У підсумку відбувається вилучення частини доходу одних і передача його іншим. Яскравим прикладом реалізації фіскально-розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу предмети розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування. У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні визнається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менш дохідній за соціальну стабільність.
3. Контрольна функція податків. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику.
4. Заохочувальна функція податків. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед суспільством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і т.д.). Однак дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів з метою реалізації соціальної політики держави і є скоріше супутньої, чим ведучої.
5. Регулююча функція податків. Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальне призначення - у деяких випадках їм придавалось і функції керування соціальними процесами. Однак питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.
Відповідно до класичної теорії податків (теорія податкового нейтралітету), розробленої Адамом Смітом (1723-1790 р.р.), Давидом Рікардо (1772-1823 р.р.) і їхніми послідовниками податки - є один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати по утриманню уряду. При цьому яка-небудь інша роль (регулювання економіки, страховий платіж, плата за послуги й ін.) податкам не приділялася. А.Сміт вважав, що оскільки в умовах ринку частка прямих доходів держави (від державної власності) істотно зменшується, то основним джерелом покриття зазначених вище витрат повинні стати надходження від податків. Що стосується фінансуванню інших витрат (будівництво і утримання доріг, утримання судових установ і т.д.), то вони повинні покриватися за рахунок мита і зборів, що сплачуються зацікавленими в цьому особами. При цьому вважалося, що, оскільки податки носять безоплатний характер, то мита і збори не повинні розглядатися як податки [8, с. 222-223].
Саме в даний момент варто визнати, що регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих чи інших задач фінансово-економічної політики держави.
Аналізуючи цей аспект податкових відносин, представляється необхідним виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.
Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня українська податкова система надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і благодійну діяльність і т.д.
Історія також знає приклади введення спеціальних податків для досягнення конкретних тих чи інших економічних результатів. Так, у 1948 році у Франції був установлений "винятковий податок для боротьби з інфляцією". Його економічна мета - зменшити надлишкову купівельну спроможність і була відбита в самій назві.
Дестимулююча підфункція навпроти спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики. Це виявляється через введення підвищених ставок податків (наприклад, для казино), установлення податку на вивіз капіталу, підвищених митних тарифів, податку на майно, акцизів і ін.
Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.
У той же час, фіскальна і регулююча функції суперечливі не тільки самі по собі - вони також суперечать один одному. Зокрема, фіскальний компонент здобуває велике стабілізуюче значення, коли тягне за собою зниження загального податкового тягаря. Це можливо тільки шляхом перерозподілу податкової ваги між платниками, що безпосередньо вимагає врахування регулюючих механізмів оподатковування. Однак у будь-якому випадку, податок не має на меті підриву власної основи: податок існує для одержання засобів і не повинний обмежувати, гнітити джерело цих засобів. Він не призначений для обмеження, заборони, конфіскації, покарання. Так, збільшенню митних імпортних тарифів викликається в основному протекціоністсько-політичними розуміннями, а підвищене оподатковування ігорного й алкогольного бізнесу обумовлено платоспроможністю, а не заборонними мірами.
Однак представляється, що значення податкових механізмів у регулюванні і керуванні економікою держави все-таки досить перебільшена. На думку деяких суспільних діячів податки є ледве чи не єдиним регулятором усіх фінансово-економічних процесів у суспільстві. Однак розвиток тих чи інших економічних процесів у суспільстві підкоряється своїм закономірностям, у яких податкам відведене все-таки аж ніяк не вирішальне значення.
У цьому зв'язку можна погодитися із С.Пепеляєвим, на думку якого податок у сучасних умовах установлюється з метою одержання бюджетного доходу, тому вплив на поводження платника податків з метою домогтися якого-небудь результату не може бути основною метою податку. Однак якщо які-небудь податкові платежі починають виконувати регулюючі функції, не переслідуючи фінансової мети, то вони перестають виступати податками в строгому розумінні слова.
Так, що стимулююча функція податків впливає на економічне поводження суб'єктів більш ніж опосередковано, побічно, через деякі аспекти мотивації. Податок аж ніяк не стимулює заробляння грошей і сам по собі не спонукує заробляти, він лише претендує на частину заробленого. Якщо який-небудь вид бізнесу споконвічно неприбутковий і неефективний, його розвитку не допоможуть ніякі податкові пільги і звільнення.
Наприклад, українське сільське господарство завжди користалося колосальними пільгами практично по всіх податках, однак цей "суперпільговий" режим не став основою для прогресу і процвітання вітчизняного аграрного сектора. Податкове стимулювання інвестицій у відриві від інших економічних факторів також не приносить результату, оскільки інвестиційні процеси обумовлені не податковими пільгами, а потребами розвитку виробництва і розширення бізнесу. У цьому зв'язку представляється справедливим твердження В.Потапова про те, що податкові стимулятори вторинні.
Однак у ряді випадків наявність податкових пільг може послужити додатковим (але все-таки не основним) аргументом на користь тієї чи іншої діяльності чи ділової активності.
Так само не можна переоцінювати "новомодну" у даний час тезу "чим менше податки - тим вище економіка". Дане твердження взяло свій початок в середовищі околополітичних економістів з легкої руки президента США Рональда Рейгана, що здійснив на початку 80-х років глобальну податкову реформу. Його неоднозначний податковий експеримент у даний момент у тих же США свідчить, що до податкових реформ "рейгономіки" відношення двояке, а в теорії оподатковування постулат "низькі податки - висока економіка" дотепер не доведений і не обґрунтований.
Навпаки багато закордонних економістів переконані, що різке і непродумане зниження податків може завдати серйозної шкоди економіці. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок у 80-і роки, в Америці стрімко зростав дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році, у розпал податкової "рейгономіки", складала всього 3,9 % - це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду.
Необхідно відзначити, що відповідно до теорії, зниження ставок податків може сприяти економічному росту різними шляхами. Так, зниження граничних податкових ставок може спонукати людей працювати більш напружено. Це виразно приведе до росту пропозиції робочої сили і збільшенню продуктивності праці.
Крім того, при низьких податках ростуть заощадження, і з'являється стимул до інвестування. Але це лише теорія, підтвердження якої більш ніж відносні. Так, прихильники зниження податків люблять посилатися на "стрибки росту", що у багатьох випадках мали місце за кожним скільки-небудь значним зниженням податків. Після їхнього зниження при Р.Рейгані на початку 80-х, говорять вони, пішли сім років прискореного економічного росту (з 1983 по 1989 р.). Але це - омана: протягом коротких періодів на темпи росту впливає безліч факторів, і тут у першу чергу слід зазначити хронологію циклу ділової активності. На цій підставі важко робити однозначні висновки про те, якою мірою зниження податків може сприяти економічному росту.
Як вважають фахівці економічне зростання доходів у США було також обумовлене тим, що в умовах низького оподатковування в багатих американців ослабшав стимул приховувати декларовані свої доходи і вони попадали у національну статистичну звітність. Таким чином, зовсім не просто розрахувати, чи дійсно зниження ставок прибуткового податку сприяло прискоренню економічного росту.