Управління активами і пасивами підприємства (стр. 3 из 8)
Рисунок 2.2. Причини, що визначають необхідність нормування
Нормування оборотних активів може здійснюватись трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів.
Метод прямого розрахунку дозволяє найбільш точно визначити потребу в оборотних активах, так як враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків. Обґрунтований розрахунок здійснюється за кожним елементом оборотних активів з врахуванням завдань виробничого плану, постачання та збуту.
Аналітичний метод визначення потреби в оборотних активах базується на здійсненні розрахунків з врахуванням середніх фактичних залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування з врахуванням зайвих і непотрібних запасів, неліквідів, які, можливо, мали місце в попередньому періоді.
Коефіцієнтний метод дозволяє здійснити розрахунок потреби в оборотних активах з врахуванням тенденцій і співвідношень в змінах обсягу виробництва та окремих видів запасів і затрат. Частина з них знаходиться в прямій пропорційній залежності від змін в обсягу виробництва – сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, незавершене виробництво, готова продукція на складі, інша ж частина залежить в значно меншій мірі – малоцінні і швидкозношувані предмети, запчастини для ремонтів, витрати майбутніх періодів тощо. [11,с.100]
Економічними показниками використання оборотних активів є фондовіддача, фондомісткість, прибутковість, оборотність, коефіцієнт оборотності, розмір вивільнення (замороження).
Фондовіддача — показник, що характеризує рівень виробництва валової (товарної) продукції на одиницю оборотних активів. Визначається він діленням обсягу виробництва валової або товарної продукції у вартісному вираженні на 1000 грн оборотних активів.
Фондомісткість — показник, що характеризує розмір оборотних активів, які використовуються у виробництві одиниці валової (реалізованої) продукції. Визначається він діленням величини оборотних активів на 1000 грн виробленої або реалізованої продукції.
Прибутковість — показник, що характеризує рівень окупності сукупних витрат виробництва або його складових, у тому числі оборотних активів. Визначається діленням обсягу балансового прибутку на 1000 грн середньорічної вартості оборотних активів.
Оборотні активи підприємств весь час перебувають у русі, проходячи послідовно три стадії кругообігу: заготівельну, виробничу та реалізації. Послідовне проходження оборотними активами стадії кругообігу із зміною форм вартості називаєтьсяоборотністю.Оборотність характеризується тривалістю одного обороту у днях та кількістю обертів за певний (аналізований) період, тобто коефіцієнтом оборотності.
Тривалість одного обороту у днях, тобто оборотність оборотних активів, визначається за формулою
(2,1)де Д — кількість днів, за яку обчислюється оборотність (вважається, що місяць дорівнює 30 дням, квартал— 90, півріччя— 180, рік — 360 дням); Со — середній залишок оборотних активів за аналізований період*, грн;Р — сума обороту. [11,c. 210]
Таблиця 2.1. Розрахунок коефіцієнтів оборотності [3,c. 278-279]
2.3Управління необоротними активами
Сформовані на початку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними.
Основними задачами управління необоротними активами є:
- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;
- визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва;
- визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення)
- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів;
- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури;
Оновлення основних засобів на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва.
Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються:
- необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності;
- залишок необоротних активів на початок планового періоду;
- планове вибуття необоротних активів у зв`язку з їх фізичним та моральним зносом.
При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки вирочних засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартістних показниках. Управління необоротними активами здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз складу; сктруктури необоротних активів; сутність їх придатності; інтенсивності оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються наступні показники:
1. Коефіцієнт участи операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства:
Ку – коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства.
, (2,2)Де, ВАс – середня вартість операційних необоротних активів.
ОАс – середня вартість оборотних активів.
Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки – негативно.
2. Коефіцієнт зносу:
, (2,3)Де, Кз – коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець аналізуємого періоду.
Зк – сума зносу.
ВАс – середня вартість необоротних активів.
Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення – навпаки позитивно.
3. коефіцієнт придатності необоротних активів:
, (2,4)Де, Кп – коефіцієнт придатності необоротних активів.
ВАз – залишкова вартість необоротних активів.
ВАп – первісна вартість необоротних активів.
Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки – негативно.
4. Період обороту необоротних активів:
,(2,4)Де, По – період необороту необоротних активів;
ВАс – середня вартість необоротних активів;
Зс – середня сума зносу необоротних активів.
Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки – негативно.
5. Коєфіцієнт рентабельності:
, (2,5)Кр – коефіцієнт рентабельності необоротних активів;
Пч – чистий прибуток підприємства.
ВАс – середня вартість необоротних активів.
На основі проведеного аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому періоді за формулою:
(2,6)Де, ВАо – оптимальна сума необоротних активів;
ВАк – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду;
ВАн – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду;
КВА – приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді;
КОР – коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді.
Таким чином, фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефективне використання грошових коштів, пов`язаних з придбанням, реконструкцією, розширенням та технічним переоснащенням необоротних активів. [2]
3. Методологічні основи управління пасивами підприємства
3.1 Принципи формування капіталу створюваного підприємства
Основною метою формування капіталу створюваного підприємства є залучення його достатнього обсягу для фінансування придбання необхідних активів, а також оптимізація його структури з позицій забезпечення умов подальшого ефективного використання.
Процес формування капіталу створюваного підприємства має певні особливості, основні з яких наведено нижче.
1. До формування капіталу створюваного підприємства не може бути залучено внутрішні джерела фінансових ресурсів, які на цій стадії його життєвого циклу відсутні. Так, потреба у власному капіталі створюваного підприємства не може бути задоволена за рахунок його прибутку, а потреба в позиковому капіталі — за рахунок поточних зобов'язань за розрахунками, які до початку функціонування підприємства ще не сформувалися.
2. Основу формування стартового капіталу створюваного підприємства становить власний капітал його засновників. Без внесення певної частини власного капіталу у створення нового підприємства залучити позиковий капітал досить складно (формування стартового капіталу створюваного підприємства виключно за рахунок позикового капіталу теоретично можливе, проте на практиці зустрічається дуже рідко).