- удосконалити грошово-кредитну та регуляторну політику НБУ, спрямувавши її на активізацію інвестиційних процесів. При цьому заходи з мінімізації ризиків не повинні обмежувати інвестиційну діяльність банків та інших фінансових установ на ринку цінних паперів та у сфері довірчого управління;
- запровадити у регуляторну практику сучасні принципи, стандарти та методики оцінки вартості активів, які б на базі єдиних підходів дозволяли ефективно враховувати існуючі ринкові реалії та особливості фінансових інструментів, визначені чинним законодавством (зокрема, для векселів – вексельним правом;
- розробити та в стислі терміни реалізувати рекомендації щодо приведення вітчизняного вексельного законодавства у відповідність з нормами Женевських вексельних конвенцій, утворивши для цього міжвідомчу робочу групу за участю спеціалістів державних органів, вчених та фахівців фінансового ринку;
- створити належні правові умови для надання фінансовими установами послуг з довірчого управління широким верствам населення та юридичним особам, зокрема, шляхом зняття існуючих обмежень на проведення довірчих операцій та прийняття Закону України “Про довірче управління фінансовими активами”;
- ліквідувати монополізм, існуючий у сфері обов”язкового рейтингування та бар”єри входження на цей ринок нових уповноважених агентств. Критерії, яким мають відповідати такі структури, повинні визначатись законом, а не відомчими актами. Прискорити розробку та прийняття профільного закону “Про систему рейтингування в Україні”, який має максимально враховувати світовий досвід використання рейтингових оцінок на фінансовому ринку та державного регулювання рейтингової діяльності;
- створити робочу групу з числа вчених, спеціалістів державних органів та фахівців різних галузей ринку для формування узгоджених пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, зокрема, з питань формування і розміщення резервів та оподаткування компаній;
- посилити захист прав інвесторів-покупців житла шляхом удосконалення чинного законодавства, зокрема, унесенням відповідних змін до Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” та Закону України “Про інвестиції”.
У сфері управління ризиками професійних учасників фінансового ринку доцільним є впровадження системи пруденційного нагляду, яка дозволить перейти від практики нагляду за діяльністю окремих професійних учасників до консолідованого нагляду за ринком у цілому і вирішити завдання, пов`язані із забезпеченням загальної стабільності ринку та здійсненням контролю за наявністю на ньому конкурентного середовища.
Центральне місце у системі моніторингу і оцінки ризиків має зайняти сукупність показників і нормативів, що характеризують як ризики окремих учасників ринку, так і агреговані ризики фінансового ринку в цілому.
Розвиток бізнесу має передбачати комплексне вирішення низки питань, як то:
- забезпечення стабільності розвитку ринку;
- запобігання використанню системи для тінізації доходів, ухилення від оподаткування та виведення капіталів за кордон;
- формування адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахівців;
- підвищення рівня культури населення та запровадження ефективних організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів послуг.
Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.
Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і виробничої стратегії. Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливої, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська (комерційна) діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивну сторону. Отже, ризикяк елемент господарського рішення може бути визначений у такий спосіб — це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі)наслідки у випадку неуспіху (або успіху).
Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними.
Ризик є невід’ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це пов’язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента. Тож функціонування будь-якого суб’єкта господарювання в економічному житті суспільства є об’єктивною умовою щодо застосування відповідних методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.
Фінансовий стан - найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.
Без аналізу фінансового стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність - обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації.
Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на основі офіційної фінансової звітності.
Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.
У процесі проведених досліджень одержані такі теоретичні та практичні результати:
1. Узагальнення теоретичних уявлень стосовно категорії “ризик” дозволило уточнити її зміст шляхом конкретизації сутності прояву різних видів невизначеності та врахування напрямків розвитку подій, які породжують ризик.
2. Аналіз факторних умов розвитку фінансового ризик-менеджменту та його методичних основ дозволив визначити, що ризик, який виникає у фінансовій сфері діяльності різних економічних агентів, є не лише взаємозалежним, але й супроводжує всі економічні процеси діяльності суб’єктів господарювання, їх відносини між різними учасниками ринку. Це сприяло обґрунтуванню того, що ризик фінансової сфери діяльності підприємств слід розглядати більш широким, аніж ризик лише фінансової діяльності суб’єкта господарювання.
3. На підставі розгляду загальноекономічних процесів у якості проявів ризикових подій розкрито основні складові невизначеності та непередбаченості у фінансовій сфері діяльності підприємств, до яких віднесено: наявність великої кількості збиткових підприємств, податкової недоїмки, зростаючу динаміку та незадовільну структуру кредиторської і дебіторської заборгованості, різноплановість дії інфляційних процесів, труднощі з реструктуризацією окремих галузей промисловості, надмірну урегульованість діяльності суб’єктів господарювання.
4. З метою аналізу ризикоформуючих чинників функціонування окремих суб’єктів господарювання обґрунтовано та розроблено економетричні моделі, які відбивають впливи різних факторів на фінансові результати діяльності підприємств промисловості у регіональному аспекті. На підставі цих моделей встановлено, що найвагоміший вплив на фінансові результати економіки регіонів справляють обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості, інвестиції в основний капітал, надані кредити та обсяг випуску цінних паперів підприємствами регіону.
5. Для вдосконалення роботи щодо планування дій в напрямку попередження розвитку ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств розкрито основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства. Розкрито базу означеної стратегії у вигляді окремих положень, що дозволяє запровадити основні засади визначення фінансової стратегії управління ризиками підприємства для різних економічних агентів.
6. Для визначення методичних основ зниження та передбачення дії ризикових подій у фінансовій сфері діяльності підприємств запропоновано модель щодо оцінки ефективності прийняття відповідних фінансових рішень. Визначено, що ця модель дозволяє розширити базу щодо побудови ефективних процедур фінансового ризик-менеджменту.