У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і в районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, а також виконавчих органів обласних, міських (міст Києва та Севастополя і міст обласного підпорядкування) та районних рад. Ці фонди утворюються в розмірі до 1% видатків кожного з відповідних бюджетів. Резервні фонди використовуються для фінансування невідкладних заходів, не передбачених відповідними місцевими бюджетами. Ці фонди утворюються за рішеннями відповідних рад. Фінансування з них здійснюється на основі постанови відповідних місцевих виконавчих органів влади.
Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов'язані подавати щоквартальні письмові звіти про видатки з резервних фондів з обґрунтуванням їхньої необхідності, економічності й ефективності. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні місцеві ради розглядають і приймають рішення щодо схвалення чи несхвалення цих видатків. Вони також можуть приймати рішення про відновлення резервних фондів.
4.4 Зарубіжний досвід створення місцевих позабюджетних фондів
Органи місцевого самоврядування багатьох зарубіжних країн мають право утворювати позабюджетні фінансові фонди. Ці фонди мають цільовий характер і створюються з метою вирішення конкретних економічних та соціальних проблем.
Місцеві колективи можуть утворювати резервні, страхові, гарантійні та амортизаційні фонди. Так, комунам у Франції за рахунок їхніх субсидій дозволено брати участь у створенні гарантійних фондів при кредитних установах, котрі надають гарантії з кредитів заново створеним підприємствам. Комуна укладає з кредитною установою угоду, в якій визначаються, зокрема, мета, сума коштів і функціонування гарантійного фонду, а також умови повернення внесених субсидій у разі зміни чи припинення діяльності цього фонду.
У багатьох країнах органи місцевого самоврядування створюють страхові фонди для забезпечення гарантованих умов повернення коштів, залучених від муніципальних позик. Особливо це стосується муніципальних позик під так звані моральні зобов'язання, які не забезпечено повними юридичними гарантіями емітента. Така практика спостерігається, наприклад, у США. Право на створення цільових позабюджетних фондів на умовах, визначених законодавством, мають представницькі органи місцевого самоврядування Російської Федерації. Законодавство про територіальне самоврядування Республіки Польща не передбачає права гмін на створення позабюджетних фондів. Разом з тим на рівні воєводств тут функціонують позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища.
Є ще один аспект створення спеціальних фондів, пов'язаний з проблемою конверсії та джерел фінансування господарства регіонів, які спеціалізувалися на видобутку сировини, після того, як її запаси вичерпуються. З цією метою створюються так звані регіональні цільові фонди.
Ряд зарубіжних країн запровадили механізм нагромадження фінансових ресурсів у цих регіонах для потреб перепрофілювання їхньої економіки, її розвитку після згортання виробництва в добувних галузях.
У країнах Близького Сходу в 70-х роках було створено спеціальні нафтові фонди (у Саудівській Аравії – Фонд індустріального розвитку, в Кувейті – Фонд майбутніх поколінь). У провінції Альберта (Канада) було засновано Фонд спадщини, на Алясці (США) – Фонд перспективного розвитку. Нафтовий фонд створено в Норвегії для фінансування заходів, пов'язаних із скороченням у майбутньому видобутку нафти. У Нідерландах організовано фонди розвитку для структурної перебудови та розв'язання проблем зайнятості. Відповідні фонди є і в інших країнах.
Кошти регіональних цільових фондів формуються за рахунок частини доходу від реалізації мінерально-сировинних ресурсів, від рентних доходів. Нагромаджені таким чином кошти дозволяють компенсувати втрати регіонів внаслідок вичерпання запасів їхньої ресурсної бази. Ці кошти є джерелом фінансових ресурсів для:
· диверсифікації економіки добувних регіонів;
· створення нових робочих місць;
· розвитку соціальної сфери.
За своїм статусом регіональний фонд є, як правило, трастом, який, крім того, включає до свого складу інвестиційну корпорацію. Трасовий характер фондів дозволяє збільшувати сконцентрований у них капітал. Кошти фондів вкладаються в активи, облігації, в інші цінні папери, в нерухомість і земельні ділянки.
В окремих країнах з метою фінансування інвестицій створюються муніципальні амортизаційні фонди. Такі фонди формуються за рахунок амортизаційних відрахувань муніципальних підприємств і є організаційною формою концентрації фінансових ресурсів для оновлення обладнання в муніципальному секторі економіки.
ТЕМА 5. МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ
5.1 Історичні аспекти формування місцевих податків і зборів
Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих зарубіжних країн. Закономірність функціонування місцевих фінансів у тому, що основним способом формування доходів місцевих органів влади є місцеві податки і збори.
Теорія місцевого оподаткування почала інтенсивно розвиватися в середині XIX ст.
У кінці XIX– на початку XX ст. сформувалося дві основні теорії місцевого оподаткування:
· теорія поворотної послуги – визначає місцеві податки як плату за послуги, які надає орган місцевого само врядування членам територіального колективу. За цією теорією, податки і збори не є державними податками;
· теорія, яка не розрізняє природи державних та місцевих податків і вважає їх обов'язковими платежами громадян державі.
Історія запровадження місцевих податків в Україні починається ще в часи Київської Русі та її міських самоврядних громад. Міські громади Київської Русі, як і інших середньовічних європейських держав, встановлювали збори з населення, котрі можна вважати прообразом місцевих податків і котрі спрямовувалися на розв'язання найважливіших громадських проблем у містах.
Важливим етапом становлення системи місцевих податків у Європі було утвердження інституту місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію та українські землі, які на той час перебували в її складі. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування – земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків – земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах і повітах.
Об'єктами оподаткування стали земля, житлові будинки, виробничі й торговельні приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва на промислову продукцію та патенти заводів з виробництва напоїв. До земських зборів належали акцизи на заклади з продажу напоїв і на трактири в міських поселеннях, судове мито, збори за користування переправами, шляхами та ін. Законом визначалися максимальні ставки, в межах яких земства самостійно встановлювали земські збори.
У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено.
Крім зборів, земства встановлювали й земські повинності, які, на відміну від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах. Частина земських повинностей встановлювалася не земствами, а державою.
Земські збори й повинності було скасовано в 1917 – 1918 pp., після ліквідації російськими та українськими більшовиками земського місцевого самоврядування.
В Українській Народній Республіці доби Центральної Ради було здійснено спроби українізації земського місцевого оподаткування.
У 1984 р. ухвалено указ Президії Верховної Ради УРСР "Про самооподаткування сільського населення", відповідно до якого встановлено такий порядок самооподаткування сільського населення. Рішення про його запровадження приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилося 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право об'єднувати кошти від самооподаткування за власними рішеннями для здійснення спільних заходів.
Процес становлення місцевих податків і зборів як інституту місцевих фінансів розпочався після 1990 р. із здобуттям Україною незалежності.
5.2 Місцеві податки і збори в Україні
Місцеві податки і збори в Україні є складовою системи оподаткування (табл. 1.З.). Засади побудови системи місцевого оподаткування визначені Законом України "Про систему оподаткування" 1997 р.
Таблиця 1.3Місцеві податки
Назва податку | Платники податку | Об'єкт оподаткування | Ставка податку |
Комунальний податок | Юридичні особи (крім бюджетних організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств) | Середньоспискова чисельність працівників | Гранична ставка – 10% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць за кожного працівника |
Податок з реклами | Юридичні особи та громадяни (замовники реклами) | Вартість послуг за встановлення і розміщення реклами | – 0,1% від вартості послуг за розміщення одноразової реклами – – 0,5% від вартості послуг за розміщення реклами на тривалий термін |
Місцеві ради (сільські, селищні, міські):
· запроваджують на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх справляння та порядок сплати. Виняток становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами;