Трансформаційні перетворення в Україні треба характеризувати як кардинальні зміни суспільного порядку, що стосуються практично усіх аспектів життя людини та держави. Однак позитивні кількісні та якісні зрушення в економічних і соціальних сферах ще не свідчать про усунення багатьох проблем, що виникають на шляху розбудови демократичної держави з ринковою економікою. За нинішнього соціально-економічного стану в Україні особливої ваги набуває посилення державного впливу на життєдіяльність суспільства, в тому числі економічну сферу, з метою забезпечення гідних умов життя людини. Тому зміст економічних перетворень в Україні має полягати в оптимальному врахуванні й забезпеченні як приватних, так і публічних інтересів в умовах формування соціально орієнтованої економіки. Це означає, що економічні процеси в усіх сферах діяльності людей мають бути підпорядковані ідеї доступності цінностей, прийнятих у державі та необхідних для задоволення інтересів усіх членів суспільства. 3 огляду на це нині є потреба у з’ясуванні напрямків розбудови і впорядкування суб’єктної структури економічної системи в умовах трансформаційної економіки та усвідомлення необхідності змін, які б спонукали суб’єктів економіки сфери виробництва суспільних благ до продуктивної діяльності. Відтак важливим є переосмислення основних засад формування та управління бюджетним сектором, безпосередньо пов'язаним з виробництвом суспільних благ.
Загальновідомо, що наявність бюджетного сектору в розвинених країнах спричинена тим, що у сфері виробництва суспільних товарів ринок виявляється неефективним, і держава значною мірою бере на себе їх виробництво, користуючись унікальним фінансовим джерелом і водночас могутнім інструментом своєї економічної діяльності - бюджетом. У результаті створюється змішана симетрична суспільно-економічна підсистема для задоволення й індивідуальних, і суспільних інтересів благами як приватного, так і суспільного призначення. Важливим для такої підсистеми завжди залишатиметься питання оптимальності співвідношення між державним і приватним сектором, тобто визначення умов розмежування й досягнення компромісу між приватним і державним секторами у сфері економіки суспільних благ, так звана проблема ринково-бюджетного трейд-офу (trade-oft). Безперечно, проблема трейд-офу ніколи не матиме остаточного розв'язання, вона актуальна для будь-якого уряду будь-якого моменту. Найскладніші завдання і найбільший тягар фінансування сфери виробництва суспільних послуг припадає на державу. Наприклад, у Великій Британії частка федерації у фінансуванні освіти становить 33%, охорони здоров'я - 100%, соціального забезпечення - 79,9%. У Франції відповідно - 62,8%, 97,8% і 91,2%. Високий рівень витрат федеральних бюджетів за цими напрямками має Австрія.
Стратегічні напрямки використання бюджетних коштів у розвинених країнах спрямовують не на зміну пропорцій галузевого і регіонального господарського розвитку та створення робочих місць, а на зміцнення конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках, насамперед на стратегічно важливих напрямках соціально-економічного розвитку суспільства. У Канаді, наприклад, такими напрямками вважають підтримку вищої освіти, розвиток охорони здоров'я і надання соціальної допомоги (збільшення адресних допомог сім'ям із дітьми)[16].
Практика розбудови ринкового господарства в Україні теж підтверджує необхідність обрання згаданого шляху виробництва суспільних товарів, однак із урахуванням того, що перехід до ринкових відносин не повинен применшувати значення одного з найважливіших чинників зростання конкурентоспроможності національної економіки - ефективного бюджетного сектору, що має забезпечувати змогу надання територіальними громадами та їхніми об’єднанням громадських послуг рівня, не нижчого за державні мінімальні соціальні стандарти. Тому за досягнутого соціально-економічного стану в Україні, коли ступінь забезпечення населення громадськими послугами не можна визнати належним, ідеться радше не про оптимізацію бюджетного сектору, а про потребу його зміцнення до рівня, який дасть змогу забезпечити населенню належний рівень заданих стандартів.
Вибір напрямку подальшого утвердження бюджетного сектору в Україні значною мірою зумовлений рівнем людського розвитку, який за світовими стандартами далеко не оптимальний, особливо у розрізі регіонів. Цей інтегральний показник сформулювали фахівці ООН, державного комітету статистики України разом із Радою вивчення продуктивних сил НАН України. Він поєднує 9 індексів окремих аспектів життєдіяльності людей (демографічний розвиток, розвиток ринку праці, матеріальний добробут, умови проживання, стан та охорона здоров’я, рівень освіти, соціальне середовище, фінансування людського розвитку, екологічна ситуація) і дає змогу розглядати розвиток людського потенціалу як власне мету і критерії суспільного прогресу та економічного зростання, як засіб збільшення доходу, що набуває цінності лише з реальним впливом на добробут людей.
Слід зазначити, що найсильніший вплив на визначення місця регіону на єдиній шкалі індексів людського розвитку мають рівень освіти, умови проживань і матеріальний добробут населення. Рівень згаданого показника оцінки людського розвитку в Україні підтверджує, що держава ще не в змозі фінансово забезпечити в належних обсягах виробництво суспільних благ. Такий стан у фінансуванні бюджетних установ викликаний цілком об’єктивними причинами. Втім зазначимо, що на фінансове забезпечення бюджетного сектору мають вплив чинники, які певною мірою взаємовиключні.
По-перше, в умовах трансформаційної економіки, коли немає значних і стабільних темпів зростання економіки, бюджетна політика може сприяти лише утриманню досягнутого рівня виробництва суспільних благ, запобігаючи можливому зменшенню податкового тиску на недержавний сектор економіки, маючи на меті дати змогу останньому зберегти і спрямувати фінансові ресурси на розширене відтворення на інноваційній основі. Таку мотивацію фінансового забезпечення бюджетного сектору можна підтвердити офіційними статистичними даними, зокрема на початок 2004 року індекс фізичного зростання ВВП у відсот- ках до 1990 року становив лише 55%, а індекс продукції промисловості у відсотках до 1990 року - 82%.
По-друге, розвиток підприємницької діяльності та широка приватизація низки важливих об’єктів державної власності привели до того, що частина благ, які раніше були суспільними у сфері охорони здоров'я, освіти, науки, соціального забезпечення, трансформувалися у приватні. Отже, частина суспільних благ стала менш доступною, або навпаки - для окремих верств населення.
По-третє, значна частина бюджетних установ з метою поліпшення фінансового забезпечення життєдіяльності надає платні послуги населенню, підприємствам (установам) та іншим категоріям споживачів або отримує доходи від господарських операцій.
Згадані тенденції в трансформуванні суспільних послуг у приватні підтверджує офіційна статистика. . Обсяг платних послуг, що реалізували різним споживачам суб’єкти сфери освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги у 2004 році.
Як видно з таблиці 3.2.1 у 2004 році організації сфери освіти, oxорони здоров'я та соціальної допомоги надали послуг на 3589903,5 тис. грн., у тому числі організації з госпрозрахунковою формою фінансування господарської діяльності - на 2884809,9 тис. грн., або 80%. Найбільшу частку платних послуг надали організації сфери охорони здоров'я - понад 55%, а саме 54,6% у сфері охорони здоров'я людини. У сфері освіти найбільший обсяг платних послуг надали вищі навчальні заклади. Їхня частка у загальному обсязі платних послуг сфери освіти у 2004 році становила 73,4%. Незначну частку платних послуг, що цілком є виправданим, надали організації соціальної допомоги. Вона дорівнювала у 2004 році лише 6,5%, а в недержавному секторі - 4,1% від загальної суми послуг у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги. Аналіз обсягів надання послуг із соціальної допомоги населенню
у розрізі областей показав, що лише у чотирьох із них такі послуги надають на платній основі (Вінницька, Донецька, Львівська, Сумська).
Таблиця 3.1
Обсяг платних послуг, що реалізували різним споживачам суб’єкти сфери освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги у 2004 році
| Сфера діяльності | Обсяг реалізованихпослуг, тис.грн. | у тому числі організаціями з госпрозрахунковою формою фінансування господарської діяльності |
| Освіта з неї: | 1603836,7 | 1127530,6 |
| Початкова загальна освіта | 13931,0 | 10166,9 |
| середня освіта | 157154,9 | 120622,6 |
| вища освіта | 1178083,4 | 760795,8 |
| навчання дорослих та інша діяльність | 254667,4 | 235945,3 |
| охорона здоров'я та соціальна допомога з неї: | 1986066,8 | 1757279,3 |
| Діяльність з охорони здоров'я людини | 1959650,7 | 1750019,2 |
| ветеринарна діяльність | 26100,3 | 7187,7 |
Зауважимо, згадана структура платних послуг дає змогу зробити висновки про наявність у сфері освіти й охорони здоров'я та соціальної допомоги різних за формою фінансування суб’єктів: установ і організацій, які утримуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів; установ та організацій, які утримуються за рахунок бюджетних коштів і надходжень від надання платних послуг населенню та підприємствам (установам); недержавних організацій, діяльність яких забезпечується надходженням коштів від надання платних послуг різним категоріям споживачів. При цьому частка платних послуг останніх у загальному обсязі реалізованих послуг у ринкових цінах є значною: у сфері освіти вона становила понад 70%, а у сфері охорони здоров'я та соціальних послуг - 88,5%. А в цілому така структура платних послуг населенню згаданих сфер бюджетного сектору свідчить про початкову стадію розвитку комбінованого фінансового забезпечення бюджетних установ, оскільки лише близько третини платних послуг від їхнього загального обсягу надають державні організації сфери освіти і шосту частину - медичні заклади. Отже, з огляду на викладене можемо констатувати, що в умовах інституціональних перетворень у бюджетній сфері сформувались складні підсистеми (охорони здоров'я, освіти, культури, спорту тощо), які функціонують на різних засадах фінансового забезпечення життєдіяльності: бюджетного фінансування; фінансування на засадах бюджетозаміщення; самофінансування[3].