За строками облігації розділяють на короткострокові, середньострокові, довгострокові. Існують різні критерії щодо поділу облігацій за цією ознакою. Найбільш прийнятою є:
- короткострокові – до 1 року;
- середньострокові – 1-5 років;
- довгострокові – 5-10 років.
Строк погашення впливає на умови обігу прямо і опосередковано. Прямо вони визначають скільки облігація буде обертатися взагалі, а опосередковано, впливають на те хто буде їх власниками. До строків погашення облігації можна віднести і таку характеристику як можливість дострокового викупу облігацій емітентом за завчасно визначеною в умовах випуску ціною. Це вигідно емітентові, так як при несприятливій ситуації на фондовому ринку (наприклад, падіння процентних ставок) він залишає за собою право викупити свої облігації і випустити нові з нижчими ставками або просто скоротити борг.
Найбільш розповсюдженими є лише декілька основних видів облігацій з відносно стандартними назвами:
- іпотечні облігації;
- облігації під заставу фондових паперів;
- облігації під заставу обладнання;
- незабезпечені облігації;
- інші види облігацій.
Іпотечні облігації являють собою боргові зобов’язання, що забезпечені майном підприємства (емітента). У випадку її банкрутства або неплатоспроможності утримувачі облігацій мають право на отримання цього майна, яке вони можуть продати для задоволення своїх претензій. Утримувачі іпотечних облігацій під заставу майна, як правило, захищені умовами облігаційного договору. Емітенту може бути заборонено випускати нові облігації під заставу майна, яке вже є забезпеченням для інших облігацій.
Облігації під заставу фондових паперів забезпечені іншими цінними паперами, що зберігаються на умовах трасту (довіри). Найбільш розповсюдженою є ситуація, коли в якості забезпечення облігацій компанії-емітента виступають цінні папери її філії.
В якості забезпечення облігацій під заставу обладнання, які відомі також під назвою сертифікатів, що забезпечені рухомим майном, право на яке має довірча особа, використовуються транспортні засоби (літаки, локомотиви). У випадку необхідності це обладнання може бути продано і кошти передані новому власнику. Юридичні процедури, що вимагаються для емісій таких облігації можуть бути дуже складними. В більшості випадків використовується так звана “філадельфійська схема”, суть якої полягає в тому, що довірча особа, яка володіє обладнанням, випускає облігації, а потім здає це обладнання емітенту в оренду. Орендна плата використовується для виплат утримувачам облігацій процентів і суми боргу. В підсумку, коли всі виплати зроблені в зазначені строки, підприємство-емітент отримує право на обладнання.
Незабезпечені облігації являють собою облігації під загальне зобов’язання емітента, що їх випускає і за суттю є незабезпеченим кредитом.
Також існують і інші види облігацій. Так гарантовані облігації випускаються одним підприємством, а гарантуються іншим (наприклад, випускаються дочірньою компанією, а гарантуються головною). По облігаціях участі окрім гарантованого проценту може виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певний рівень.
Конвертовані облігації можуть бути, за бажанням їх власника, обмінені на інші цінні папери, як правило звичайні акції (того ж емітента).
Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються з рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом.
Якщо підприємству необхідні кошти, то випуск облігацій часто вигідніше, ніж отримання банківського кредиту:
- не потрібна застава майна (особливо актуальною ця перевага є при необхідності залучення коштів для розвитку бізнесу (інвестиційного проекту);
- як правило для отримання кредиту необхідні більші затрати ніж для випуску облігацій (оцінка, страхування майна);
- на відміну від банків, що мають певні обмеження суми видачі кредитів на одного клієнта, випуск облігацій дає змогу залучити значно більші кошти на триваліший термін;
- ставка по облігаціях, як правило є середньою від кредитів та депозитів банків, що вигідно як продавцям (більш дешеві кредити), так і покупцям (більш високі депозити).
Процедура здійснення випуску облігацій підприємством включає таку послідовність дій:
- прийняття рішення про випуск облігацій та затвердження інформації про випуск облігацій;
- опублікування оголошення про випуск облігацій;
- реєстрація в реєструвальному органі випуску облігацій та інформації про випуск облігацій;
- опублікування зареєстрованої інформації про випуск облігацій;
- виготовлення бланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску облігацій у бездокументарній формі);
- розміщення облігацій.
2. Депозити та ощадні сертифікати
Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.
Депозити класифікуються за такими ознаками:
- за категоріями вкладників та за строками використання коштів.
За категоріями вкладників депозити поділяються на:
- депозити суб’єктів господарської діяльності;
- депозити фізичних осіб;
- депозити банків.
За строками використання коштів депозити поділяються на:
- депозити до запитання;
- строкові депозити.
Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду.
Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.
Строкові депозити мають такі особливості:
- чітко встановлений строк зберігання;
- оформлюються депозитною угодою;
- не використовуються для здійснення поточних платежів;
- при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.
За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним.
Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:
- спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);
- спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);
- термін обертання (строкові і до запитання);
- умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).
Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку.