності;
/ регулярне складання звітності про виконання;
/ аналіз причин відхилень та оцінка діяльності центру.
Основою обліку за центрами відповідатьності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів.
У зв'язку з цим першим кроком організації такого обліку є виділення відповідних центрів з метою закріплення відповідальності. Для виділення центрів відповідальності насамперед беруть до уваги організаційну й технологічну структуру підприємства, посадові інструкції, які встановлюють права і обов'язки конкретних працівників.
3.2.Типи центрів відповідальності.
Відмінності в характері відповідальності менеджерів дають змогу виокремити чотири типи центрів відповідальності:
/ Центри витрат
/ Центри доходу
/ Центри прибутку
/ Центри інвестицій.
Центр витрат — центр відповідальності, керівник якого контролює витрати, але не контролює доходів й інвестицій в активи центру.
Більшість підрозділів підприємства (відділи, цехи, ділянки, виробництва тощо) є центрами витрат.
Центри витрат, своєю чергою, можна поділити на центри технологічних витрат і центри дискреційних витрат.
Центр технологічних витрат — центр витрат, в якому може бути встановлений оптимальний взаємозв'язок між витратами та результатами діяльності.
Це означає, що витрати можуть бути виражені в грошовому вимірнику, а результати діяльності — в натуральних вимірниках. При цьому можуть бути встановлені норми витрат на одиницю результату діяльності (продукції, послуг).
Типовими прикладами центрів технологічних витрат є підрозділи основного та допоміжного виробництва (цехи, ділянки, станції тощо).
Центр дискреційних витрат — центр витрат, в якому неможливо визначити оптимальний взаємозв'язок між витратами й результатами діяльності центру.
Отже, в цьому випадку відсутній прямий зв'язок між витраченими ресурсами й отриманим результатом .
Типовим прикладом центрів дискреційних витрат є науково-дослідницькі (лабораторії, полігони тощо) та адміністративні підрозділи (бухгалтерія, відділ кадрів, відділ зв'язків з громадськістю тощо), а також частина підрозділів, що забезпечує збут (відділ реклами, дослідження ринку тощо).
Центр доходу — центр відповідальності, керівник якого контролює доходи, але не контролює витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) або придбання товарів, що реалізуються, та інвестиції в активи центру.
Типовим прикладом центрів доходу є відділ продажу, відділи універмагу, регіональні представництва компаній тощо.
Такі підрозділи звичайно відповідають за обсяг продажу, але не завжди мають повноваження контролювати ціни й асортимент товарів.
При цьому керівник центру доходу може контролювати витрати на утримання підрозділу. Отже, йдеться не про відсутність контролю витрат взагалі, а про відсутність прямого зв'язку між витратами центру та його доходом .
Отже, фактично не існує центру доходу в "чистому" вигляді. Мова радше йде про центр доходу та обмежених витрат.
Центр прибутку — центр відповідальності, керівник якого контролює витрати й доходи, але не контролює інвестиції в активи центру.
Більшість бізнес-одиниць у мережі діяльності компанії (ресторани, мотелі, кіоски, відділення, філії тощо) функціонують як центри прибутку.
Наявність прямого зв'язку між витратами та доходом дає керівнику підрозділу змогу контролювати прибуток .
Отже, основним завданням керівника центру прибутку є максимізація прибутку.
Слід зазначити, що центром прибутку можуть бути не лише виробничі підрозділи або торгівельні точки. Банк може розглядати кожен департамент (позик, кредитних карток тощо) як центр прибутку, а університет — перетворити свої факультети на бізнес-школи з наданням їх керівникам відповідних повноважень, які дадуть підстави ідентифікувати їх як центри прибутку.
Центр інвестицій— центр відповідальності, керівник якого одночасно контролює витрати, доходи та інвестиції в активи центру.
Центром інвестицій зазвичай є компанія загалом, а також дочірні підприємства та філії, керівники яких мають широкі повноваження. Характерною особливістю центру інвестицій є прямий взаємозв'язок між інвестованим капіталом у діяльність центру та його прибутком (рис. 3.1.).