Смекни!
smekni.com

Місцеві фінанси (стр. 3 из 4)

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.

Напрямки удосконалення фінансового планування:

— забезпечення стабільних умов господарювання, а отже стабільних податків, зборів, подолання інфляції;

— підвищення ролі перспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявність негативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансових показників. Разом з тим, як окремі господарюючі суб'єкти, так і території країни в цілому зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому що багато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять за межі одного року і потребують свого обґрунтування;

— широке застосування економічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичних методів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;

— дальше розширення прав суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;

— уніфікація фінансових планів в окремих сферах діяльності.

Характеристика найбільш розповсюджених видів фінансових планів.

Баланс доходів і видатків складається на підприємствах. Це поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах.

Структура балансу доходів і видатків

І розділ. Доходи і надходження коштів:

— прибуток;

— амортизаційні відрахування;

— внутрішні фінансові ресурси, що виникають в основній діяльності (виручка від реалізації зайвих товарно-матеріальних цінностей, приріст стійких пасивів);

— внутрішні фінансові ресурси, що виникають у капітальному будівництві, яке проводиться господарським способом (виручка від реалізації попутного видобутку корисних копалин, прибуток та економія по будівельно-монтажних роботах, реалізація позатитульних споруд);

— кошти від продажу цінних паперів;

— пайові та інші внески членів трудового колективу;

— поступлення коштів від вищестоящої організації.

II розділ. Видатки і відрахування:

— капітальні вкладення;

— капітальний ремонт основних фондів;

— приріст власних оборотних коштів;

— утворення фінансового резерву;

— фонди заохочення;

— науково-дослідні роботи;

— підготовка кадрів;

— утримання об'єктів соцкультпобуту.

III розділ. Взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами:

— податки, збори та інші платежі в бюджет і в позабюджетні фонди;

— асигнування з бюджету.

ІV розділ. Взаємовідносини з кредитною системою:

— надання довгострокових позик;

— сплата відсотків по довгострокових позиках;

— погашення позик.

Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається за певний період.

При складанні платіжного календаря обов'язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включає поступлення податків і обов'язкових зборів, неподаткові надходження. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також діючим порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

4. Структура місцевих бюджетів у зарубіжних країнах

В усьому світі управлінські послуги – це один із системоутворювальних елементів взаємовідносин держави або органів місцевого самоврядування з людиною. В адміністративному праві провідних країн Заходу (Сполучені Штати Америки, Франція, Англія тощо) правовий інститут управлінських послуг є досить відпрацьованим, діє впродовж багатьох десятиліть і дає чітке уявлення про функцію демократичної держави відносно людини та суспільства. Сьогодні управлінські послуги як сфера взаємовідносин держави та органів місцевого самоврядування з громадянами набувають якісно нового змісту: людина все більшою мірою починає розглядатися як клієнт і споживач послуг, що надаються відповідними установами, у зв’язку з чим їх діяльність розглядається крізь призму задоволення потреб та конкретних запитів споживача.

Зокрема, унікальними у цьому контексті є стандарти місцевих послуг, що застосовуються в Англії. Одним із елементів організації публічних послуг, що належать до місцевого самоврядування, є система Best Value (Найкраща якість), яка втілюється у життя з 2000 р. і передбачає “обов’язок надання послуг згідно з ясними стандартами, які включають як вартість, так і якість, за допомогою найбільш ефективних, економічних та продуктивних засобів”. Ключовою частиною цієї системи є визначення точних показників ефективності використання та цілей конкретних місцевих послуг.

В Іспанії комуни в індивідуальному порядку або в асоціаціях мають забезпечити за будь-яких умов такі послуги: освітлення громадських місць, належні умови поховання померлих, збір відходів, прибирання вулиць, постачання питної води та відведення забруднених стоків через систему каналізації, утримання в належному стані підходів до населених пунктів та покриття доріг громадського користування; у комунах, які налічують більше 5000 жителів, окрім того: утримання міського парку, публічної бібліотеки, ринку, переробка відходів; у комунах, які налічують більше 20000 жителів, окрім того: надання соціальних послуг, здійснення заходів із попередження пожеж, утримання спортивних споруд загального користування; у комунах, які налічують більше 50000 жителів, окрім того: функціонування громадського міського транспорту та захист навколишнього середовища. Провінції в усіх випадках: забезпечують координацію діяльності муніципальних служб задля гарантування надання належного мінімуму послуг; допомогу та юридичне, економічне і технічне співробітництво, особливо тим комунам, що мають менші економічні можливості в управлінні; надання комунального обслуговування, що поширюється на декілька комун, а у разі необхідності – на декілька адміністративно-територіальних одиниць – комарок. Досвід Іспанії стосовно послідовного і системного підходу до забезпечення надання якісних та повних послуг жителям відповідних населених пунктів цілком можливо запровадити і в Україні.

Польський досвід розробки та впровадження комплексу публічних послуг свідчить про наявність належного рівня ухвалення управлінських рішень щодо забезпечення високої якості обслуговування населення у державі. Вважаємо, що кращі надбання цього досвіду було б доцільно запровадити в Україні. Водночас, слід взяти до уваги, що застосування його в повному обсязі на практиці можливо лише за умови внесення відповідних змін до чинного законодавства, а також запровадження на загальнодержавному рівні дієвої структури реалізації управління комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах та їх спільною власністю в системі місцевого самоврядування в Україні.

Необхідно враховувати, що в кожній країні формувалися власні підходи до оплати послуг‚ що надаються органами місцевого самоврядування. Місцеві органи влади цих країн‚ як правило‚ самостійно встановлюють ціни та тарифи на послуги‚ які вони надають жителям населених пунктів, і в багатьох країнах плата за ці послуги не покриває видатків на їх здійснення. Доречно акцентувати, що це свідома політика. Таким чином реалізується соціальне призначення місцевої влади щодо датування більшості послуг‚ які вона надає територіальним громадам. Але понад усе реформа місцевого самоврядування в Європі сфокусована на тому, щоб служби для населення були більш ефективними і, врешті, саме це має за мету зробити їх зручними для громадянина, зменшити бюрократичні труднощі, піднести ефективність та продуктивність.

Доречно в цьому контексті згадати й Швейцарію – економічно високорозвинену країну, яку цілком слушно називають ідеалом децентралізованої держави, адже в ній 70% податків споживається територіальними громадами конфедерації. На наше переконання, одним із перших кроків до створення дієздатних територіальних громад в Україні саме і є запровадження оптимальної структури управління власністю громад на загальнодержавному рівні та механізму безпосереднього управління територіальними громадами їх власністю.

Своєю чергою, досвід Швеції є позитивним у тому, що за роки існування цієї держави безперервний розвиток місцевого самоврядування відбувався поетапно. На кожному етапі відповідної реформи адміністративно-територіального устрою та місцевої влади остання ставала ближчою до людей, і це значною мірою й забезпечувало гідний рівень життя всіх громадян Швеції незалежно від місця їхнього проживання. У цій країні знайдено ту золоту середину, яка дає змогу структурам місцевої влади проводити спільну для всієї країни урядову політику й забезпечувати загальнодержавні та місцеві інтереси, не сковуючи місцеву ініціативу та даючи можливість ефективного місцевого урядування в населених пунктах .

Сучасна Україна стикається з проблемами, аналогічними тим, що їх вирішувала Швеція у ході муніципальних реформ 1862–1992 рр., однак наша країна не може дозволити собі здійснювати реформування впродовж 130 років. Головною з них є формування повноцінного суб’єкта місцевого самоврядування, який мав би необхідні матеріальні й фінансові ресурси для забезпечення виконання завдань місцевого самоврядування, пов’язаних із наданням послуг громадянам. Сьогодні в Україні, як і у Швеції 25 років тому, існує велика кількість територіальних громад, значна частина яких є фінансово неспроможною, вони не мають можливості сформувати належні місцеві бюджети лише за рахунок внутрішніх джерел.