В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).
Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи — з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.[1]
Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:
· підсистема оподаткування юридичних осіб;
· підсистема оподаткування фізичних осіб;
· збори в державні цільові фонди.
Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.
Формування відособленої самостійної податкової системи України почалося ще в рамках колишнього СРСР. У 1991 році був прийнятий Закон УРСР «Про систему оподаткування». У цьому законі був приведений перелік загальнореспубліканських податків, зборів і обов’язкових платежів, стягнутих з юридичних і фізичних осіб. Згодом у цей Закон був внесений ряд змін і доповнень.[2]
У 1997 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування», у якому була викладена нова редакція Закону «Про систему оподаткування». Відповідно до даного Закону в Україні стягуються:
· загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);
· місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).
Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов’язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески у цільові фонди.
До складу цих груп входять:
а) прямі податки:
— податок на прибуток підприємств;
— податок на доходи фізичних осіб;
— податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
— податок на нерухоме майно (нерухомість);
— плата (податок) за землю;
— податок на промисел;
б) непрямі податки:
— податок на додану вартість;
— акцизний збір;
— мито;
в) платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі:
— збір за спеціальне використання природних ресурсів;
— збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;
· відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;
· рентні платежі;
— державне мито;
— плата за торговельний патент за деякі види підприємницької діяльності;
г) внески до цільових фондів:
— збір на обов’язкове соціальне страхування;
— збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
— збір на страхування на випадок безробіття;
— збір до Державного інноваційного фонду;
— збір за забруднення навколишнього природного середовища;
— збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
До місцевих податків та зборів належать:
— податок з реклами;
— комунальний податок;
— готельний збір;
— збір за припаркування автотранспорту;
— ринковий збір;
— збір за видачу ордера на квартиру;
— курортний збір;
— збір за участь у бігах на іподромі;
— збір за виграш у бігах на іподромі;
— збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
— збір за право використання місцевої символіки;
— збір за право проведення кіно- і телезйомок;
— збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей;
— збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
— збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі;
— збір з власників собак.
Крім установленого переліку податків, допускається спрощена уніфікована система оподаткування у вигляді фіксованого і єдиного податків для суб’єктів підприємницької діяльності та фіксованого сільськогосподарського податку.
Чинне в Україні податкове законодавство передбачає, по суті, дворівневу систему їх встановлення: загальний закон, у якому встановлюється сукупність податків, та закони з конкретних видів податків. При цьому окремі види податків і обов’язкових платежів у законодавчому порядку не були відрегульовані. У зв’язку з цим розроблено і підготовлено до затвердження «Податковий кодекс», як єдиний законодавчий акт, що регулює усю податкову систему.
Загалом чинна в Україні податкова система відповідає міжнародними стандартам оподаткування. Основна її відмінність полягає в тому, що у структурі податкових надходжень поки що провідна роль належить платежам підприємств, а податки з громадян становлять менш як 20%.
Розглянемо у загальних рисах механізм оподаткування в Україні на основі структурно-логічних схем основних податків та обов’язкових платежів.
Пряме оподаткування
Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок. Залежно від платників податку він поділяється на два види:
з юридичних осіб;
з фізичних осіб.
Прибуткове оподаткування підприємств може ґрунтуватись на двох об’єктах оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на дохід справлявся в Україні у 1993—1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток. Система прибуткового оподаткування підприємств наведена на схемі 26.
Схема 26.Структурно-логічна схема податку на прибуток підприємств
Платниками податку на прибуток є юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної діяльності.
Об’єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними корективами), який визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 30%.
Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу податок сплачується у вигляді авансових платежів, виходячи з фактично отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення кварталу складається перерозрахунок виходячи з фактичного балансового прибутку, установленого на основі бухгалтерського і податкового обліку.
Прибутковий податок з громадян є видом особистого прибуткового оподаткування. Він визначається в такому порядку (схема 27).
Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.
Об’єктом оподаткування є:
— у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід, одержаний з різних джерел на території України та за її межами;
— у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, — дохід, отриманий з джерел в Україні.
Схема 27.Структурно-логічна схема прибуткового податку з громадян
Ставки прибуткового оподаткування громадян установлені за прогресивною шкалою (станом на 1 січня 2001 р.):
Таблица.
Неоподатковувані мінімуми | Ставка податку в даному інтервалі |
від 1 до 5 | 10% |
від 5 до 10 | 15% |
від 10 до 60 | 20% |
від 60 до 100 | 30% |
понад 100 | 40% |
Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих частин.
Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи — щомісячно за встановленою шкалою ставок; не за місцем основної роботи — при виплаті доходу за ставкою 20%. За підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів, також у податковій інспекції за місцем проживання на підставі декларації.