Для Речі Посполітої, куди в XVІІ столітті входила абсолютна більшість українських земель, всі номінали узгоджувалися із злотовую системою лічби.
Входження значної частини Чернігово-Сіверщини в 1503-1618 роках до складу Московської держави обумовлювало використання тут російських монет на Лівобережну Україну в другій половині XVІІ століття, після визвольної війни 1648-1654 років та по приєднанні Лівобережної України до Московської держави. Але до початку XVІІІ століття в грошовому обігу Лівобережної України домінували польсько-литовські та західноївропейські монети.
Головним засобом обігу серед російських монет були копійки, саме вони становлять абсолютну більшість серед українських знахідок XVІІ - початку XVІІІ століть.
Поява самого терміну “копійка” пов’язуэться з грошовою реформою, яка проводилася в Московській державі в 1535-1538 роках, згідно з вимогами утвореної централізованої держави. Чітко пояснює появу терміну “копійка” літопис: “Того же лета 7043(1535 рік) государь князь великий Иван Васильевич всея Руси, в третье лето государьства своего,... повеле делати денги сребряные новые на свое имя, без всякого примеса из гривенки и (з) скаловые триста денег Новгородских, а в Московское число три рубля Московская равно... а при великом князе Василье Ивановиче бысть знамя на денгах князь велики на коне, а имея мечь в руце, а князь велики Иван Васильевич учини знамя на денгах князь велики на коне, а имея копье в руце, оттоле прозвавшееся деньги копейные”
Карбовані у Москві, Новгороді, Твері (до середини XVІ століття ), Пскові-”копійки”, ”денги” та “полушки” замінили колишні регіональні монетки “новгородки”, “московки”, ”четвертци”. За грошовою реформою 1535-1538 років грошова система московської держави прийняла такий вигляд:
“рубль” дорівнював 100 копійкам,
полтина 50 копійкам,
напівполтина 25копійкам,
гривня 10 копійкам,
алтин 3 копійкам,
копійка 2 денгам,
денга 2 полушкам.
Грошові одиниці від рубля до алтина були тільки лічильними. Реально ж карбувалися копійки, денги та полушки.
Карбовані з розплющеного дроту, не схожі на жодні з тогочасних європейських монет, копійки були мало придатні для міжнародного обігу. Російський уряд все робив, аби не допустити вивозу монетного срібла з країни, ретельно контролював проходження грошової маси. Особлива увага приділялась збереженню архаїчного вигляду російської монети, що було істотною гарантією від вільного оьігу її на світовому ринку.
В середині XVІІ століття, за царя Олексія Михайловича (1645 - 1676 роки), російський уряд намагався реорганізувати своє монетне господарство, планувалося введення великих та середніх номіналів від рубля. Але реально перебудувати російську грошову систему вдалося лише реформами Петра І (1700 - 1718 роки), нові основні номінали стали конкурентноспроможними до західноєвропейських. В обіг поступово були введені срібні полтина, напівполтина, гривня, десять денег, алтин; мідні - денга, полушка, напівполушка, золотий червонець. У 1704 році були викарбувані основні номінали нової системи - срібний карбованець і мідна копійка. Починаючи з XVІІІ столя і протягом наступних сторіч, елементи російської грошової системи: рублі (карбованці) та копійки, їх фракції стають звичайними широковживаними грошовими засобами в Україні. Але поділ українських земель між Росією і Польщєю протягом XVІІІ століття значною мірою обумовлював вживання відповідних монет та назв лічильних одиниць. Російські рублі та польські злоті і їх фракції узгоджувалися між собою вмістом дорогоцінних металів та купівельною спроможністю. Часто використовувалася змішана лічба. На Галичіні, яка після першого поділу Речі Посполитої 1772 року опинилася в складі Австрії, набувають поширення австрійські монетні номінали: крейцери, крони, гелери.
Враховуючи звичку українського населення до розмінних номіналів Речі Посполітої та Московської держави в XVІІ - XX століттях, у сучасній можливій ретроспекції може бути використаний будь-який з них. Але як розмінна монета до гривни (гривні) вони не можуть вважатися вдалими.
В писемних джерелах зафіксовані повідомлення профакти чи намагання карбування власної монети на Україні в XVІІ столітті. Вже протягом століття дослідники сперечаються. чи були в Україні власні монети Богдана Хмельницького, Івана Виговського та Петра Дорошенка. Адже справді, в ході визвольної боротьби українського народу середини - другої половини XVІІ століття із становленням політичних і економічних інститутів молодої української держави виникли передумови для карбування монет. Але досі таких монет не знайдено чи вони не виделені серед виличезного комплексу нумізматичного матеріалу XVІІ століття.
За пропозицїєю гетьмана Івана Самойловича в 1675 році московський уряд з метою вилучення іноземної монети дозволяє випуск особливої монети для України. Монети пов-инні карбуватися на зразок польського півторака-чеха у м. Путивлі. Однак тоді до виробництва монет не дійшло. І лише в 1686-1687 роках чехи були викарбувані на монетному дворі у м. Севську(Орловська область).
Севські чехи замість щита з польсько-литовськими гербами містять московського двоглавого орла, навкруги ініціали(латиною)імен і титулів царів Івана і ПетраОлексійовичів. На зворотньому боці, як і на польських чехах-півтораках, -держава, навкруги якої легенда з позначенням міста карбування-Севська і року.
Севські чехи призначалися для обігу в Україні. Але, зважаючи на дужет низьку якість севських чехів, які були майже мідними, населення відмовлялося їх приймати. Урізних місцях виникли небезпечні заворушення, і московський уряд був вимушений у 1687 році видати указ про заборону і вилучення севських чехів. Зараз севські чехи становлять величезну рідкість. Севські чехи, монети для України, не можуть вважатися українськими грошима. Але “чех” як один з найбільш розповсюджених номіналів в Україні, який знайшов своє продовження в монетах карбованих у Севську, напевно, має перевагу в порівнянні з іншими розмінними монетами у випадку ретроспекції.
Державотворчі процеси в Україні в 1917-1920 роках потребували створення і власної грошової системи. За час існування Української Народної Республіки, Гетьману і Діректорії в обіг було випущено 24 види грошових знаків - карбованців, гривень, шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцеві, 100 шагів - гривні.
Чому саме шаги було взято як розмінні грошові знаки, остаточно не з’ясовано. Колишня народна назва польсько-литовських тригрошовиків, які спочатку дорівнювали за вартістю 2 російським копійкам, у ХІХ-ХХ століттях закріпилася за одним з найдрібніших номіналів Російської імперії - 1/2 копійки.
Проголошена у Львові 1918 року Західноукраїнська Народна Республіка не мала власних емісій, в обігу перебували австрійські крони та їх розмінні номінали гелери (1. 100 крони), які звалися сотиками. З проголошенням у 1919 році злучення ЗУНР і УНР на ткрриторії ЗУНР передбачалося курсування і грошових знаків УНР разом з австрійськими засобами обігу. Як зазначає дослідник українських державних грошей 1917 - 1920 років Микола Гнатишак, встановлювалося співвідношення основних грошових номіналів: одна гривня дорівнювалв 80 сотикам (гелерам), 1 крона - 1, 25 гривні. Привертає увагу українська назва австрійського гелера -“сотик“ - 1 сота частка, або “сотка”.
Широко вживана в народі “сотка” використовується і в сучасному побуті ( сотка землі ), має загальносвітові паралелі. В багатьох грошових системах світу, побудованих на десятичному рахунку, назва 1/100 частини використовується для найдрібнішго номіналу. Цент - розмінна одиниця до долара в багатьох країнах, походить від латнського “centum” - сто. Сантим - розмінна монета до алжирського динара, бельгійського, французького, швейцарського франків та ін. Походить від французького “centіme” - сотий. 1/100 національних грошових одиниць і розмінна монета в багатьох країнах Південної Америки зветься сентаво ( португальське “centavo”). Болгарський лев дорівнює 100 стотинкам.
Грошова реформа, яка відбулася в Україні у вересні 1996 року, поставила крапку над “і”: національна грошова одиниця вінині називається гривнею, а розмінні її номінали - копійками.