3. Кошториси видатків на централізовані заходи.
Ці кошториси складаються міністерствами, відомствами або управліннями виконкомів місцевих рад. На їхній основі фінансуються витрати на підготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентаря і навчального обладнання, медичного обладнання тощо.
4. Зведені галузеві кошториси.
Це об’єднані в один кошторис індивідуальні кошториси однотипних установ, кошториси видатків на централізовані заходи і загальні кошториси міністерств і управлінь виконкомів.
Практично всі видатки бюджету формуються відповідним чином. У школах — виходячи з класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється навантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т. д. Аналогічний порядок і щодо інших установ: або розрахунково, або за типовими штатами. І інші норми обсягу діяльності є однаковими в усіх установах. [21]
Фінансування освіти - це система відносин із формування розподілу та використання різноманітних фінансових ресурсів у сфері освіти. У результаті налагодження цієї системи відносин створюються фінанси освіти і наукових установ - різноманітні фонди фінансових ресурсів, що забезпечують нормальне функціонування вищих навчальних закладів і наукових установ.
Основною функцією фінансового механізму, як стверджує Шумар Н.Л., є забезпечення вищих навчальних закладів освіти і наукових установ фінансовими ресурсами. Виконання цієї функції неминуче передбачає реалізацію функції регулювання. Ця функція охоплює дві підфункції:
- регулювання загального порядку фінансування освіти;
- регулювання процесу державного фінансування.
Конференція Нобелівських лауреатів "На порозі XXI століття: небезпека і перспективи", яка проходила ще в 1988 р. в Парижі констатувала, що освіта повинна мати абсолютний пріоритет у бюджетах всіх держав і сприяти розвитку творчої діяльності.
Кожен громадянин потребує соціально-економічних гарантій, закріплених законодавчо. До них належить і потреба у здобутті загальної освіти. Конституцією України [1, с.12] визначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах.
Рівень ВВП, відсоток якого у фінансуванні галузі освіти повинен становити 10%, згідно з чинним законом "Про освіту", має безпосередній вплив на фінансовий стан вищої школи.
Обсяги фінансування державної системи вищої освіти залежать від соціально-економічного розвитку країни. Тому глибокі економічні кризи призводять до скорочення фінансування освіти, зокрема в 2,9 раза за період з 1991 у 1999 рр.
Дані таблиці засвідчують, що в 2000-2006 рр. держава значно збільшила бюджетні видатки на освіту.
Таблиця 1.3.1 Видатки зведеного бюджету України на освіту, млрд грн
| Показники | 2000 рік | 2001 рік | 2002 рік | 2003 рік | 2004 рік | 2005 рік | 2006 рік. | I півріччя 2007 р. |
| Видатки на освіту, млрд грн | 7,1 | 9,6 | 12,3 | 15,0 | 18,3 | 26,8 | 33,8 | 19,9 |
| У відсотках: до попереднього року | X | 132,2 | 128.1 | 122,0 | 122,0 | 146,4 | 131,5 | 58.9 |
| До 2000 р. у відсотках | X | 135,2 | 173,2 | 211,3 | 257,7 | 377,5 | 476,1 | 280,3 |
| До ВВП | 5,0 | 5,4 | 4,7 | 5,6 | 5,3 | 6,1 | 6,3 | 6,9 |
Джерело: складено за даними Держкомстату України. [32]
Як видно з табл., з кожним роком спостерігається збільшення бюджетного фінансування галузі освіти внаслідок зростання ВВП, але все жтаки воно не є достатнім для забезпечення потреб вищої освіти. Крім того, результати І півріччя 2007 р. засвідчують ці тенденції. Так, максимальна частка бюджетних видатків на освіту у ВВП на 1.07.2007 р. становила пише 6,9% при визначеній 10% на законодавчому рівні.
Фінансовий механізм включає дві підсистеми: фінансове забезпечення і фінансове регулювання та систему управління, що ґрунтується на взаємодії фінансових індикаторів і фінансових інструментів.
Суть дії фінансового забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики. При цьому слід розрізняти як забезпечувальну, так і регулятивну його дію.
До структури фінансового забезпечення входять джерела фінансування підприємств, проектів робіт, послуг тощо: самофінансування, акціонерний капітал, кредитування і безповоротна фінансова допомога.
Фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, якими виступають елементи розподільних відносин. Дія фінансових інструментів може мати як загальний для всіх суб'єктів характер на основі єдиного рівня оподаткування, кредитування та фінансування, так і селективний — на основі диференційованого підходу.
Основним джерелом фінансування освіти на сучасному етапі залишаються державні ресурси та ресурси місцевого самоврядування, але сам механізм фінансування характеризується ускладненням, у першу чергу, через упровадження різних методів, форм фінансування. Для української освіти актуальною проблемою виступає вдосконалення механізму фінансування: вдосконалення нормативного підходу та введення елементів фінансування, орієнтованого на результати діяльності. Саме такий підхід дасть змогу поєднати, з одного боку, гарантування державою певного рівня фінансування, а з іншого - посилити зацікавленість і відповідальність навчальних закладів за результати своєї діяльності.
Особливістю сучасного етапу ринкових змін у сфері освіти є реформування системи фінансування ЗСО та ВНЗ . При цьому державою передбачається зниження бюджетного фінансування і послідовне його заміщення децентралізованими джерелами надходження грошових коштів і, перш за все, від позабюджетної діяльності.
Тривалий час у фінансовому плануванні активно використовувався спосіб фінансових розрахунків, виходячи з минулих років. Базуючись на таких даних, за допомогою коефіцієнтів дещо уточнювалися завдання поточного року та визначалися показники на новий період. Такий порядок не стимулював виявлення внутрішньогосподарських резервів, режим економії. Не враховувалися також прогресивні зміни в діяльності, її організації, розрахунках, русі грошових ресурсів тощо.
В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цим фінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників.
Реально фінансові розрахунки підвищуються із застосуванням нормативного методу. Нормативний підхід до фінансування освіти може стати підставою для розрахунку державних повноважень. Насамперед, за теперішньої практики бюджетування кошторис складається, виходячи з потреб мережі закладів освіти. Роль та місце нормативу при цьому мінімальні: фіксуються деякі видатки, які в середньому по країні склалися на одного учня.
Головною ідеєю переходу до нормативного фінансування є перехід навчальних закладів у такий режим виділення фінансових ресурсів, за якого бюджетні кошти виділятимуться закладу відповідно розрахунку на одного учня, ця величина повинна визначатися одночасно з прийняттям бюджету на наступний фінансовий рік, тобто до початку процесу фінансування.
У загальному вигляді для побудови міжбюджетних відносин з метою фінансування закладів освіти може бути дві схеми.
1. В умовах чинного Бюджетного кодексу з відповідного бюджету можуть фінансуватися державні заклади освіти відповідного рівня підпорядкування. Процес фінансування детально визначений у ст. 87 Бюджетного кодексу.
2. При нестачі власних коштів у відповідному бюджеті його наповнення забезпечується шляхом виділення ресурсів із бюджетів інших рівнів, як правило, за допомогою трансфертів. [18, 133-137]
Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти заслухавши інформацію про виконання Державного бюджету України за 2008 рік в частині фінансування освіти і науки та пропозиції щодо Декларації цілей та завдань бюджету на 2010 рік (Бюджетної декларації) в освітянській та науковій сферах визначив наступне.
За інформацією Міністерства фінансів України видатки на освіту по загальному та спеціальному фонду державного бюджету за 2008 рік здійснені в обсязі 21554,3 млн. грн., або 95,2 відсотка від річних призначень в тому числі по загальному фонду – 14776,1 млн. грн., або 98,3 відсотка від річних призначень.
У 2008 році видатки по загальному та спеціальному фонду місцевих бюджетів на освіту здійснено в обсязі 39405,1 млн. грн., або 98,9 відсотка від річних призначень, в тому числі по загальному фонду – 36885,0 млн. грн., або 97,4 відсотка від річних призначень.
Проте, слід зазначити, що частка видатків на освіту до валового внутрішнього продукту в порівнянні з попередніми роками зменшується: в 2007 році цей показник складав 7,1 % ВВП, у 2008 році – 6,97 % ВВП, прогнозний показник на 2009 рік – 6,08 % ВВП.
За даними Державного казначейства України видатки загального фонду державного бюджету на науку станом на 30 грудня 2008 року профінансовані в сумі 3605,2 млн. грн., або 98,1 відсотка від річних призначень.
Комітет звертає увагу, що планові показники бюджетного фінансування науки нижчі від законодавчо встановлених норм – 1,7 % ВВП (лише 0,4 - 05 % ВВП). Вперше за останні роки обсяг бюджетного фінансування на науку зменшився на 11 % по відношенню до попереднього року.[7]
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 року N 1717 у 2001 році розпочався поступовий перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, який передбачає розвантаження учнів протягом кожного навчального року, створення умов для зміцнення здоров'я школярів; оновлення змісту освіти; перехід на компетентнісний підхід до організації навчального процесу.