Фінансове забуспечення недержавних пенсійних фондів (стр. 7 из 13)

У країнах, де найбільш розвинутий фінансовий і фондовий ринки – Австралії, Канаді, Франції, Німеччині, Гонконгу, Ірландії, Японії, Швейцарії, Нідерландах, Великобританії, США, – у 1996 р. активи пенсійних фондів складали $11,6 трлн. (58% ВВП), а у 2006-му – $23,3 трлн. (81% ВВП) (табл. 2.3) [21].

Таблиця 2.3

Співвідношення пенсійних активів до ВВП, початок 2007 року, %

Країна	Пенсійні активи, % до ВВП
Швейцрія	148
Нідерланди	132
США	105
Польща	11,1
Угорщина	9,9
Болдгарія	3,1
Росія	2,2
Україна	0,3

Активи недержавної пенсійної системи у Латвії вже складають $0,301 млрд., Чехії – $7,2 млрд., Казахстані – $6,3 млрд., Росії – $15,5 млрд., Польщі – $40,7 млрд., Великобританії – $2,3 трлн., у США – $13,9 трлн. А в Україні активи недержавної пенсійної системи складають лише $0,033 млрд. (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Активи НПФ на початок 2007 року [35]

Країна	Всього активів(трл. дол.)	Всього активів(трл. дол.)
	Початок 1997 року	Початок 2007 року
Австралія	192.0	743.4
Канада	429.0	1,026.8
Франція	68.0	157.9
Німеччина	204.0	311.7
Гонконг	25.0	62.0
Ірландія	33.0	111.9
Японія	2,007.0	3,083.7
Нідерланди	349.0	873.3
Швейцарія	261.0	565.3
Великобританія	950.0	2338.4
США	6,774.2	13,963.1
Всього (дол.)	11,292.2	23,237.4

За показниками 10 найбільших ринків світу, в 1997 році розмір активів пенсійних фондів складав 11,6 трл. дол., а на початок 2007 року цей показник збільшився до 23,3 трл. дол. (рис. 2.2)

Рис. 2.2. Активи пенсійних фондів найбільших ринків світу, трл. дол. [35]

Розглянувши структуру активів, тобто інвестиції пенсійних фондів 7 найбільших світових пенсійних ринків (Австралії, Канади, Японії, Нідерландів, Швейцарії, Великобританії та США), слід зазначити, що найбільшу частку займають акції – 60,2%, 25,5% займають облігації, 7% - грошові інструменти та 7,3% - нерухомість (рис. 2.3):

Рис. 2.3. Структура активів найбільших пенсійних ринків світу в 2006 році [35]

При розгляді структури активів недержавних пенсійних фондів у світі за останні 10 років, тобто з 1996 року по 2006 рік (рис. 2.4) видно, що суттєво зменшилась частка облігацій в структурі недержавних пенсійних фондів - на кінець 2006 року вона складала 25,5% порівняно з 1996 роком, тобто зменшилась на 11%, разом з тим відбулося зменшення частки цінних паперів в структурі НПФ, проте лише на 0,6%:

Рис. 2.4. Структура активів НПФ у світі 1996рік-2006 рік [35]

В Україні закон жорстко регламентує інвестування пенсійних активів. Так, 40% їх дозволено вкладати в акції, 50% – в облігації державної позики, 20% – в облігації місцевої позики, 40% – в корпоративні облігації, 40% – в іпотечні цінні папери, 10% – у нерухомість, 10% – у банківські метали, 20% – в акції та облігації іноземних емітентів. А ось в Австрії немає обмежень щодо інвестування в облігації, у нерухомість можна вкладати 20%. В Угорщині закон не дозволяє вкладати пенсійні кошти у нерухомість, в акції ж можна інвестувати 50-60%, у банківські депозити – без обмежень. В Італії немає обмежень щодо інвестування в акції та облігації, на банківські депозити можна покласти 20% пенсійних коштів, а в нерухомість не можна вкладати ні копійки. У Бельгії, Німеччині та Люксембурзі ніяких обмежень щодо інвестування пенсійних активів закон не передбачає.

У світі існують різні схеми сплати внесків. Однак, неможливо однозначно визначити, яка з них найкраща. Це повністю залежить від конкретної ситуації у країні.

Наприклад, в Австралії працівник не зобов’язаний нічого сплачувати у вигляді внесків на пенсійне забезпечення. Всі внески сплачує роботодавець. Схожа модель застосовується і у Данії. Але все-таки працівники сплачують кошти опосередковано, оскільки державні пенсії у цих країнах у повному обсязі фінансуються за рахунок бюджетних коштів, які складаються з податкових платежів роботодавців і працівників. При запровадженні у Австралії і Данії систем, у яких внески сплачуються лише роботодавцем, виникали протести з приводу того, що такий порядок може зробити їх неконкурентоспроможними внаслідок високих ставок відрахувань на соціальне страхування. Проте, виявилось, що це не так.

Зовсім протилежною є ситуація у Чилі і Казахстані, де відповідальність за сплату внесків покладена на працівників, проте Чилі не можна вважати добрим прикладом, оскільки там реформа проводилась під час диктатури Піночета. При проведенні реформи у Казахстані передбачалось, що роботодавці мали підвищити заробітну плату своїх працівників, щоб величина їх чистого доходу залишилась незмінною. Однак, так відбулось лише у тих місцях, де уряд міг застосувати і контролювати застосування законодавства.

В Угорщині для тих, хто має трудовий стаж, перерахування коштів у недержавний пенсійний фонд здійснюється на добровільних засадах, але для тих, хто тільки-но починає трудову кар’єру, такі внески є обов’язковими. У Чехії і Словаччині подібні відрахування добровільні, а у Швеції, Австралії та Чилі – обов’язкові.

Безперечно, існують інші схеми сплати внесків, у яких величина їх ставки, що сплачується працівником і роботодавцем, у деяких випадках змінюється завдяки розподілу її між ними.

Наприклад, у Польщі було прийняте рішення про паритетну участь працівників і роботодавців у сплаті внесків, і у зв’язку з цим стало відомо про проблеми при коригуванні заробітної плати для працівників приватного сектору.

Зміна у структурі сплачуваного внеску не завжди допомагає роботодавцю. Його цікавить лише величина загальних витрат на соціальне страхування. Хоча відсоток, що належить до сплати роботодавцем, може зменшитись, загальна величина фактично сплаченої суми може істотно зрости, якщо відповідно підвищується заробітна плата працівника [26].

Таким чином, характерною ознакою розвитку ринків фінансових послуг в останні десятиріччя є зростання попиту на послуги з недержавного накопичувального пенсійного забезпечення. З одного боку це зумовлено природною потребою людини здійснювати протягом працездатного віку довгострокові накопичення на старість, з другого – стимулюється розвиток системних відносин на ринку праці (між державою, роботодавцями та професійними спілками, як сторонами «соціального партнерства»), спрямованих на досягнення балансу інтересів сторін щодо розширення системи соціальних гарантій (в тому числі і пенсійного забезпечення) найманих працівників. Накопичені в пенсійних фондах заощадження постійно зростають і вже складають в розвинених країнах суттєву частку інвестиційного потенціалу.

Отже, пенсійні реформи в кожній країні мають свої особливості, позаяк враховують демографічні, культурні, соціальні, політичні, фінансові фактори. Світовий досвід доводить доцільність і необхідність існування різних інститутів недержавного пенсійного забезпечення. Завдання забезпечення стабільності функціонування недержавного рівня пенсійної системи само по собі є завданням державного рівня, оскільки можливі проблеми функціонування системи недержавних пенсійних фондів можуть стати чинником дестабілізації як пенсійної системи країни в цілому, так і руйнівним чинником для ринку капіталу та інвестиційних процесів в економіці країни.

2.2 Ставлення до системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

У відповідності до реформи, третім рівнем пенсійної системи є добровільне недержавне пенсійне забезпечення, основу якого складає діяльність недержавних пенсійних фондів. В межах третього рівня працівники мають можливість перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим є те, що система недержавних пенсійних фондів дозволяє залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, що сприятиме підвищенню рівня життя громадян на пенсії [13].

В даний момент, за результатами дослідження, проведеного USAID, лише 21% опитаних працівників позитивно відповіли на запитання про самостійне накопичення коштів на пенсію. При цьому суттєво виявилася різниця між Києвом та іншими регіонами України: в Києві за даними опитування приблизно 40-50% так чи інакше накопичують кошти на пенсію, а в регіонах цей показник складає 10-12%. Така ситуація характеризує потенціал недержавної пенсійної системи України не дуже високим.

Розглянувши готовність працівників брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні було визначено, що тільки 19% працівників готові брати в ньому участь і вкладати кошти в недержавні пенсійні фонди (рис. 2.5):

Рис. 2.5. Готовність працівників брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні

Основною причиною того, що дуже високий відсоток складають відповіді респондентів, що не можуть визначитися стосовно свого ставлення до участі в недержавному пенсійному забезпеченні (51,19%) полягає у відсутності необхідної інформації про умови та особливості функціонування цього рівня пенсійної системи.

При аналізі факторів, що приваблюють працівників брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні було виявлено, що майже половина респондентів бачить у недержавному пенсійному забезпеченні можливість отримати в майбутньому стабільний матеріальний стан. Саме цей фактор слід вважати визначальним, так як всім іншим факторам респонденти приділили значно менше уваги. Другим фактором за значимістю виступає фактор, пов’язаний із надійністю збереження коштів, відкладених на пенсію через систему недержавних пенсійних фондів. Самостійне накопичення на пенсію не можна вважати в повному сенсі накопиченням на старість, адже ці кошти можуть бути витрачені раніше, а думка щодо потенційної можливості втратити кошти, вкладені в недержавні пенсійні фонди, породжена пострадіанським минулим а також невпевненістю населення в стабільності політичної системи та виступає суттєвим фактором (рис. 2.6):