координуюча роль плану;
невизначеність майбутнього;
оптимізація економічних наслідків.
Сьогодні планування діяльності підприємства стало досить серйозною проблемою, що викликано рядом причин.
По-перше, це відсутність зрозумілих цілей, задач діяльності підприємства керівництвом.
По-друге, це складності, які виникають при визначенні потреб в поточних видатках (кількість працівників, потужності тощо).
По-третє, в сучасних умовах плани і кошти більше не спускаються зверху і підприємство повинно самостійно орієнтуватись на ринку.
По-четверте, у багатьох підприємств немає системи надання достовірної інформації в необхідний час, в потрібному місці [4].
Та незважаючи на це практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб'єктів господарювання важливі переваги фінансового плану:
- забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;
- попереджує про можливі проблеми;
- стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;
- поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;
- сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.
Вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання свідчить про те, що планування в підприємництві здебільшого не забезпечує значного успіху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв'язок спостерігається лише в 6 випадках із 100). Як правило, планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого росту або періоду становлення виникають проблеми в зміцненні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності. Результати спеціальних досліджень, проведених англійським спеціалістом з планування Р. Фінном, підтверджують викладену вище тезу і свідчать про те, що успіх досягається лише в результаті довготривалого досвіду планування діяльності підприємства (як правило, досвід, який перевищує 2 роки).[5]
Для українських підприємницьких структур можна відокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні фінансового планування:
По-перше це новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється маркетинговий план, оцінюються реальні конкуренти, визначається стратегія розвитку. обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва, штати працівників, матеріальні ресурси, фінансові результати тощо.
Потреба орієнтації в поточній ринковій економіці, у визначенні свого місця в конкурентному середовищі, прагнення передбачити майбутнє зумовлюють необхідність планування кожної підприємницької структури адекватного стану ринкового господарства. В бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі і ринкові, фінансові і технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства.[7]
По-друге - діючі підприємницькі структури, які здійснюють реструктуризацію та диверсифікацію виробництва. В умовах зростаючої конкуренції більшість підприємницьких структур вимушені постійно дбати про вдосконалення продукції, освоєння випуску новітніх конкурентноспроможних товарів і послуг, що призводить до значних структурних зрушень у виробництві. Істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, збуті продукції впливають на основні параметри діяльності підприємства. Необхідність їх визначення ще до початку проведення серйозних змін у виробництві викликає потребу планування діяльності підприємства відповідно до умов, що склалися, або можуть скластися в майбутньому. Отримані в процесі планування очікувані параметри діяльності служать основою при прийнятті відповідних управлінських рішень.
По-третє - сфера державних підприємств, де функція планування є традиційною. Однак традиційний характер планування не передбачає власних цілей розвитку, аналізу і прогнозування стану економіки в залежності від змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Тому в умовах ринку державним підприємствам необхідно наново виробляти досвід планування діяльності.
Сучасний ринок висуває особливі вимоги до підприємств. Складність і динамізм процесів, які відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування діяльності підприємств. Крім того, масштаби і різноманітність напрямків діяльності підприємства вимагають особливої уваги до попереднього визначення:
- видів діяльності (виробнича, торгівельна, посередницька, комерційна, науково-дослідна тощо);
- видів продукції (послуг);
- джерел і обсягів фінансування;
- технологічних ресурсів (устаткування, матеріалів, енергії, палива, робочої сили);
- фінансових результатів від кожного виду діяльності.
По-четверте потрібно згадати про підприємства з частиною іноземних інвестицій в статутному фонді. Іноземні партнери, вкладаючи певні кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть мати гарантії їх повернення, відповідного доходу з врахуванням орієнтовного часу його отримання, забезпечення найменшого господарського ризику. Крім того, в залежності від частки майна в статутному фонді, вони можуть брати безпосередню участь в управлінні підприємством, прийнятті управлінських рішень. Більшість західних інвесторів мають значний досвід планування підприємницької діяльності. Вони неохоче сприймають інформацію без відповідних обґрунтувань і підрахунків. Тому плідна співпраця з ними вимагає такого планування діяльності, яке базується на принципах і методах, зрозумілих обом сторонам.
Однак поряд з факторами, які потребують широкого впровадження фінансового планування в сучасних економічних умовах, діють й інші фактори, які обмежують його застосування в Україні.
Такими факторами виступають:
відсутність зрозумілих стратегічних цілей у підприємств;
нестабільність фіскальної політики держави;
складності при визначенні потреб підприємства в ресурсах;
недостатність досвіду самостійної постановки цілей,
планування дій і залучення ресурсів в умовах ринку;
недоліки існуючої системи управлінського обліку;
застарілі методи оперативного планування;
відсутність кваліфікованих кадрів, обізнаних із сучасними методами планування;
недостатній рівень розвитку інформаційних технологій [6].
Фінансовий план лише тоді стане реальним інструментом управління компанією, коли його виконання можна буде оперативно контролювати.
Висновки
Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.
Результати проведеного дослідження дають підстави для наступних висновків:
1. Планування є процесом, при якому слід враховувати специфіку економічних умов, що склалися в нашій країні. Досвід, перейнятий у західних підприємств по складанню бізнес-планів виявляється неефективним в умовах переходу до ринкової економіки, а самі бізнес-плани не достатньо дієвими. Тому на основі зарубіжного і вітчизняного досвідів слід розробляти власну удосконалену систему планування діяльності підприємств, роблячи акцент на фінансовому плануванні. У зв’язку з цим, у роботі зроблено висновок щодо необхідності удосконалення фінансового планування на підприємствах.
2. На основі узагальнення та аналізу існуючих вітчизняних і зарубіжних точок зору дано визначення терміну “фінансове планування” як документ, що відображає обсяг надходжень коштів і їх спрямування у плановому періоді з метою забезпечення потреб поточної діяльності та розвитку підприємства, виконання його зобов'язань перед державою, банками, постачальниками та іншими кредиторами.
У нашому випадку фінансове планування дозволило визначити обсяги фінансових ресурсів підприємства за джерелами формування та напрямками їх цільового використання згідно з розглянутими показниками підприємства у періодах, що передують плановому та у плановому періоді.
3. Проведення фінансового планування допомагає значно підвищити ефективність фінансово – господарської діяльності підприємства за допомогою вирішення таких основних завдань:
—забезпечення підприємства фінансовими ресурсами, необхідними для його нормальної господарської діяльності, включаючи розширене відтворення основних засобів підприємства, формування обігових коштів, матеріальне стимулювання, забезпечення соціальних потреб працівників;
—виявлення резервів у господарській діяльності підприємства та спрямування їх на підвищення ефективності виробництва;
—забезпечення раціональних та взаємовигідних економічних відносин підприємства з іншими підприємствами-постачальниками матеріальних ресурсів, бюджетом та банками: