Нормативне фінансування є способом оптимізації діяльності системи освіти. До переваг нормативного фінансування:
- є засобом для вирівнювання умов доступу молоді до забезпеченої державним фінансуванням освіти — навчання кожного учня забезпечується з бюджету однаковою сумою коштів;
- підвищує обґрунтованість і плановість фінансування освітніх закладів з бюджету - величина нормативу встановлюється на стадії її розробки, а планування обсягів фінансування освітніх закладів стає значною мірою технічною процедурою;
- наявність нормативу фінансування розглядається як гарантія того, що відповідні гроші в освітній заклад надійдуть, а їх обсяг буде визначатися кількістю учнів і стабільними нормативами, а не адміністративними рішеннями;
- нормативи фінансування повинні стати також основою бюджетної політики, оскільки їх потрібно виконувати не тільки на стадії виконання бюджету, а і при його формуванні і т. д.
Нормативне фінансування породжує ряд проблем, про які говорять зазвичай набагато менш охоче. Відсутність рішень у цьому напрямі або принаймні ясного розуміння цих проблем і їх наслідків перешкоджає широкому застосуванню нормативного фінансування в освіті.
Слід зазначити, що нормативне фінансування використовується як засіб для вирішення двох основних завдань:
1. Забезпечення гарантованого рівня фінансування одиничного об'єкта, виходячи з установлених параметрів його функціонування, і задоволення обґрунтованої потреби об'єкта у фінансових ресурсах.
2. Створення нормативної бази нормального, рівноправного", раціонального" розподілу наявних фінансових ресурсів між об'єктами фінансування в таму разі, якщо обсяг цих ресурсів менше від потреби в них.
Варто відзначити, що це звичайний стан фінансування освіти, причому не тільки освіти і не тільки для українських умов. Рівень забезпечення освіти суспільними ресурсами дослідники характеризують насамперед часткою витрат на освіту у відсотках до ВВП, розглядаючи його як своєрідну гарантію певного рівня фінансового забезпечення функціонування системи освіти. Звідси з'являються різні пропозиції про встановлення нормативу витрат на освіту у вигляді відсотка до ВВП, національного доходу, видаткової частини бюджету тощо.
Не маючи під собою реальної розрахункової бази, ці співвідношення відображають, як правило, оцінки сформованого стану фінансування освіти і прагнення:
- зберегти принаймні наявний рівень забезпечення освіти;
- забезпечити його збільшення разом із зростанням ВВП шляхом уведення простого і зрозумілого алгоритму розрахунку обсягу фінансування освіти від чогось великого і міцного.
Крім того, такий підхід дає змогу проводити порівняння у сфері витрат на освіту між країнами, хоча обґрунтованість таких порівнянь видається сумнівною. У п. 2 от. 61 Закону України "Про освіту", наприклад, було встановлено, що держава гарантує щорічне виділення фінансових засобів на потреби освіти в розмірі не менше ніж десять відсотків національного доходу, а також захищеність відповідних видаткових статей бюджетів усіх рівнів.
Це положення щодо розмірів фінансування освіти жодного разу не було виконано. Незважаючи на те, що встановлені законодавством державні гарантії фінансування освіти не виконувались, їх наявність була не тільки важливим фактором для політичних дій у процесі формування бюджетів, а й серйозним стимулом для розробки різних варіантів їх реалізації.
Введення нормативів фінансування, нехай навіть і не забезпечених реальним фінансуванням, створило б базу для розподілу коштів між об'єктами фінансування.
Найважливішим фактором створення системи нормативного фінансування або нормативного розподілу фінансових ресурсів є правильний вибір одиничного об'єкта фінансування. Для системи освіти основними одиничними об'єктами фінансування можуть бути або учень, або освітній заклад. Слід зазначити, що з недавнього часу як можливу одиницю нормування почали розглядати окрему освітню програму і навіть окрему освітню послугу. Кожен такий об'єкт із погляду фінансування має як позитивні, так і негативні аспекти.
У регіонах при використанні нормативного фінансування пропонується застосовувати коефіцієнти, що враховують такі фактори: розбіжності в місці розташування освітніх закладів (міські та сільські райони); розбіжності в розмірі шкіл; розбіжності а типі освіти (професійна, загальна і т. д.); проведення спеціальних програм навчання для дітей з обмеженими можливостями; надання домашнього навчання; проведення програм поглибленого вивчення з окремих предметів; проведення програм "сімейної освіти".
За своїм змістом застосування коефіцієнтів безпосередньо наближає визначення обсягу фінансування до чинного порядку планування витрат в освітніх закладах по статтях кошторису.
Подушне фінансування може обмежити територіальну або внутрішньо-системну мобільність учнів, оскільки буде відрізнятися по регіонах і навіть усередині одного регіону. Крім того, перехід учня з одного навчального закладу в інший, що відрізняється нормативом фінансування, буде ускладнений у зв'язку з необхідністю відповідного перенесення коштів. Очікування щодо конкуренції між навчальними закладами за учня можуть виявитися сильно перебільшеними у зв'язку з дією цього фактора.
У загальному випадку нормативне подушне фінансування може бути спрямоване на вирішення таких основних завдань: розподіл бюджетних коштів між навчальними закладами на основі єдиного підходу; стимулювання освітніх закладів до залучення більшої кількості учнів або стимулювання інших характеристик діяльності залежно від використовуваної одиниці (одиниць) нормування; створення умов функціонування освітніх закладів, наближених до ринкових відносин купівлі-продажу освітніх послуг (при збереженні бюджетного фінансування освіти); інші завдання, вирішенню яких сприяє нормативне фінансування, наприклад економія і підвищення ефективності використання бюджетних коштів у системі освіти; усі зазначені завдання в комплексі.
Вибір навчального закладу як одиничного об'єкта фінансування являє собою збереження сформованого взаємозв'язку "заклад - засновник", реалізуючи схему фінансування засновником свого закладу. Він має ряд істотних позитивних рис, серед яких можна відзначити:
- можливість урахувати всю наявну мережу освітніх закладів, кількість учнів і сформовану в них матеріально-технічну базу;
- урахування територіального розташування кожного освітнього закладу;
- можливість збереження за засновником елементу регулювання, контролю й управління процесами зміни або оптимізації мережі, характеристик окремого освітнього закладу, введення в цей процес якихось цільових установок.
Недоліки нормативного фінансування освіти зводяться, головним чином, до певного відриву обсягу виділених державою коштів від учня, оскільки у цьому варіанті фінансується не навчальний процес, а значною мірою - зміст і експлуатація матеріальних об'єктів системи освіти. Сума коштів, що залежить при нормативному фінансуванні закладів від кількості учнів, становить від 40 до 60% від усього обсягу коштів. Отже, від 60 до 40% виділюваних фінансових ресурсів залежить більшою мірою від сформованої матеріальної бази, а не від відповідної кількості учнів та особливостей навчального процесу. У результаті важко визначити, яким повинен бути одиничний об'єкт нормативного фінансування освіти.
Підходи до розрахунку нормативів фінансування освітніх закладів мають в основі визначення потреби освітнього закладу в коштах для нормального здійснення освітнього процесу.
Норматив фінансування повинен складатися з нормативу поточних витрат і нормативів витрат на устаткування, інвентар і капітальний ремонт будівель і споруд. У кінцевому підсумку витрати визначаються по окремих статтях бюджетної класифікації і по окремих видах витрат усередині статей з використанням для кожної нормативної бази, що була чинною на той момент часу. Аналіз витрат за кілька років дає змогу визначати середній відсоток їх зміни за цей період і на основі цього показника розраховувати середньорічний відсоток зростання витрат по відповідній статті й визначати ці витрати на плановий період з урахуванням цього зростання.
Негативні риси такого формування нормативів теж є очевидними: нормативи формуються "від бази", що зберігає сформовану структуру витрат і не стимулює її зміни; нормативи фіксуються на термін 5 років, і це позбавляє можливості їх перегляду в разі зміни структури витрат; застосування такого підходу обмежене рамками стабільних умов зростання обсягів бюджетного фінансування.
Норматив фінансування визначається в три етапи:
1. Визначається кількість учнів, кількість класів (навчальних груп) і педагогічних ставок відповідно до встановлених співвідношень і норм навчального часу. На основі типових штатів і (або) сформованих співвідношень розраховується кількість працівників адміністративного, навчально-допоміжного й обслуговуючого персоналу. На підставі встановлених для кожного працівника кваліфікаційних розрядів визначається середній розряд і кількість ставок у розрахунку на одного учня (вихованця).
2. Розраховується обсяг коштів на оплату праці на основі розрахунку фонду заробітної плати на одну ставку по кожній групі персоналу. Розраховується як тарифна, так і надтарифна частини фонду заробітної плати при загальній установці на підвищення тарифної частини. До загальної суми заробітку тарифної і надтарифної частин - додаються компенсаційні виплати, встановлені для працівників освіти. Закінчується розрахунок визначенням загального фонду заробітної плати на місяць на одну ставку по кожній групі працівників.