Чому існують певні труднощі у формуванні власної економічної моделі аграрного сектора? З огляду на наявність одних з кращих у світі чорноземів, розпайовану приватизовану землю, висококваліфіковані трудові ресурси в Україні, ми не можемо створити дієздатний споживчий ринок із відповідною ціновою стабільністю. Причин цих складнощів багато і міркувати над їх вирішенням можна довго. Однією із таких причин є неврахування відповідними державними органами специфіки окремих регіонів при впровадженні в життя тієї або іншої економічної моделі. Корисним у цьому плані може бути врахування досвіду зарубіжних країн, де аграрний сектор є високорентабельним. Неабияке значення в цьому контексті має вивчення питань сільськогосподарської кооперації.
Ефективність аграрного сектора в країнах з ринковою економікою базується на декількох основних складових. По-перше, це система сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які, будучи унікальними формами взаємодопомоги селян, дозволяють їм відмовитися від послуг численних посередників. Унікальність подібних кооперативів полягає в тому, що селяни в них є одночасно і власниками, і користувачами. Тому кооператив, яким вони ж і управляють, обслуговує тільки потреби своїх членів-клієнтів, надає послуги виключно своїм членам і діє тільки в їх інтересах.
У багатьох країнах кооперативи мають статус неприбуткових організацій, оскільки діють з метою допомоги своїм членам у веденні їх селянського господарства. Протягом 50 останніх років кооперативами було охоплено 100 відсотків виробників сільськогосподарської продукції у Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах і Японії. У Франції і ФРН 80 відсотків сільськогосподарських підприємств об'єднані кооперативами.
По-друге, це дорадчі служби, які за незначну, доступну плату дозволяють селянам отримати необхідні консультації з господарювання. Ці організації часто діють при солідній державній підтримці і мають на меті надання інформаційної допомоги селянам.
Слід відмітити, що у всіх розвинених країнах самі кооперативи ведуть широку консультаційно-інформаційну діяльність на базі використання розгалуженої мережі установ та служб, пов'язаних з науково-дослідницькою роботою, впровадженням досягнень науки у виробничу практику і т. п. Наприклад, у Нідерландах є навіть кооперативні інститути з вивчення і впровадження сучасних методів годівлі худоби та птиці, іститут птахівництва, декілька центрів насінництва і широка консультаційна служба [2].
По-третє, система сільської кредитної кооперації включає декілька рівнів. На базовому, низовому рівні її складають кредитні кооперативні організації (сільські кооперативні каси,кредитні спілки або кооперативи).На регіональному рівні вони об'єднуються в місцеві і регіональні кооперативні банки, а ті, у свою чергу, створюють на національному рівні центральну кооперативну фінансово-кредитну установу – центральний кооперативний банк. Така кооперативна фінансово-кредитна система фінансової взаємодопомоги належить селянам, є фінансовою осоновою аграрного сектора в умовах ринкової економіки і дозволяє повністю забезпечити сільських жителів доступними кредитами та іншими фінансовими послугами.
Сільськогосподарські касові кооперативи, як правило надають окремим товаровиробникам короткострокові кредити. Коло кредитних операцій цих кас постійно розширюється. Дещо інші функції мають іпотечні кооперативні товариства. Вони видають, в основному, довгострокові кредити гарантією повернення яких є земля фермера, тобто, беручи кредит, фермер заставляє свою землю. Крім цього, іпотечні банки займаються іншою, не характерною для кредитної установи, діяльністю і, зокрема організацією станцій прокату сільськогосподарських машин для фермерів. У США, наприклад, сільськогосподарська кредитна кооперація представлена Федеральною системою фермерського кредиту (ФСФК), яка, маючи державну підтримку, об'єднує 800 місцевих фермерських банків і асоціацій, що входять до складу 37 великих регіональних банків. У ФРН на систему кредитної кооперації припадає 27% фінансових депозитів країни і 24% виданих кредитів. У Фінляндії на кооперативні кредитні банки припадає 58% кредитів, виданих сільськогосподарським виробникам. Фермерська заборгованість кредитним касам у Нідерландах становить 90 %, Японії - 80, у Франції 70, Португалії -60, Бельгії - 50 %, що засвідчує про активну співпрацю цих установ з фермерами [4].
В Україні ж за роки незалежності не були створені ці важливі для успішної діяльності аграрного сектора елементи. І найголовніше — не створений ефективний кредитний механізм села. Сучасний кредитний механізм часткової компенсації з державного бюджету процентних ставок по кредитах комерційних банків дозволяє частково вирішити проблему кредитування, але тільки для великих сільгоспвиробників і не вирішує цю проблему в комплексі.
Сучасний кредитний механізм, що діє має певі істотні недоліки: щорічно з бюджету необхідно виділяти значні кошти, що потрапляють не до сільгоспвиробників, а до власників комерційних банків, шанс отримати кредити мають тільки заможні господарства, які можуть надати прийнятну для банків заставу (частка таких господарств у загальній кількості сільських товаровиробників мізерна); комерційним банкам невигідно кредитувати дрібних сільгоспвиробників, якими є переважна більшість фермерів, одноосібників і особисті підсобні господарства.
Можливо вирішити проблему кредитування села зможуть кредитні спілки, процес відродження яких продовжується в Україні вже понад десять років. В Україні існує понад 700 кредитних спілок. Успішно розвиваючись, вони зараз об'єднують майже 1 млн громадян, мають майже 1 млрд грн сукупних активів. При цьому слід зазначити, що переважна більшість кредитних спілок діють у крупних промислових містах — Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі, Севастополі. Проте в структурі кредитного портфеля кредитних спілок кредити, надані на ведення фермерських і особистих селянських господарств, становлять всього 2 %.
Чому так? На відміну від аналогічних установ в інших країнах, українські кредитні спілки не об'єднані в систему і майже не надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам унаслідок недосконалості чинного законодавства, що необгрунтовано обмежує види діяльності кредитних спілок залученням депозитів і наданням кредитів фізичним особам. В Україні кредитні спілки не мають права надавати послуги фермерським господарствам та іншим малим сільським підприємствам, не можуть здійснювати інші види фінансової діяльності (розрахункове обслуговування своїх членів, факторингові та лізингові операції, обмін валюти для своїх членів і тому подібне). І це при тому, що переважна більшість селян, маючи потребу в доступних фінансових послугах, ніколи не стануть привабливими клієнтами для комерційних банків.
Зараз системи сільської кредитної кооперації займають важливе місце в кредитно-фінансових системах більшості країн світу. Наприклад, в Угорщині система ощадно-кредитних кооперативів має майже 1 млрд євроактивів і в основному обслуговує потреби сільських жителів. Угорські ощадно-кредитні кооперативи налічують близько 1,7 тис. відділень – це на 3,1 тис. існуючих населених пунктів [2].
Для вирішення проблеми кредитування села в Україні необхідно створити подібну до європейських моделей систему кредитної кооперації. Вона повинна будуватися за принципом «знизу - вгору» і може складатися з трьох рівнів. аграрний сектор кредитний кооперація
Перший рівень кредитної кооперативної системи могли б складати кредитні спілки, що діють у районних центрах, і кредитні кооперативи, членами яких є підприємства АПК. Ці організації формують основу системи, знаходяться у власності селян і надають їм необхідні фінансові послуги. Другий рівень системи формують безпосередньо місцеві (обласні) кооперативні банки. Це - повноцінні банківські установи, власниками і клієнтами яких є кредитні кооперативи і спілки. Третій, національний рівень - Центральний кооперативний банк - логічно завершує побудову кооперативної фінансової системи аграрного сектора, об'єднуючи обласні кооперативні банки, а також кредитні кооперативи і спілки, що працюють з аграрним сектором.
Створення в Україні подібної європейської моделі фінансово - кредитного обслуговування села - єдиний ефективний шлях вирішення фінансових проблем аграрного сектора і забезпечення фінансовими послугами сільської місцевості. А це, у свою чергу, сприятиме соціально-економічному відродженню українського села.
Бібліографічний список:
1. Валентинов В.Л. Методологічні аспекти дослідження розвитку сільськогосподарської кооперації / В.Л. Валентинов // Економіка АПК. - 2000. - № 9.
2. Зіновчук В.В. Місце і роль кооперативів в агробізнесі країн Європейського Союзу / В.В. Зіновчук // Економіка АПК. -2000. - № 2.
3. Directory and Statistics of Agricultural Co-operatives and Other Farmer-Controllred Businesses in the UK. - Oxford. UK.: Plunkett Foundation. 1998. - P. 169.
4. Farmer Cooperative Statistics 2005. RBS Service Report 56. -Washington, D.C.: USDA, 2006. - P.35.