На початок 2008/2009 навчального року в 20047 денних загальноосвітніх навчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України (без спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів) навчалося 4438 тис. учнів, що на 233 тис. менше ніж минулого року.
Аналіз стану демографічної ситуації засвідчує, що, починаючи з 2003 року, простежується тенденція щодо збільшення народжуваності. Якщо цей процес набуде незворотного характеру, то, починаючи з 2009 року, набір учнів до 1-х класів розпочне збільшуватися, відповідно й зростатимуть учнівські контингенти. У 2008 році до 1 класу було зараховано 379 тис. дітей.
В системі освіти функціонує:
317 (75,7 тис. учнів) загальноосвітніх шкіл-інтернатів; 14 шкіл та училищ (460 вихованців) соціальної реабілітації; 385 (48,5 тис. учнів) загальноосвітніх навчальних закладів (школи, школи-інтернати) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.
Крім того, в системі МОН України функціонує 115 дитячих будинків, в яких утримується 5,9 тис. дітей дошкільного та шкільного віку. [26]
Таблиця 2.1.1.Загальноосвітні навчальні заклади (на початок навч. року)
| період | Кількість закладів, одиниць | Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах – всього, тис.осіб | З них у закладах | Випуск учнів загальноосвітніми навчальними закладами, тис.осіб | Кількість вчителів, тис.осіб | ||
| денних | вечірніх (змінних), включаючи тих, хто навчався заочно | закінчили школу II ступеня (одержали свідоцтво про базову загальну середню освіту) | закінчили школу III ступеня (одержали атестат про повну загальну середню освіту) | ||||
| 1995/96 | 1094 | 521,8 | 511,3 | 10,5 | 47,4 | 26,3 | 36,8 |
| 1996/97 | 1104 | 520,5 | 511,9 | 8,6 | 47,6 | 37,0 | 34,3 |
| 1997/98 | 1110 | 514,3 | 507,7 | 6,6 | 49,3 | 27,7 | 32,2 |
| 1998/99 | 1119 | 508,8 | 501,7 | 7,1 | 54,1 | 29,1 | 32,8 |
| 1999/00 | 1116 | 498,6 | 491,1 | 7,5 | 54,3 | 30,5 | 33,1 |
| 2000/01 | 1116 | 492,4 | 484,7 | 7,7 | 54,8 | 38,8 | 32,7 |
| 2001/02 | 1116 | 476,8 | 469,6 | 7,2 | 55,0 | 35,8 | 31,9 |
| 2002/03 | 1116 | 455,0 | 447,8 | 7,2 | 54,6 | 36,5 | 32,0 |
| 2003/04 | 1109 | 429,5 | 422,6 | 7,0 | 54,7 | 37,3 | 31,5 |
| 2004/05 | 1094 | 404,1 | 397,3 | 6,8 | 50,5 | 37,4 | 31,2 |
| 2005/06 | 1094 | 377,8 | 371,5 | 6,3 | 46,6 | 37,7 | 31,0 |
| 2006/07 | 1086 | 355,3 | 349,2 | 6,1 | 43,4 | 34,5 | 30,4 |
| 2007/08 | 1074 | 336,3 | 330,3 | 6,0 | 40,6 | 32,2 | 29,8 |
| 2008/09 | 1065 | 319,2 | 313,7 | 5,5 | 38,3 | 30,1 | 29,2 |
Результати соціологічного дослідження свідчать: 80% батьків "задоволені" або "задоволені середньою мірою" рівнем знань, які надають їхнім дітям загальноосвітні навчальні заклади (ЗНЗ). Оцінки рівня знань школярів, отримані у результаті опитування вчителів ЗНЗ, менш оптимістичніші: 50% вчителів оцінюють рівень успішності учнів як "поганий" або "задовільний". Відмінність в оцінках батьків та вчителів ЗНЗ щодо деяких аспектів системи ЗСО може виникати через різницю критеріїв.
На запитання "Які реформи середньої освіти проводять в Україні?" 12,8% опитаних батьків не змогли назвати жодної реформи. Лише 87,2% батьків по Україні "знає" про заходи МОН у царині реформування СО. Згадані 12,8% опитаних батьків не знає про запровадження 12-бальної системи оцінювання.
Найвідомішими із заходів МОН є впровадження 12-бальної оцінки ("знають" 75,8% батьків) та впровадження 12-річного терміну навчання ("знають" 69,5% батьків), найменш відомими – впровадження галузевого замість предметного принципу структурування змісту освіти ("знають" 7,9% батьків) та впровадження платної системи освіти ("знають" 14,2% батьків). [15]
Темпи фінансування загальної середньої освіти випереджають темпи інвестицій в основний капітал. Якщо 2006 року вони зросли проти 2004-го в 1,25 разу, то асигнування освіти — в 1,42 разу. Крім того, окремі школи отримують кошти від спонсорів, меценатів, які у статистичну звітність не включаються, але поповнюють шкільний бюджет. Аналітичні матеріали свідчать про зростання питомої ваги фінансування середньоосвітніх закладів у ВВП. Вона становить 6,5 %, що більше на 0,2 в.п., ніж у Бельгії і на 1,7 в.п., ніж у Німеччині. В цьому контексті зауважимо, що за роки радянської влади видатки бюджету в розрахунку на одного учня загальноосвітньої школи у 1987 році становили 301 крб, або 49,5 дол. проти 409,3 дол. у 2005 році.
Здійснення конституційного права на вільний розвиток особистості в ринкових умовах залежить, з одного боку, від стану економіки держави, а з другого — від можливостей самозабезпечення конкретної особи. Щодо держави, то вона гарантує доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Обсяги коштів для цього рік у рік зростають, у 2006 році вони становили: 14 млрд грн з місцевих бюджетів і понад 76,2 млн грн — з державного проти відповідно 7,5 млрд грн і 51 млн грн у 2004 році. При цьому асигнування на утримання загальноосвітніх закладів зростають абсолютно і відносно при зменшенні кількості учнів, що припадає на одного вчителя, і зростанні витрат на одного учня (див. Додаток А).Як зазначалося, в умовах зростання бюджетних асигнувань для освітніх закладів постало питання підвищення якості знань учнів. Соціологічні дослідження свідчать, що останніми роками міська й сільська молодь України стала менше читати, рідше відвідує бібліотеки, ніж у попередні роки. За індексом людського розвитку (ІЛР) Україна поступається не лише європейським країнам, а й таким, як Білорусь і Російська Федерація. Окремі науковці таке ставлення молоді до підвищення свого загальноосвітнього рівня пояснюють розширенням комп'ютерної мережі. До того ж практика свідчить, що в Україні не всі школи оснащені комп'ютерними класами.З метою поліпшення освітньо-виховної роботи в ЗНЗ, а також підвищення ефективності використання бюджетних коштів в Україні розробляються державні цільові програми різних напрямів, кожна з них передбачає мету, шляхи досягнення, оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для їх виконання, а також — результативність. У Декларації цілей та завдань бюджету на 2010 рік (Бюджетній декларації), схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року, на жаль, на розвиток та фінансування освітянської та наукової сфер не вказується, як на один з пріоритетів державної політики. Рекомендації круглих столів "Про виклики для вітчизняної науки та освіти в контексті світової фінансової та економічної кризи" та "Інноваційна діяльність у сфері науки і освіти України в антикризовому контексті", які ухвалено рішеннями Комітету з питань науки і освіти, практично не враховані в Бюджетній декларації на 2010 рік.
Формування витрат місцевих бюджетів відбувається шляхом закріплення за органами державної влади та місцевого самоврядування видаткових функцій. У науковій літературі зазначається, що кінцевою метою розмежування видаткових повноважень є розподіл між ними тих функцій, які будуть належним чином виконуватися. Фінансування видатків місцевих бюджетів, використання місцевих фінансових ресурсів тісно пов'язане з витратами державного бюджету. Адже саме держава, використовуючи фінансові ресурси, забезпечує можливість реалізації завдань і функцій, які постають перед нею на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.
Так, якщо порівнювати 2002 р. з 2005 р. то можна помітити, ідо питома вага видатків місцевих бюджетів у ВВП знизилась з 12,6% до 12,3%, тобто майже на 0,3% (рис. 2.2.1., див. Додаток Б). Такі зміни у сфері видатків місцевих бюджетів можна розглядати з двох точок зору:
1) скорочення рівня видаткової частини місцевих бюджетів України супроводжується більш ефективним використанням фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні органів місцевого самоврядування;
2) скорочення рівня питомої ваги видатків місцевих бюджетів України супроводжуються змінами, які відбулися в дохідній частині місцевих бюджетів в бік зменшення, що, як наслідок, призводить до обмеженості органів місцевого самоврядування у виконанні покладених на них завдань.
Специфіка функціонування місцевих бюджетів найбільш повно відображається у складі та структурі їхніх видатків. За функціональною класифікацією видатків структура бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя представлена на рис. 2.2.2. (Додаток В).
Як показують дані рис. 2.2.2.(Додаток В), найбільшу питому вагу у видатковій частині місцевих бюджетів країн з розвинутою ринковою економікою складають видатки на освіту (в середньому 27,9%), охорону здоров'я (21,7%), соціальний захист та соціальне забезпечення (15,2%), будівництво (8,2%); найменшу - видатки на державне управління (4,2%), житлово-комунальне господарство (5,7%), культуру та мистецтво (3,3%), транспорт (3,7%).
Наведені дані свідчать, що з кожним роком показники структури місцевих бюджетів України набувають більшої соціальної спрямованості. Насамперед, це пояснюється соціальними та економічними змінами в суспільстві. Важливим є встановлення співвідношення між видатками на соціальні цілі та економічний розвиток. Спрямування коштів на економічний розвиток створює передумови для зростання ВВП і таким чином, з одного боку, збільшує можливості бюджету у фінансуванні соціальних заходів, з другого — зменшує навантаження на бюджет, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. [16, 204-206]