КУРСОВА РОБОТА
«Фінансова криза підприємства та її діагностика»
Вступ
Становлення ринкової економіки в Україні поставила перед суспільством ряд нових проблем, найважливішою з яких є антикризове управління. Це пояснюється тим, що одним з факторів сучасної української економіки є неплатоспроможність більшості підприємств. Актуальність цієї теми полягає в тому, що за неформальними критеріями, в сучасних умовах дві третини вітчизняних підприємств перебувають у стані кризи і є потенційними банкрутами. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.
В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання повинні постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат, тобто випускати конкурентоспроможну продукцію. Але через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших об'єктивних і суб'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі таких, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.
Об’єктом дослідження курсової роботи є вся сукупність факторів і відносин які призводять до фінансової кризи на підприємстві та дослідження методів діагностики кризового стану підприємства.
Предметом дослідження є причини та наслідки виникнення фінансової кризи, механізм і форми її дії.
Завданням даної роботи є вивчення наукової основи виникнення та функціонування фінансової кризи, вивчення методів діагностики кризового стану підприємства з метою застосування правильних антикризових заходів.
Проблемам діагностики кризового стану підприємства методами антикризового управління присвячено багато праць зарубіжних учених – економістів, таких як: Е. Альтман, Т. Таффлер, І. Романе, У. Бівер, російських – Н. Дмітрієв, А. Колосова, Е. Коротков та українських – Л. Лігоненко, Л. Ситник, К. Залигіна, О. Манойленко, частково І. Бланк. Аспекти виходу підприємства з фінансової кризи стали предметом дослідження таких учених, як: В.Г. Герасимчук, К. Котел, О.В. Ткаченко, В.М. Шаповал.
При написанні роботи використовувалися підручники, посібники, монографії та наукові публікації в журналах.
Отже, основною метою курсової роботи є визначення поняття та різновидів кризових станів підприємств, а також наявних методів діагностики кризового стану підприємств в сучасних умов розвитку української економіки та визначення особливостей даних методик з урахуванням їхньої ефективності залежно від поставлених завдань керівництва.
1. Фінансова криза підприємства та її діагностика
1.1 Криза на підприємстві: економічний зміст, причини виникнення та систематизація кризових факторів
криза діагностика фінансовий підприємство
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини.
На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування.
Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання, томуфінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами:
- джерела (фактори) виникнення кризи;
- вид кризи;
- стадія розвитку кризи.
Фактори, які можуть спричинити фінансову кризу, поділяються на зовнішні, або екзогенні(які не залежать від діяльності підприємства) та внутрішні, або ендогенні (що повністю визначаються умовами діяльності самого підприємства).
Головними зовнішніми факторами є ринкові, національні та міжнародні. Ринкові фактори включають психографічні, науково-технічні та фактори конкуренції. Національні фактори складаються з економічних, політичних та демографічних. Міжнародні фактори формуються з урахуванням загальноекономічних, міжнародної конкуренції та стабільності міжнародної політики.
Таким чином, зовнішні фактори визначають:
1. Зменшення купівельної спроможності, споживчий вибір, навички, традиції, рівень доходності та накопичень населення;
2. Значний рівень інфляції, рівень витрат виробництва, технології, якості, маркетингу;
3. Нестабільність податкового законодавства та непрофесійність в управлінні;
4. Посилення конкуренції, фінансову, політичну та економічну нестабільність, нестабільність валютних ринків;
5. Сезонні коливання та кризи окремих галузей;
6. Посилення монополізму на ринку;
7. Міжнародний маркетинг тощо.
Головними внутрішніми факторами є принципи та шляхи діяльності, конкурентоспроможність продукції, можливості залучення та використання ресурсів, необхідні маркетингові стратегії, фінансовий та інвестиційний менеджмент.
Таким чином внутрішні фактори визначаються:
1. Неякісним менеджментом, невідповідним рівнем кваліфікації керівного складу та всього працюючого персоналу, традиціями, репутацією, іміджем підприємства;
2. Застарілою організаційно-штатною структурою та структурою управління підприємством;
3. Недоліками у виробничій сфері, інноваційній та інвестиційній діяльності;
4. Недосконалою концентрацією та диверсифікацією виробництва;
5. Низьким рівнем маркетингу та втратами ринків збуту продукції (збутова та цінова політика), фінансовим дефіцитом;
6. Відсутністю або незадовільною роботою служб контролінгу.
Усі наведені вище основні фактори і принципи виникнення кризового стану тісно взаємозв'язані і створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами.
Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:
1. Зменшення кількості замовлень і контрактів із збуту продукції;
2. Неритмічного виробництва, неповного завантаження продуктивності праці;
3. Втрати оптових та роздрібних покупців готової продукції;
4. Підвищення собівартості та різкого зниження продуктивності праці;
5. Збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявності наднормативних запасів;
6. Поганого ціноутворення;
7. Виникнення внутрішніх та зовнішніх конфліктів плинності кадрів;
8. Істотного зменшення обсягів реалізації, а відтак недоотримання виручки від реалізації;
9. Низької конкурентоспроможності виробів та підприємства взагалі;
10. Зниження рівня прибутку та рентабельності тощо.
Розрізняють три види кризи:
Стратегічна криза. Виникає, коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та відсутні довгострокові фактори успіху.
До першопричин цього виду кризи відносять:
1) неправильно визначене місце розташування підприємства;
2) недосконале прогнозування та планування;
3) погану асортиментну та збутову політику;
4) дефіцит організаційної структури;
5) неправильну політику диверсифікації;
6) форс-мажорні обставини та інше.
Криза прибутковості. Виникає, коли перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу.
До першопричин цього виду кризи відносять:
1) несприятливе співвідношення ціни та собівартості;
2) ризик великих проектів;
3) зростання собівартості при стабільних цінах;
4) зменшення оберту від реалізації продукції;
5) заскладованість;
6) неефективна маркетингова політика тощо.
Криза ліквідності. Виникає, коли підприємство неплатоспроможне або існує реальна загроза втрати його платоспроможності.
До першопричин цього виду кризи відносять:
1) незадовільну структуру капіталу;
2) незадовільну роботу з дебіторами;
3) надання незабезпечених товарних кредитів;
4) високий рівень кредиторської заборгованості;
5) форс-мажорні обставини тощо.
Перелічені види кризи мають тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічйа криза спричиняє кризу прибутковості, яка у свою чергу призводить до втрати ліквідності. Зумовлене внутрішніми та зовнішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції приводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого – до зниження рівня ліквідності та платоспроможності.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три стадії кризи.
Перша стадія складається з певних етапів. На першому етапі підприємство не має на конкретний момент вільних коштів, аби погасити заборгованість. На другому етапі власний капітал підприємства не покриває заборгованості.
Друга стадія відкриває можливість для визначення шляхів усунення неплатоспроможності підприємства.
На третя стадія – керівництво підприємства та його кредитори приходять до якоїсь угоди, яка вирішує долю підприємства.
Проте, Л.О. Кукурудза запропонував більш чітку трифазну ідентифікацію кризового стану підприємств [17]:
а) прихована криза – фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління). Характерними ознаками є зменшення ефективності діяльності підприємства, яке виявляється у прибутковості, обороті капіталу та його ринковій вартості;
б) криза неплатоспроможності – фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації. Характеризується періодичним та тривалим дефіцитом грошових коштів підприємства для виконання своїх зобов’язань та фінансування поточної діяльності. Проявляється у затримці сплати поточних платежів і виникненні економічних санкцій;