Удосконалення оцінки посередницької діяльності кредитної спілки (стр. 1 из 17)

Вступ

кредитний спілка фінансовий

Кредитні спілки в Україні являють собою спеціалізовані споживчі кооперативи громадян. Вони створені як добровільні об’єднання громадян (фізичних осіб), пов’язаних якою-небудь соціальною спільністю: місцем роботи, місцем проживання, професією, будь-яким іншим загальним інтересом.

Кредитна спілка сприяє ефективному заощадженню особистих коштів громадян, пайовиків, одержанню ними кредитів з цих коштів, спільному використанню частини цих грошей в освітніх, житлових та інших програмах соціальної підтримки і соціального розвитку своїх членів. Основна діяльність, спрямована на організацію соціальної взаємодопомоги і підтримки громадян, не переслідує мети отримання прибутку – є неприбутковими організаціями.

Особливості діяльності кредитних спілок впливають на специфіку аналізу їх фінансового стану. З одного боку він здійснюється відповідно вимог до діяльності банків, з другого боку відповідно організацій неприбуткового характеру. Ці обставини визивають безліч суперечок серед фахівців банківської справи, податкової служби та кредитних кооператорів.

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що методи аналізу фінансового стану кредитних спілок не тільки визначають рівень розвитку даних організацій, але і сприяють ознайомленню з фінансовим станом спілок їх членів, банків, представників виконавчої влади, інших споживачів. Інформація про фінансовий стан спілок є доступною для перелічених осіб завдяки впровадженню методів фінансового моніторингу, рейтингової системи, основаних на показниках аналізу фінансового стану.

Проблемам аналізу фінансового стану кредитних спілок присвячені наукові труди таких вчених, як В. Гончаренко, К.Капусової, С.Левицької, М. Федорець та інших.

Об’єктом роботи ефективність фінансового стану спілок.

Предметом дослідження є процес оцінки ефективності кредитної спілки «Імпульс плюс».

Метою роботи є дослідження та удосконалення методів оцінки ефективності діяльності фінансових посередників.

Для досягнення оцінки ефективності кредитних спілок як фінансових посередників були визначені такі завдання:

з’ясування сутності категорії «ефективність кредитних спілок»;

дослідження підходів до оцінки ефективності;

обґрунтування моделі для оцінки ефективності з точки зору фінансового посередництва;

економічна апробація запропонованих підходів.

Дослідження ефективності привертають увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців та практиків, що пояснюється постійними процесами оновлення та вдосконалення діяльності. Окремі питання оцінки ефективності посередництва відображені в працях таких авторів, як О.В. Васюренко, А.М. Герасимович, О.В. Дзюблюк, Л. Примостка, О.І. Лаврушин, П. Роуз, Дж. Синкі, В.М. Усоскін.

Теоретичні та практичні аспекти функціонування фінансових посередників досліджені в працях таких авторів, як Р. Брейлі, Ю. Бригхем, Л.Дж. Гітман, М.Д. Джонк, Дж. Кейнс, Дж. Майерс, Р. Ролл, П. Самуельсон, Дж. Тобін, У. Шарп, Я. Міркін.

Не вирішена раніше частина загальної проблеми. Незважаючи на значні публікації з досліджуваних питань, методичні аспекти оцінки ефективності кредитних спілок, як фінансових посередників являють собою не лише актуальний напрямок наукового дослідження, але й можливості вирішення даної проблеми.

Для досягнення мети роботи застосовано наступні методи дослідження: дедукція, аналіз, системний аналіз та порівняння.

При написанні, використано Закони України з регулювання діяльності кредитних спілок, статті у наукових виданнях «Фінанси України», «Вісник НБУ», спеціалізована література для фахівців кредитних спілок – «Вісник НАКСУ», «Вісник кредитної кооперації» та інші, пакети прикладних програм: Excel, Word, Accses.

1. Теоретичні основи фінансового посередництва

1.1 Сутність, призначення та види фінансового посередництва

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль в системі соціально-економічних відносин. Вони являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке можливо розглядати на різних рівнях узагальнення та деталізації.

Видима сторона фінансів проявляється у потоках певних фінансових активів, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин і забезпечують для цих суб’єктів формування їх доходів та видатків, а також цільових грошових коштів.

Виступаючі інструментом розподілу та перерозподілу ВВП, фінанси виконують розподільчу функцію. Об’єктом розподільчої функції фінансів виступає вартість ВВП, а також національне багатство. Суб’єктами при цьому виступають держава, юридичні та фізичні особи.

За допомогою фінансів виконуються функції за формуванням суб’єктами фінансових відносин доходів та видатків.

Формування таких взаємозв’язків відбувається завдяки заощадженню одними суб’єктами фінансових відносин фінансових активів та задоволення потреб в них інших суб’єктів. Накопичені заощадження можуть бути використані для інвестицій, а отже відбувається перетік коштів, при якому вони перемішуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто пострибує інвестицій. Такий перетік фінансових активів створює умови для підвищення ефективності економіки в цілому та поліпшення економічного добробуту кожного члена суспільства.

Перетік фінансових активів між суб’єктами фінансових відносин може відбуватися внаслідок надання ним фінансових послуг різноманітними фінансовими установами. Це сприяє встановленню такої взаємодії між власниками і одержувачами фінансових активів, у результаті якої з огляду на попит і пропозицію формуються оптимальні ціни на ці активи.

Сучасний фінансовий сектор України за своїми інституційними та функціональними характеристиками не повною мірою відповідає тенденціям світових фінансових систем.

Розширення спектра фінансових послуг, зростання ролі банків та небанківських фінансових установ у інвестиційному процесі є важливим підґрунтям економічного зростання.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що добре налагоджений банківський сектор, розвинуте страхування, розвиток небанківських фінансових установ (кредитних установ, пенсійних фондів, інших видів фінансових посередників) сприяють сталості фінансових систем та розв’язанню соціально-економічних проблем. У багатьох країнах світу рівень розвитку фінансового сектора і фінансових ринків у цілому є індикатором зрілості ринкових відносин.

Фінансовий посередник є суб'єктом грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор і позичальник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників називається фінансовим посередництвом. Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, кредитна спілка, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання – договір про внесок на депозитний рахунок, а розміщуючи ці кошти у позичальників, у банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді див рис.1.1.

Рис.1.1. Взаємовідносин між суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками

Механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так.

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб'єкти - кредитори і позичальники - будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.