3 Ризики цінової стабільності
Їх можна характеризувати за такими позиціями:
— диспропорції в темпах приросту цін споживчого ринку і цін виробника (промисловості);
— високий рівень споживання енергоносіїв в умовах постійного підвищення цін на них;
— більша схильність домашніх господарств до споживання, ніж до накопичення;
— перевищення темпів зростання платоспроможного споживчого попиту населення над темпами збільшення внутрішньої товарної пропозиції;
— експансивні фіскальна, боргова й бюджетна політики.
4 Ризики зовнішнього сектору економіки
Вони дістали свій прояв у:
— погіршенні позиції рахунку поточних операцій внаслідок підвищення внутрішнього попиту;
— низькому рівні диверсифікації вітчизняного експорту за галузевою ознакою та його переважно сировинній спрямованості;
— низькому попиті на науково- та капіталомістку імпортну продукцію і переважанні в структурі імпорту' споживчих товарів.
5 Ризики фінансової системи
Вони були обумовлені:
— зростанням вартості зовнішніх запозичень і обмеженням доступу банківського сектору до дешевих міжнародних ресурсів;
— високими темпами іпотечного кредитування, обумовленими, в першу чергу, необгрунтованим і спекулятивним підвищенням цін на нерухомість;
— фінансовою слабкістю та низьким рівнем ліквідності багатьох банків;
— високими темпами зростання інфляції, що спричинило підвищення процентних ставок;
— низьким рівнем координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, що дістало свій прояв у законодавчій і нормативній невизначеності механізмів застосування інструментів грошово-кредитної й валютної політик та підтримки таких дій із боку уряду, у випадках зміни чинного монетарного режиму або виникнення фінансових криз;
— обмеженістю й нерозвинутістю ринку цінних паперів. Особливий ризик створює орієнтація державної боргової політики на залучення іноземних ресурсів, що не тільки гальмує розвиток вітчизняного ринку державних цінних паперів, а й сприяє зростанню ризиків виникнення валютної та боргової кризи.
6 Ризики функціонування системи державного управління
До них належать:
— відсутність узгодженості між документами, що визначають стратегічні напрями розвитку країни;
— короткий горизонт і недосконалість координації дій при розробленні прогнозних даних соціально-економічного розвитку країни;
— відсутність узгоджених дій між окремими державними інститутами.
Слід зазначити, що внутрішні дисбаланси ще більше поглиблюються внаслідок подальшого розвитку світової кредитної кризи, яка, за оцінками фахівців МВФ, поступово переросла в кризу ліквідності, призвела до неплатоспроможності та банкрутства окремих фінансових установ. Це обумовило появу нових зовнішніх факторів впливу на фінансову систему України, серед яких можна виділити:
— значне погіршення балансів провідних міжнародних банків і фінансових установ, що спричинило погіршення кредитної пропозиції та ускладнення умов залучення зовнішнього фінансування для економічних суб'єктів України;
— обмеженість джерел фінансування власної поточної діяльності міжнародних банків і фінансових установ і як результат — зростання вартості кредитів, у першу чергу, — для приватного сектору нових ринкових економік;
— обмеженість обсягів фінансування на зовнішніх ринках і високу їх вартість, здатних негативно вплинути на фінансування зовнішнього державного боргу та дефіциту державного бюджету України.
Таким чином, можна дійти висновку, що існуюча макрофінансова нестабільність — це результат взаємодії зовнішніх чинників та цілого комплексу внутрішніх структурних дисбалансів, які стосуються всіх без винятку сфер вітчизняної економіки. Світова фінансова криза відіграла лише роль каталізатора, а тому її слід розглядати тільки як одну з причин нестабільності вітчизняних банківської та фінансової систем. Отже, постає запитання: чи може Національний банк України самостійно усунути саме фундаментальні причини, а не симптоми "хвороби"? На наш погляд, таке завдання, безумовно, виходить за межі впливу монетарної політики.
Як показав досвід останніх місяців, наслідки економічних і фінансових дисбалансів негативно вплинули на діяльність грошового ринку та стабільність банківської системи, дестабілізувавши ситуацію на валютному і грошовому ринках. Тому природно, шо вжиті НБУ заходи мають бути спрямовані саме на їх подолання. Крім того, необхідно щоб його дії у сфері регулювання як грошового ринку, так і банківської системи, були узгоджені з діяльністю інших органів державного управління та передбачали підтримку всієї економічної системи країни.
З огляду на це, одним із найважливіших питань, яке стоїть перед Національним банком і урядом України, є розв'язання проблеми фінансування реального сектору економіки з метою пожвавлення ділової активності та уникнення (або хоча б ослаблення) впливу рецесії. Вирішення цього завдання гарантуватиме подолання низки кризових явищ, які наразі спостерігаються в банківській системі: дестабілізація валютного ринку, погіршення якості наданих банками кредитів, зниження ліквідності окремих банків тощо.
Поряд зі змінами у грошово-кредитній політиці, в нинішніх фінансових умовах, за наявності значних ризиків недоотримання доходів бюджету, потрібна виважена фіскальна політика уряду. Отже, головною вимогою до бюджету на 2011 рік має стати його збалансованість на основі консервативного підходу. Цільові показники видатків повинні підтримуватися певними заходами, спрямованими на заощадження коштів. Разом із тим слід не допускати істотного скорочення капітальних видатків і посилити адресність соціальних програм.
З огляду на викладене вважаємо за необхідне своєчасно розробити і ухвалити спільний і скоординований план дій, який включатиме такі заходи:
1) перелік пріоритетних галузей реального сектору економіки. Базовим критерієм відбору повинна стати спрямованість діяльності підприємств цих галузей на стимулювання внутрішнього попиту;
2) розробка узгодженого механізму забезпечення фінансування реального сектору економіки, в основу якого повинні бути покладені принципи прозорості та взаємної відповідальності;
3) узгодження переліку інструментів впливу, пріоритет серед яких повинен належати ринковим, а не адміністративним заходам;
4) моніторинг ефективності запроваджених заходів із допомогою відповідної системи показників та індикаторів.
У рамках запропонованого плану заходів і в межах власної компетенції Національний банк України повинен забезпечити доступність ресурсів як для підприємств пріоритетних галузей, так і для всіх інших суб'єктів господарювання, а також достатній рівень вільної ліквідності банківської системи для задоволення відповідного попиту на гроші.
Одним із важливих чинників подолання фінансової кризи стала відмова від фактичної прив'язки обмінного курсу гривні до долара США, що спричинило суттєві трансформації в монетарному трансмісійному механізмі. Так, у першу чергу необхідно звернути увагу на підвищення ролі таких його традиційних каналів, як кредитний і процентний, що надає НБУ можливість суттєво підвищити ефективність свого впливу на стан грошового ринку.
Однак, незважаючи на сукупність ужитих заходів, нестабільність у банківській системі посилюють проблеми, що виникли в реальному секторі і, по-перше, призвели до відпливу депозитів суб'єктів господарювання, по-друге, знизили рівень довіри населення до банківської системи, що дістало свій прояв у зменшенні обсягів депозитів фізичних осіб у національній валюті (у жовтні на 10 %, а в листопаді — майже на 5 %), а по-третє, спричинили зростання частки проблемних кредитів. Так, за даними Міжнародного бюро кредитних історій, на 11 грудня 2008 року цей показник становив 10,35 %. За інформацією колекторських компаній, проблемні кредити фізичних осіб складають уже близько 15 % і на початку 2009 року можуть сягнути 30 %.
За таких умов Національний банк України змушений проводити активні операції щодо підтримання рівня ліквідності, необхідного для виконання банками взятих на себе зобов'язань. Крім того, як і раніше, вплив на процентні ставки з боку НБУ ще залишається обмеженим. Це обумовлено збільшенням премії за ризик за кредитами, які надаються реальному сектору економіки, а також вимушеним підвищенням банками процентних ставок за депозитами з метою підтримки ліквідності за рахунок внутрішніх джерел.
Висновки
Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки. Для подолання наслідків фінансово-економічної кризи необхідно розробити комплекс взаємопов'язаних заходів щодо взаємодії фінансового і нефінансового секторів економіки і узгодити дії всіх органів державної влади та суб'єктів господарювання з метою їх виконання. При цьому ключова роль повинна належати розробці та реалізації державної стратегії економічного й соціального розвитку, яка передбачала б чіткий розвиток окремих галузей національної економіки, експортно-імпортну, енергетичну політику тощо, а також реалізацію завдань грошово-кредитної політики Національним банком України на основі інструментів її точного налаштування на незалежній основі.
До того ж, з огляду на перспективу загальної світової фінансової нестабільності, на нашу думку, слід запровадити й інституційно оформити ефективну і постійно діючу систему моніторингу фінансової системи в цілому і банківського сектору зокрема. Методологічні та методичні основи такої системи вже розроблено Національним банком, Міністерством економіки та Міністерством фінансів України, підготовлено необхідні системи показників, інформаційно-аналітичну базу тощо. Отже, залишається організаційно оформити відповідні рішення і створити в структурі зазначених органів державної влади підрозділи з моніторингу та забезпечення фінансової стабільності.
Використані джерела
1. Міщенко В., Жупанин В. Проблеми збалансованості внутрішніх заощаджень та зовнішніх запозичень банків в умовах нестабільності фінансових ринків // Вісник Національного банку України. - 2010,- № 7. - С. 8-12.
2. WellinkN. Recentmarketturmoil — implicationsforsupervisorsandriskmanagers // BISReview. — 2010. - № 21. —http://www.bis.org/review/ r080229b.pdf.
3. Обгрунтування методичних підходів до оцінки стійкості фінансової системи: їнф.-аналіт. мат-ли. Вип. 6 / В.І. Міщенко, Р.С. Лисенко, С.В. Науменкова та ін. — К.: НБУ, Центр наукових досліджень, 2006. — 162 с.
4. Шумимо І., Міщенко В., Лисенко P. Теоретичні і практичні аспекти аналізу стану фінансової системи економіки // Вісник Національного банку України. — 2009. - № 3. - С. 6-10.
5. Монетарний трансмісійний механізм в Україні: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 9 / В.І. Міщенко, О.І. Петрик, А.В. Сомик, Р.С. Лисенко та ін. — К.: НБУ. Центр наукових досліджень, 2008. - 144 с.