КУРСОВА РОБОТА
Тема: «Фінансове забезпечення діяльності підприємств»
Вступ
Розвиток ринкових відносин в Україні, підвищення підприємницької активності, розширення можливостей залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел для організації бізнесу обумовлюють необхідність досконалого процесу управління фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання з урахуванням їхньої організаційно-правової форми.
Мета курсової роботи – отримання знань з практичних питань організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу.
Основні завдання:
– ознайомлення з теоретичними, методологічними та організаційними основами фінансової діяльності суб’єктів господарювання;
– з’ясування особливостей фінансування підприємств різних форм організації бізнесу;
– оволодіння основними прийомами фінансування підприємств за рахунок власного та позичковогокапіталу;
– ознайомлення з базовими питаннями політики самофінансування та виплати дивідендів;
– обґрунтування фінансових аспектів реорганізації підприємств;
– оволодіння основними підходами до оцінювання фінансових інвестицій та вартості підприємства;
– вироблення навичок з організації фінансового контролінгу та бюджетування на підприємстві.
Активне використання фінансів як інструмента впливу на зростання ефективності виробництва, що знаходить своє відображення у фінансовій політиці держави, пов’язане з правильним розумінням об’єктивних факторів
розвитку економіки. І від того, наскільки раціонально організовані фінанси суб’єктів господарювання, залежить дієвість фінансів як економічної категорії. Це викликає потребу у дослідженні суті фінансів суб’єктів господарювання із загальнотеоретичних і практичних позицій.
Саме такий підхід дозволить правильно визначити поняття фінансів суб’єкта господарювання, сферу їх функціонування і впливу на становлення та розвиток бізнесу.
В умовах ринкових відносин взаємопов'язаний розвиток виробництва і торгівлі виступає як один із важливіших факторів інтенсифікації виробництва і підвищення рівня життя людей.
Ріст виробництва товарів народного споживання, удосконалення їх структури, скорочення дефіцитності товарів потребують чіткої організації взаємодії і узгодження економічно-взаємовигідних інтересів виробництва і торгівлі, що обумовлює необхідність пошуку нових організаційних форм і принципів економічного регулювання господарських зв'язків, які сприяють підвищенню ефективності виробництва.
В умовах подальшого удосконалення господарських зв'язків торгівлі з промисловістю важливе значення має вивчення попиту населення і на основі цього формування асортименту товару.
Внаслідок недоліків у вивченні і прогнозуванні попиту багато-які можливості покращання торгового обслуговування населення залишаються невикористаними.
Насичення ринку товарами потребує певного зміщення прийняття господарських рішень від виробничих підприємств до тих, які займаються реалізацією товарів – до магазинів. Промисловість, збуваючи товари, прагне заставити покупця брати те, що вона може йому запропонувати. Але ринкова економіка направлена на те, щоб заставити промисловість (виробника) робити те, що бажає покупець.
Економічні інтереси виробників і споживачів не завжди співпадають. Задачі торгівлі – врахувати ці обставини і добиватись поєднання інтересів як виробників, так і споживачів. В цих умовах інтереси споживачів є визначальними.
Задачі торгівлі і промисловості в цій галузі зводяться, по-перше, до того щоб виявити потенційні можливості ринку і в короткий строк налагодити виробництво нових товарів, які б відповідали вимогам населення, і по-друге, до того, щоб за допомогою реклами і других засобів підготувати ринок до нових товарів, а часом і створювати його, розвивати потреби, виховувати смаки населення і тим самим перетворювати потенційні можливості реалізації в дійсний попит і задовольняти його.
В сучасних умовах не можна обмежуватись тільки вивченням попиту і навіть його прогнозуванням. Необхідно навчитися організовувати, регулювати попит, управляти ним. Це потребує проведення досліджень з тим, щоб на науковій основі вирішувати що виробляти і продавати, кому, де і як продавати.
Між торгівлею і промисловістю повинно бути певне розділення праці в галузі вивчення попиту.
Торгівля повинна вивчати попит для обґрунтування замовлення на потребу в товарах на наступний рік і забезпечення поточного товаропостачання роздрібної мережі.
Задачі промисловості – прогнозувати попит на перспективу, без чого вона не може планувати розвиток галузі і вірно використовувати капітальні вкладення в її розвиток.
В зв'язку з цим промисловість має потребу у специфічних джерелах інформації і не може обмежуватись тільки тією інформацією, яку дає їй торгівля.
1. Основи організації фінансів підприємств
фінансування господарювання капітал позичковий
1.1 Характеристика підприємства як суб’єкта фінансових відносин
Підприємство будь-якої організаційно – правової форми – це така господарська ланка, що бере участь в усіх фазах процесу відтворення, де поєднуються фактори виробництва.
Головною ознакою підприємства є його економічна відокремленість, яка грунтується на індивідуальному кругообізі фондів. Це відображається, в свою чергу, на організації фінансів, пов’язаних із кругообігом коштів, формуванням і використанням фінансових ресурсів та інших фондів грошових коштів.
Організаційно-правова форма суб’єктів господарювання є визначальною при встановленні майнової і фінансової відповідальності та правомочності засновників, структури управління, способів формування капіталу, розподілу доходів, взаємовідносин з бюджетом.
В Україні основними органiзацiйно – правовими формами суб’єктiв господарювання є такі.
Підприємство − самостійний статутний суб’єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерцiйну дiяльнiсть з метою отримання вiдповiдного прибутку (доходу). Воно не має у своєму складi iнших юридичних i фізичних осіб. Відповідно до чинного законодавства, підприємство створює один засновник: держава (державне або казенне пiдприємство), фiзична особа (приватне пiдприємство). Разом з тим, пiдприємство може бути засноване внаслiдок примусового подiлу iншого пiдприємства, вiдповiдно до антимонопольного законодавства; видiлення зі складу дiючого пiдприємства одного або кiлькох структурних пiдроздiлiв.
Джерелами формування майна пiдприємства є: грошовi та матерiальнi внески засновника, а також внески у нематеріальній формі (об'єкти права інтелектуальної власності та ін.); доходи, отримані вiд реалiзацiї продукцiї, та з iнших видiв господарської дiяльностi; доходи вiд цiнних паперiв (управлiння корпоративними правами, операцiй з цiнними паперами); кредити банкiв та iнших кредиторiв; надходження майна iнших пiдприємств, організацiй; безоплатнi або благодiйнi внески, пожертвування пiдприємств i громадян; iншi джерела, не забороненi чинним законодавством України.
Віддаючи пріоритет у володінні, користуванні і розпорядженні своїм майном, власник майна – держава встановлює правові рамки стосовно майна, закріпленого за підприємством. Так, наприклад, відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах у порядку, що визначає Фонд державного майна України. При цьому регламентується і порядок використання коштів, отриманих у результаті такого відчуження майна.
У ринковій економіці основною формою господарювання є господарські товариства. Ними визнають підприємства, органiзації, установи, створенi на засадах угоди юридичними особами i громадянами України та зарубiжних держав шляхом об’єднання їх майна та пiдприємницької дiяльностi з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать акціонерні товариства. Таким вважається товариство, що має статутний фонд, подiлений на визначену кiлькiсть акцiй рiвної номiнальної вартостi, i несе вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями тiльки майном товариства. Акцiонери вiдповiдають за зобов’язаннями товариства тiльки в межах належних їм акцiй.
До акцiонерних товариств належать: вiдкрите акцiонерне товариство, акцiї якого можуть розповсюджуватись шляхом вiдкритої пiдписки та купiвлi-продажу на бiржах; закрите акцiонерне товариство, акцiї якого розподiляються мiж засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом пiдписки i купуватися та продаватися на бiржi.
В Україні поширеними є товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю − товариства, що мають статутний фонд, розподiлений на частки, розмiр яких визначають статутні документи. Характерним для них є те, що власність товариств – це спільна власність усіх його учасників. Учасники товариства несуть вiдповiдальнiсть у межах своїх вкладiв.
Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю визнається товариство, статутний фонд якого подiлений на частки визначених установчими документами розмiрiв. Учасники такого товариства вiдповiдають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при недостатностi цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всiх учасникiв кратному розмiрi до внесків кожного учасника.
Повне товариство − це товариство, всi учасники якого займаються спiльною пiдприємницькою дiяльнiстю i несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства усiм майном.
Командитне товариство − це товариство, що включає поряд з одним або бiльшiстю учасникiв, якi несуть вiдповiдальнiсть за зобов’язаннями товариства всiм майном, також одного або бiльше учасникiв, вiдповiдальнiсть яких обмежується вкладом у майнi товариства (вкладникiв). Якщо у товариствi беруть участь двоє або бiльше учасникiв з повною вiдповiдальнiстю, то вони несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за борги товариства. Сукупний розмiр часток вкладникiв не повинен перевищувати 50 вiдсоткiв майна товариства. Управлiння справами командитного товариства здiйснюється тiльки учасниками з повною вiдповiдальнiстю.