Економічний механізм можна подати у вигляді системи учасників (суб'єктів), що здійснюють використання ресурсу з метою одержання певного ефекту від цього. Механізм фінансового забезпечення закладів освіти можна подати як створення умов і формування відносин між учасниками фінансування, які забезпечують здійснення освітніми установами освітньої діяльності. Механізм фінансування освіти є організацією забезпечення фінансовими ресурсами освітнього процесу в державній і муніципальній освітній установах.
. Фінансовий механізм включає насамперед ціни, податки, мита, пільги, штрафи, санкції, дотації, субсидії, банківський кредитний і депозитний відсоток, дисконтну ставку, тарифи, а також різні форми фінансування освітніх установ.
У структурі фінансово-організаційного механізму виділяються такі блоки: фінансові інструменти, фінансові методи, організаційні заходи, нормативно-правове забезпечення, органи управління.
Сьогодні в освітній галузі як фінансові механізми виступають окремі форми організації фінансування;
1. Бюджетне і позабюджетне фінансування.
2. ДІФЗ - державні іменні фінансові зобов'язання як основний базовий елемент механізму фінансування вищої освіти.
3. Освітній кредит - механізм (державні освітні субсидії), який дає змогу населенню успішно долати нерівність у доступі до вищої освіти тією мірою, якою ця нерівність є фінансово обґрунтованою.
Механізм фінансування освіти може бути охарактеризований такими основними рисами:
1) учасники фінансування освіти визначені чинним законодавством;
2) рух бюджетних і позабюджетних коштів здійснюється відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік;
3) бюджетне фінансування здійснюється з бюджету тільки одного рівня - з бюджету засновника;
4) фінансування здійснюється відповідно до кошторису витрат, який затверджується по статтях економічної класифікації витрат бюджетів України з розбивкою по кварталах;
5) кошторис витрат бюджетних коштів затверджується головним розпорядником бюджетних коштів;
6) кошторис витрат позабюджетних коштів затверджується освітньою установою самостійно;
7) зміна кошторису здійснюється головним розпорядником бюджетних коштів з подання освітньої установи.
Механізм фінансового забезпечення діяльності освітньої установи має враховувати як бюджетне фінансування, так і позабюджетні кошти. Проілюструвати це можна таким чином:
ФЗАГ = ВЗАГ + (Р-Борг), (2.2.1.)
де Ф заг, - загальний обсяг засобів що надходять
Взаг - загальний обсяг витрат по бюджетній позабюджетній діяльності
Р - прибуток, отриманий від позабюджетної діяльності
Борг - заборгованість по фінансуванню з бюджету
Зміст наведеного рівняння полягає в наступному:
1 Для нормального функціонування освітньої установи заборгованість бюджетного фінансування має бути скомпенсована прибутком, отриманим від позабюджетної діяльності
2 Чим менше борг бюджетного фінансування, тобто різниця між обґрунтованими витратами і виділеними на їх компенсацію бюджетними коштами, тим менший прибуток потрібен для погашення цього боргу, що, у свою чергу, призводить до зниження навантаження на позабюджетну діяльність.
3 За наявності нульового боргу позабюджетна діяльність також може здійснюватися на некомерційній основі тобто без прибутку.
Умовами договорів, що укладаються на здійснення різної діяльності освітньою установою, наявність прибутку не передбачається. Враховуючи, що всі розрахунки по позабюджетних коштах здійснюються зі спеціального особового рахунка в органах казначейства, визначаємо, що бюджет зі своїх неподаткових прибутків платить самому собі податок на прибуток, а з коштів, що залишилися, фінансує свою освітню діяльність.
Освіта як бюджетна галузь переведена фактично в режим часткового самофінансування. Можливий такий варіант діяльності освітніх установ, при якому ціна (фінансування) на освітню послугу менша за витрати з її надання але при цьому дефіцит коштів не покривається ні з бюджету, ні з прибутку від по забюджетної діяльності. Такий збиток може виступати у вигляді кредиторської заборгованості освітніх установ перед постачальниками товарів, робіт і послуг.
Якщо розглядати взаємозв`язок між витратами на виробництво освітньої послуги та їх компенсацією з бюджету у формі фінансування більш детально нескладно помітити що споконвічно фінансування освіта будувалося таким чином щоб забезпечити фінансовими ресурсами нормальне функціонування освітніх установ. Обсяг фінансування при цьому розраховувався залежно від "виробничих показників установи" що визначалися, насамперед, двома групами параметрів:
1) кількістю і структурою контингентів учнів;
2) матеріально-технічною базою освітньої установи;
Якщо розглядати визначення обсягу фінансування як виключно формалізований процес, то воно може бути зведене до залежності від одного єдиного показника - контингенту учнів та студентів. Витрати визначаються на навчання однієї особи, на основі питомого подушного нормативу фінансування. Розподіл коштів між освітніми установами має здійснюватися, згідно з цим нормативом, пропорційно до контингенту учнів.
Залежність витрат від контингенту може застосовуватися з урахуванням певних факторів, оскільки для одержання осмислених величин потреби в коштах розрахунок має здійснюватися від певної кількості студентів.
Пропоновані для розрахунку потреби у фінансуванні алгоритми мають абстрактний характер, оскільки вимушено не враховують ряд обставин:
1 За фактом матеріальна база освітніх установ має сформований характер і не може підганятися під нормативи;
2 Норми обслуговування можуть залежати від фактичної матеріальної бази і місця її розташування;
3 Розрахунок оплати праці йде або а середньою ставкою, або за реальним штатним розкладом, що може дати і власне дає на практиці суттєво відмінні результати.
З урахуванням цих обставин розрахунок, приведений до одного показника контингенту, може використовуватися обмежено для вирішення, наприклад, окремих задач на визначення розрахункової потреби в коштах. Отже, наявна історично сформована практика визначення потреби освітньої установи у фінансуванні, диференційована за структурою витрат, точніше відображає обсяг необхідних для здійснення освітньої діяльності витрат.
Можна запропонувати до реалізації такі варіанти заміни діючого механізму розподілу бюджетних коштів.
1. Нормативне фінансування - розподіл асигнувань пропорційно до кількості студентів, що зрештою перетворюється на те ж саме складання індивідуальних кошторисів бюджетних витрат освітньої установи з введенням елементів нормування окремих видів (статей) витрат.
2. Державні іменні фінансові зобов'язання, диференційоване фінансування залежно від рейтингу студентів породжують багато проблем, пов'язаних як з обґрунтованістю оцінки рейтингу, так і з необхідністю використання одночасно бюджетного і позабюджетного фінансування.
3. Використання різних форм державної підтримки освітніх субсидій для студентів у формі кредитів перебуває на стадії дослідження, хоча більшістю авторів ці форми фінансування оцінюються позитивно. Практично не отримав розвитку підхід, пов'язаний з розподілом (виділенням) ресурсів залежно від досягнутих результатів або поставлених цілей, що скеровані на досягнення певного результату.
Як неодноразово відзначалося в публікаціях, присвячених проблемам фінансування освіти, фактичне фінансування дуже відстало від наявних потреб. Однак з цього випливає ряд інших важливих висновків, зокрема:
1)прийняті державою зобов'язання в галузі фінансування освіти не виконуються і мають бути переглянуті або ж є необхідними заходи іншого порядку;
2)діючі нормативні документи не відображають сучасних умов функціонування системи освіти і мають бути переглянуті;
3) порядок визначення потреби у фінансуванні освіти, сформований для інших соціально-економічних умов, не може застосовуватися в умовах ринкової економіки.
Загальним напрямом зміни механізму фінансування освіти на сьогодні є підвищення самостійності ЗНЗ установ в управлінні фінансовими ресурсами та підвищення ефективності використання цих ресурсів та ініціювання процесів саморегулювання в системі освіти, що неможливо без розширення самостійності освітніх установ. Саму по собі проблему підвищення самостійності навчальних закладів у частині бюджетного фінансування вирішити можна, уточнивши законодавство про бюджет, надавши право установам системи освіти самостійно розробляти і затверджувати кошторис бюджетних коштів у межах виділених бюджетних асигнувань, самостійно вносити до нього необхідні зміни й уточнення.
Наслідки такого рішення у першу чергу можуть виявитися у вигляді зміни навантаження на учасників бюджетного процесу. Сам процес фінансування буде обмежений розробкою повідомлень про бюджетне фінансування і лімітів бюджетного фінансування. Основне навантаження фінансового планування буде покладене на бюджетну освітню установу.
Розглядаючи проблему фінансування освіти, звертають увагу на недостатню величину виділення бюджетних коштів і шукають джерела їх поповнення. З іншого боку, фінансові органи справедливо звертають увагу на існуючу економію у витратах на освіту. При розробці проекту бюджету регулярно постає питання про те, чи необхідно зважати на потребу, якщо грошей все одно не дадуть. У результаті бюджет формується або від досягнутого рівня або за залишковим принципом, а завдання планування зводиться до вибору варіанта розподілу отриманих бюджетних коштів серед освітніх установ. [10]
Нормативний метод фінансування освіти оцінюється а деяких дослідженнях як більш ефективний порівняно з існуючим нині кошторисним фінансуванням, основним недоліком якого вважається неефективна, неощадлива витрата бюджетних коштів. Зокрема, нормативний метод визначення обсягів фінансування освітніх закладів порівняно з іншими способами розрахунків вважається таким, що має найбільші потенційні можливості для визначення планових сум у максимальному наближенні до реальних витрат, пов'язаних з наданням освітніх послуг.