Орієнтир на певні перспективні фінансові цілі визначає вибір конкретного типу фінансової стратегії. Стосовно управління фінансами нині в теорії виділяють чотири базові типи стратегії: 1) фінансової рівноваги (виживання); 2) отримання прибутку (рентабельності); 3) економічного розвитку; 4) гнучкий, що об'єднує попередні три типи.
Передбачена в статутах більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств їх стратегічна фінансова мета орієнтована на отримання прибутку та найбільшою мірою відповідає другому типу фінансової стратегії. Однак поряд з цим вимірником важливе значення для забезпечення стабільності функціонування і економічного розвитку мають й інші критерії фінансового успіху. Тому, при здійсненні трансформації управління фінансовими ресурсами важливо не обмежуватись лише прибутком як перспективним орієнтиром. На окремих етапах життєвого циклу підприємства домінуюче фінансове значення можуть мати забезпечення ліквідності та платоспроможності, збільшення обсягу реалізації (при відносному скороченні прибутку), інноваційний розвиток, диверсифікація виробництва та підтримка конкурентоспроможності, зростання добробуту працівників, охорона навколишнього середовища, які прямо не пов'язані із зростанням маси прибутку. Тобто, найбільш виправданим є використання гнучкої фінансової стратегії, що поєднує застосовування окремих елементів всіх інших її типів.
Моделі управління фінансовими ресурсами. Систематизація та узагальнення теорії та практики фінансового менеджменту дозволяє умовно виділити чотири концептуальні підходи (моделі) до управління фінансовими ресурсами: елементний (регулювання пропорцій між окремими елементами балансу); потоковий (управління фінансовими потоками з метою трансформації балансу), портфельний та диференційований. Слід зазначити, що в „чистому" вигляді жоден з них не зустрічається. В практичному аспекті віднесення до тієї чи іншої моделі вказує на домінуюче використання її інструментів та прийомів.
Управління, орієнтоване на підтримання певних співвідношень між елементами структури балансу, ґрунтується на використанні фінансових коефіцієнтів. Його достатньо точно характеризує позиція, яка розглядає фінансовий менеджмент як систему дій з оптимізації фінансової моделі підприємства або, у вужчому сенсі, її балансу. Послідовники такого підходу вважають, що „саме баланс дозволяє чітко виділити всі об'єкти уваги фінансового менеджера, тобто по суті відображає статику його роботи".
Практична реалізація такого підходу пов'язана з проблемою визначення та інтерпретації нормативних показників, на основі яких оцінюється фінансовій стан та фінансові результати діяльності підприємства. Рекомендовані наукою оптимальні значення фінансових коефіцієнтів визначались емпіричним шляхом для підприємств певної виробничої спеціалізації і стабільного зовнішнього економічного оточення.
Динамічна зміна умов господарської діяльності, яка характерна для трансформаційної економіки та підприємств різних галузей, вимагають перегляду прийнятних нормативних значень фінансових показників та індивідуального підходу при вирішенні цього питання. „Із-за різного рівня розвитку окремих підприємств в галузі, а також цілих галузей результати аналізу, проведеного з використанням західних методик, не відображають дійсного фінансового стану підприємств. Це походить від того, що одні й ті ж значення показників можуть означати стійкий фінансовий стан для одних компаній і кризовий для інших.
Другий підхід орієнтується на досягнення певного бажаного фінансового стану підприємства в майбутньому, забезпечення якого здійснюється шляхом послідовної трансформації елементів поточного балансу в майбутній бажаний баланс. Типовим прикладом цього підходу є управління в умовах фінансової кризи підприємства.
Управління по методу трансформації балансу потребує встановлення елементів балансу, які найбільш суттєво реагують на управляючий вплив. Крім того, такі зміни повинні бути детерміновані до функції часу. Однак нині не встановлено ключових елементів балансу і немає теоретичних моделей, які надійно апроксимують процес їх трансформації за функцією часу. Тому відсутнє наукове розуміння механізму переходу від поточного до бажаного балансу.
Портфельний підхід передбачає виділення бізнес-процесів в окремі об' єкти управління фінансовими ресурсами, що об' єднуються в загальний портфель, а його цільовою функцією є оптимізація структури останнього.
Кожен з цих концептуальних підходів має як свої переваги, так і недоліки. Для сільськогосподарських підприємств доцільним є застосування диференційованого підходу, який передбачає використання комбінацій інструментів кожного з підходів на окремих етапах життєвого циклу підприємства чи до окремих бізнес-процесів, на основі чого забезпечується підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.
Етапність трансформації управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств. Процес трансформації управління фінансовими ресурсами має свою внутрішню логіку, яка обумовлює зміст та послідовність здійснення певних процедур та етапів. Вважаємо, що такими етапами повинні бути:
- визначення цільових параметрів управління фінансовими ресурсами;
- аналіз сучасного стану управління фінансовими ресурсами;
- розробка фінансової політики;
- реорганізація фінансової функції сільськогосподарських підприємств у відповідності з вимогами сучасного етапу економічного розвитку;
- створення фінансової служби;
- визначення технології, методів та прийомів розробки і ухвалення управлінських рішень в сфері формування та використання фінансових ресурсів;
- розробка та прийняття нормативних документів з визначенням регламентів і процедур прийняття, реалізації та коригування рішень по управлінню фінансовими ресурсами;
- визначення основних показників аналізу та планування фінансових ресурсів, методів їх розрахунку, критеріїв прийнятності та способів інтерпретації, процедур та періодичності проведення фінансового аналізу;
- розробка та впровадження внутрішньогосподарської системи фінансового планування;
- розробка та реалізація системи контролю формування, розміщення та використання фінансових ресурсів;
- організація управлінського обліку та системи фінансового контролю і моніторингу у відповідності з потребами кожної із функціональних сфер управління підприємством.
Філософія фінансової політики повинна виходити з необхідності обґрунтування найбільш важливих аспектів формування та використання фінансових ресурсів за такими напрямами:
- політика управління оборотними активами, кредиторською та дебіторською заборгованістю, спрямована на мобілізацію та ефективне використання всіх наявних фінансових ресурсів, та мінімізацію витрат на залучення їх додаткових обсягів;
- інвестиційна політика, що забезпечує створення та придбання необхідних підприємству активів, використання яких дозволяє підтримувати його конкурентоспроможність, нормальне функціонування та здійснювати економічний розвиток ;
- кредитна політика, на основі якої досягається оптимальне за вартістю залучення та використання кредитних ресурсів комерційних банків;
- облікова політика, орієнтована на повне та своєчасне забезпечення управління підприємством та його структурними підрозділами необхідною та достовірною інформацією про реальні фінансові процеси підприємства;
- податкова політика, що дозволяє використовувати існуючі податкові пільги та мінімізувати витрати на виконання своїх податкових зобов' язань.
Методичне забезпечення управління включає моделі, прийоми, методи та інструменти проведення аналітичних і планово-прогнозних розрахунків визначення потреби в фінансових ресурсах, джерел їх формування, виявлення взаємозв'язку між наслідками діяльності й використанням фінансових ресурсів, оцінку та інтерпретацію отриманих результатів.
Ефективне планування фінансових ресурсів передбачає розробку системи прогнозних документів довго- (стратегічного), середньо- та короткотермінового (оперативного) характеру, що включає в себе цільові взаємозв' язані й взаємообумовлені кількісні та якісні параметри формування й використання фінансових ресурсів підприємства, а також часові та ресурсні обмеження, що забезпечують досягнення цих завдань.
В концептуальному розумінні розробка системи планів формування та використання фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств повинна здійснюватись з врахуванням таких принципів:
- єдиного методологічного підходу до побудови стратегічного, середньострокового та поточного планів, що враховує дію об' єктивних економічних законів, нові досягнення науки та технологій в галузі, а також особливості фінансової діяльності в умовах ринку. При цьому домінуюче значення в забезпеченні фінансових цілей відіграє стратегічна перспектива економічного розвитку підприємства, що визначає пріоритетність стратегічного планування і підпорядкованість йому середньострокових та поточних планів;
- цілісності системи планів та неперервності процесу планування, яка включає визначення фінансових цілей підприємства на перспективу (стратегічний план), реалізацію фінансової політики підприємства (окремі програми, оформлені бізнес- планом) та його поточних фінансових завдань (операційні та фінансові бюджети), їх інтеграцію та координацію в процесі розробки, прийняття й реалізації. Крім того, цей принцип передбачає забезпечення необхідного взаємозв'язку та єдності між окремими структурними елементами цілісної системи планування;
- консерватизму стратегічного планування формування та використання фінансових ресурсів;