Таким чином, мова йде про формування і використання грошового потоку підприємства, отриманого від виконання основної діяльності, та інших фінансових ресурсів, які прирівнюються до власних (рис. 1.2.).
Фонди грошових коштів підприємства | ||||
Чистий прибуток | Кошти засновників (акціонерів) | Амортизаційні відрахування | Кредиторська заборгованість усіх видів | Позичені кошти |
Джерела інвестування підприємства | ||||
Валове самофінансування | ||||
Чисте самофінансування |
Рис. 1. 2. Валове і чисте самофінансування у системі фондів грошових підприємства
Фінансові ресурси, що спрямовуються на поповнення капіталу підприємства, обраховують у вигляді грошового потоку (cash flow):
КФ = A м + (В − (С + A м) − Ф х П м) (1 − П п), де (1)
КФ − грошовий потік (cash flow);
В − виручка від реалізації продукції;
С − витрати на виробництво продукції без амортвідрахувань;
Ф − вартість основних фондів;
П м − ставка податку на майно;
П п − ставка податку на прибуток;
А м− амортизаційні відрахування.
Пов’язувати такий показник із самофінансуванням дозволяє його елементна база, що складається із власних фінансових ресурсів.
Тим не менше, розрахований розмір грошового потоку за такою спрощеною схемою не може відображати реальний розмір надходжень підприємств.
По-перше, визначення грошового потоку, побудованого лише на надходженнях (виручки) від основної діяльності підприємства, що не характерно для більшості підприємств.
По-друге, методика розрахунку грошового потоку повинна завжди бути адаптованою до реальних економічних умов.
Тому обчислення розміру грошового потоку (нетто-надходжень) відповідно до вимог чинного національного законодавства матиме такий вигляд:
КФ = Aм + (Чд − Сп) + По + Кз − (Мр * Пмр) − (2)
− (Фн * Пмн) − Іп − (Пдо * Пп), де
Чд − чистий дохід, отриманий від продажу продукції;
Сп − сума повних витрат на виробництво і продаж
продукції;
Мр − рухоме майно (наземні транспортні засоби);
Пмр – ставка податку на рухоме майно;
Фн − вартість основних фондів (нерухоме майно);
Пмн – ставка податку на нерухоме майно;
Іп − інші платежі з прибутку (плата за землю, погашення довгострокових кредитів тощо);
Пдо − прибуток до оподаткування;
По − інші прибутки;
Кз − кошти засновників (акціонерів), спрямованих на збільшення капіталу підприємства.
Спрямування грошового потоку використовується не тільки на поповнення основного (основних фондів, нематеріальних активів, незавершеного капітального будівництва і довгострокових фінансових вкладень) й обігового капіталу, а й на фінансування витрат, безпосередньо не
пов’язаних із звичайною діяльністю підприємства.
При використанні фінансових ресурсів на забезпечення життєво важливих сфер діяльності підприємства випадає з поля зору залучення значної їх частини, яка спрямовується на обслуговування основного та обігового капіталів (рис. 1.3.).
Собівартість продукції | Амортизація на повне відновлення основних фондів і нематеріальних активів | ||||
Капітальний ремонт | Податок із власниківтранспортних засобів,плата за землю тощо | Основний капітал | Обіговий капітал | Складські витрати, втрати призберіганні матеріальних цінностей, тимчасовівитрати (банківський процент) | |
Чисті прибутки підприємства та прирівняні до них доходи | Собівартість продукції |
Рис. 2. 3. Джерела фінансування витрат на обслуговування капіталу підприємства
Збільшивши свій майновий стан за рахунок введення в експлуатацію основних фондів підприємства, незалежно від рівня прибутковості, виникають або збільшуються відповідні зобов’язання щодо сплати податку за
володіння рухомим (транспортними засобами) і нерухомим майном, а також плати за користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене. За таких умов підприємство змушене узгоджувати, в першу чергу, напрямки використання амортизаційного фонду: фінансування інвестиційного проекту і фінансування витрат, пов’язаних із обслуговуванням володіння майновим комплексом.
Обслуговування основного капіталу може перекладатись і на собівартість продукції. Експлуатація персональних комп’ютерів, засобів зв'язку, оргтехніки та аналогічних основних фондів, пов’язана із комплексом додаткових затрат (розхідні матеріали, оплата обслуговування апаратів тощо), в значній мірі чинить додаткове навантаження на собівартість товарної продукції.
Функції самофінансування.
1. Фінансове забезпечення відтворення необігових активів підприємств.
2. Підтримування розміру обігового капіталу і фінансування його приросту.
3. Фінансування витрат, пов’язаних з обслуговуванням основного й обігового капіталу в процесі діяльності підприємства.
Найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств є забезпечення принципу самофінансування – здійснення господарської, фінансової та інвестиційної діяльності за рахунок власних і прирівняних до власних ресурсів.
Коефіцієнт самофінансування розраховується таким чином:
Кс = (П + А): (К + З), де (3)
Кс – коефіцієнт самофінансування;
П – прибуток, який направляється у фонд нагромадження, грн.;
А – амортизаційні відрахування, грн.;
З – залучені кошти (читай залучені кредитні ресурси), грн.;
К – кредиторська заборгованість, грн.
При дослідженні самофінансування варто оперувати, насамперед, власними фінансовими ресурсами, включаючи ресурси, які підприємство отримує на безповоротній основі (кошти вищестоящих холдінгових і акціонерних товариств, асигнування з бюджету, кошти фондів підтримки підприємництва тощо), інвестиції, які надаються підприємствам у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі або прямих грошових вкладень.
Показники рівня самофінансування на підприємстві повинні враховувати різну економічну природу ресурсів, які спрямовуються на забезпечення розширеного відтворення. Тому, для оцінки можливостей формування підприємством фінансових ресурсів доцільно використовувати такі показники: коефіцієнт самофінансування; коефіцієнт самофінансування підприємства за рахунок внутрішніх джерел; коефіцієнт самофінансування підприємства за рахунок позикових ресурсів.
Ці показники в комплексі відображають реальну картину забезпечення принципів самофінансування розвитку підприємств і структуру джерел залучення фінансових ресурсів.
Коефіцієнт самофінансування розраховують так:
Кс = (Вк + Зк + Пк): Рі, де (4)
Кс – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства;
Вк – власні фінансові ресурси (чистий прибуток, амортизація, кошти засновників, безповоротна допомога, бюджетні асигнування);
Зк – залучені кошти (кредиторська заборгованість, кошти від фінансової участі);
Пк – позикові кошти (кредити банків, фінансова допомога на зворотній основі);
Рі – інвестиційні ресурси (Вк + Зк + Пк).
Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел характеризує рівень власних фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів (забезпеченість власними фінансовими ресурсами), які формуються з врахуванням можливостей суб'єкта господарювання залучати в оборот ресурси, прирівняні до власних. Тобто таких ресурсів, що можуть використовуватись підприємством впродовж довшого часу, на безоплатній і безповоротній основах.
Визначення такого показника здійснюється за формулою:
Ксв = (П + А + Бд): (П + А + Кз + Фу), де (5)
Ксв – коефіцієнт самофінансування за рахунок внутрішніх джерел;
П – прибуток, який направляється у фонд нагромадження, грн.;
А – амортизаційні відрахування, грн.;
Бд – безповоротна допомога;
Кз – кредиторська заборгованість;
Фу – кошти від фінансової участі;
Коефіцієнт самофінансування за рахунок позикових ресурсів характеризує їх рівень у загальному обсязі інвестиційних ресурсів. Цей показник може бути розрахований таким чином:
Ксп = Пк: Рі, де (6)
Ксп – коефіцієнт самофінансування за рахунок позикових коштів;
Пк – позикові кошти;
Рі – інвестиційні ресурси.
Для характеристики самофінансування підприємств використовують частку самофінансування в ціні продукції – відношення показника валового самофінансування підприємства до його товарообігу:
Чс = Дсф: Опт, де (7)
Чс − частка самофінансування в ціні продукції;
Дсф − джерела самофінансування;
Опт − обсяг продажу продукції в оптових цінах.
В цілому такий показник дає певну уяву про процесс інвестування у підприємство. Однак він не позбавлений певних вад. Перш за все, на обсяг продажу продукції має суттєвий вплив рівень цін і їх структура, яка безпосередньо реагує на розмір затрат.
Показником, що характеризує процес відтворення позаобігових активів може слугувати частка (норма) валового самофінансування у валових інвестиціях в основний капітал підприємства. Його розраховують таким чином:
Нвс = Дсф: Іок, де (8)
Нвс − частка валового самофінансування;
Дсф – джерела самофінансування;
Іок − валові інвестиції в основний капітал
Рівень норми фінансування, отриманий за такою методикою, дозволяє виконувати лише приблизні зіставлення і оцінки розширення підприємств. Однак можна стверджувати, що коли норма фінансування перевищує 100 відсотків, то підприємство (товариство) має можливість фінансувати повністю або частково поповнення обігового капіталу за рахунок власних фінансових ресурсів.
2. Оцінка діяльності господарського підприємства на макрорівні
Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.