ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ
ЗМІСТ
Вступ
Інструментами перерозподілу доходів населення
Крива концентрації податків
Соціальні трансфери
Вступ
В усіх економічних системах уряд перерозподіляє доходи населення для зменшення нерівності у їх розподілі та зменшення рівня бідності. Масштаби цього перерозподілу залежать від багатьох чинників, таких як тип економічної системи, історично сформована практика, пріоритети державних видатків, політичний процес, фаза ділового циклу, цінності населення тощо.
Проблеми дослідження державного регулювання доходів населення вивчають А. Гальчинський, А. Колот, Е. Лібанова, В. Мандибура, В. Паламарчук, Ю. Палкін, А. Ревенко, Ю. Саєнко та ін. Вчені доходять висновку, що використання адміністративних важелів у сучасних умовах є неефективним, а тому особливого значення набуває використання фіскальних інструментів регулювання доходів населення.
У цій статті проаналізуємо фінансові інструменти державного регулювання доходів населення, зокрема податки на особисті доходи та трансферні платежі, а також дослідимо показники ефективності використання цих інструментів для зменшення нерівності розподілу доходів населення та бідності у різних групах країн.
Інструментами перерозподілу доходів населення є особисті податки, державні трансферні платежі, встановлення мінімальної заробітної плати, норм і гарантій її виплати, умов та розмірів оплати праці керівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів, регулювання цін на товари і послуги тощо. Особливого значення у сучасних умовах набуває використання фінансових інструментів регулювання доходів населення, зокрема особистих податків та соціальних трансферів.
Податок на доходи фізичних осіб є важливим інструментом державного регулювання доходів завдяки своїй справедливості та ефективності податкової системи. Основні переваги цього податку такі [2, c. 210]: він узгоджується з принципом платоспроможності; податкові надходження гнучкі; податок не породжує викривлення цін; він є добрим макроекономічним стабілізатором; податок „прозорий", тобто податковий тягар є для його платників зрозумілим і очевидним; легко вказати джерело цього податку й чітко визначити його розмір.
При аналізі впливу податків на розподіл доходів важливе значення мають такі поняття як система оподаткування, ставки оподаткування, база оподаткування, величина неоподатковуваного мінімуму, пільги при сплаті податків тощо. Навіть незначні зміни в системі оподаткуванні призводять до суттєвих змін у формуванні доходів населення.
Існує два основних види податкових систем, які застосовують при оподаткуванні особистих доходів: прогресивна і пропорційна. При прогресивному податку середня ставка податку зростає і багаті особи платять у вигляді податку дедалі більшу частку свого доходу. Суть пропорційного податку полягає у тому, що усі індивіди сплачують однакову частку свого доходу.
Більшість країн світу використовує прогресивні шкали оподаткування особистих доходів, тобто зі зростанням доходів податкові ставки збільшуються.
При оподаткуванні особистих доходів може використовуватися різна кількість ставок. Більшість країн використовують чотири-п'ять ставок податку, хоча може бути лише одна (у випадку пропорційного оподаткування), а у Люксембурзі їх налічується аж 16. У розвинених країнах простежується загальна тенденція до зменшення кількості ставок [7, c. 22]. Дослідження показують, що зменшення кількості ставок не означає зменшення перерозподільного впливу податків.
У розвинутих країнах існують значні відмінності у величині максимальної ставки податку на особисті доходи. У 2005 р. максимальна ставка податку існувала у Нідерландах - 52%, а мінімальна - у Швейцарії (12%). Середня величина максимальної ставки податку на особисті доходи у країнах ОЕСР становить 43,3% [7, c. 21].
Альтернативною до прогресивної системи оподаткування особистих доходів є пропорційна система. Першою з країн, яка запровадила пропорційне оподаткування була Естонія. У 1994 р. у цій країні було запроваджено єдину ставку податку - 26%, - середнє між найвищою та найнижчою ставками. У 1994 р. пропорційне оподаткування запровадила Литва (33%), у 1997 - Латвія (25%), у 2001 - Росія (13%), 2003 - Сербія (14%), 2004 - Україна (13%), Словаччина (19%), у 2005 р. -Грузія (12%), Румунія (16%) Туркменістан (10%), у 2006 р. - Киргизія (10%), у 2007 р. - Казахстан (10%), Македонія (12%), Чорногорія (15%), у 2008 р. - Албанія (10%), Болгарія (10%), Чеська республіка (15%), у 2009 р. - Білорусь (12%).
Запровадження пропорційної системи оподаткування доходів суттєво зменшило можливості держави використовувати особисті податки як інструмент перерозподілу доходів. Однак запровадження пропорційної системи не означає, що уряд вже не може використовувати податкову систему для перерозподілу доходів [1]. Застосування неоподатковуваного мінімуму чи податкових пільг може забезпечити певну міру прогресивності податку навіть при пропорційній системі оподаткуванні особистих доходів. Дані з Дослідження доходів та умов життя ЄС (2006) свідчать, що прямі податки є дуже прогресивними у всіх країнах ЄС-8, зокрема і тих, які мають пропорційне оподаткування. Більш того, порівняльний аналіз показує, що у країнах з єдиною ставкою оподаткування (Естонія, Литва, Словаччина) податки відігравали навіть більшу роль у зниженні нерівності доходів населення, ніж соціальні трансфери [13].
При оподаткуванні особистих доходів важливе значення має вибір бази оподаткування. Існує два основних підходи до визначення бази оподаткування особистих доходів: глобальний, тобто до всіх доходів особи у сукупності, і шедулярний, тобто окремо за джерелами доходів. До оподатковуваного доходу у різних країнах можуть включати доходи з різних джерел, що ускладнює порівняльний аналіз. Розширення бази оподаткування також має вплив на розподіл доходів, оскільки підвищує горизонтальну справедливість, так як передбачає усунення преференційного оподаткування окремих груп платників податку.
Одиницею оподаткування може бути особа чи сім'я. У більшості країн одиницею оподаткування є індивід, а у Франції, Люксембурзі, Португалії і Швейцарії є спільне оподаткування заробітків подружжя. Головною метою спільного оподаткування є досягнення горизонтальної справедливості.
Для перерозподільних цілей податку на доходи фізичних осіб важливе місце займають пільги, неоподатковувані мінімуми та податкові кредити. Основним аргументами використання неоподатковуваних мінімумів, податкових пільг та податкових кредитів є досягнення більшої прогресивності податків, здійснення платниками податків видатків на соціально важливі цілі тощо. Однак такі пільги значно частіше використовують особи з високими доходами, наприклад для звільнення від оподаткування заощаджень, купленого в кредит житла, видатків на освіту і охорону здоров'я та доброчинних внесків.
Найпростішим показником перерозподілу доходів за допомогою податків є частка податків з особистих доходів у ВВП країни. Що більшою є ця частка, то сильніше держава впливає на формування доходів населення. Для прикладу, у розвинених країнах (членах ОЕСР) частка податку на особисті доходи у ВВП становить менше 10% (8,4), хоча тут існують значні відмінності. Так, частка особистих податків у ВВП у Кореї становить лише 3,2%, у Словаччині - 3,3, тоді як у Швеції -15,8, а у Данії - 25,6 % [7, c. 16].
Ще одним показником перерозподілу доходів за допомогою податків є частка особистих податків у податкових надходженнях до бюджету. У країнах ОЕСР ця частка становить приблизно 5%; вона коливається від 10,8% у Словаччині і 12,7% у Кореї до 41,9% у Новій Зеландії та 53,1% у Данії [7, c. 16].
Однак сама частка особистих податків у ВВП не пояснює, хто саме заплатив ці податки. Тому необхідно аналізувати частку податків у видатках домогосподарств, що згруповані за рівнем їх доходів. Для цього найчастіше використовують коефіцієнт концентрації податків і коефіцієнт Каквані.
Крива концентрації податків є подібною до кривої Лоренца, за винятком того, що по вертикальній осі відкладається не кумулятивна частка доходів, а кумулятивна частка податкових зобов'язань. Так само як коефіцієнт Джині, коефіцієнт концентрації податкових зобов'язань N можна обчислити як різницю між одиницею і подвійною площею фігури під кривою концентрації податкових зобов'язань.
Коефіцієнт N може приймати значення від нуля (максимальна податкова регресивність - крива концентрації податків співпадає з діагоналлю) і одиницею (максимальна прогресивність). Коефіцієнт Каквані тоді можна обчислити за формулою
K=N-G = 1-2Y,
де К - коефіцієнт Каквані; N - коефіцієнт концентрації податкових зобов'язань; G - коефіцієнт Джині; Y- площа між кривою Лоренца і кривою концентрації податкових зобов'язань.
Коефіцієнт Каквані показує ступінь прогресивності податків: чим вищим є значення цього коефіцієнта, тим прогресивнішим є податок. Якщо значення коефіцієнта Каквані є від'ємним, то це означає, що податок є регресивним. Для заданого значення G, значення К може приймати значення від (- G) до (1- G).
Для ефективного перерозподілу доходів за допомогою податків, на думку більшості дослідників, податкова система повинна мати широку базу, обмежену кількість винятків і низькі ставки. Головною метою податків як інструменту перерозподілу доходів населення є акумулювання ресурсів, необхідних для надання допомоги біднішим верствам населення та уникнення утворення горизонтальних нерівностей. Однак, як показують дослідження Світового банку, податки суттєво не зменшують значення коефіцієнтів Джині у країнах, що розвиваються і в країнах з перехідною економікою [10, c. 3]. В умовах запровадження плоскої шкали оподаткування особистих доходів важливого значення для збільшення перерозподільного ефекту податків набуває підвищення неоподатковуваного мінімуму. На нашу думку, доцільним є встановлення неоподатковуваного мінімуму на рівні 50% середньої заробітної плати. Наприклад, у 2008 р. середньомісячна зарплата в Україні становила 1806 грн. Тоді неоподатковуваний мінімум був би 900 грн, що не набагато більше за мінімальну зарплату (605 грн) чи прожитковий мінімум (626 грн.)