Фінансові потреби депресивних і відсталих регіонів можуть ураховуватися й шляхом безпосереднього виділення частини фонду, що вирівнює, на їх потреби. Щодо цього так само показовий досвід Індії. Поряд із загальними трансфертами, що субсидіюють поточні бюджетні витрати штатів, в Індії використовується й інвестиційний загальний трансферт, так звані “планові відрахування”. Десять відсотків його фонду резервується за “штатами особливої категорії” (у число яких входить політично нестабільний Пенджаб), інше розподіляється в таких пропорціях: 60% – за чисельністю населення; 10% – за показником збирання податків; 20% – за ступенем відсталості, яка визначається розривом у рівні доходу на душу населення щодо середнього по країні. Диференційований підхід застосовується й при наданні фінансових коштів. Допомога найбіднішим штатам на 90% здійснюється у вигляді субсидій та на 10% – у вигляді позик, тоді як для інших штатів субсидії та позики розподіляються в пропорції 3:7. У деяких країнах при вирішенні питань регіонального розвитку вплив справляється на формування окремих фондів загального трансферту “проблемних” територій (трансферт, який вирівнює соціально-економічний стан регіонів). Це характерно, насамперед, для Німеччини, яка має великий досвід використання таких трансфертів, які одержали назву “федеральні додаткові відрахування”. Цей метод використовується у її нових Східних землях, які через їх специфіку не могли бути відразу включені в систему бюджетного горизонтального вирівнювання, що діє на іншій території країни. В 1990-1994 роках вони одержували фінансову допомогу зі спеціально створеного фонду “Німецька єдність”. Її загальний обсяг за цей період склав 160,7 млрд. марок, з них 49,6 млрд. було виділено з бюджету федерації, 16,1 млрд. – з бюджетів федеральних земель і 95 млрд. – у вигляді державних позик на кредитному ринку. Федеральний уряд і влада старих земель рівною мірою беруть участь у погашенні кредиту. При цьому платежі старих земель здійснюються у формі відмови на користь федерації від частини належної їм частки в зборі ПДВ. Засоби фонду розподілялися між Східними землями пропорційно чисельності населення та надходили в їхнє повне розпорядження.
Проблеми формування раціональної структури господарського комплексу актуальні для багатьох інших країн, зокрема для Російської Федерації, де структура економіки є деформованою. Звертається увага на необхідність бюджетної політики економічного зростання спрямованої на ліквідацію крупних галузевих та регіональних диспропорцій. Держава має проводити таку бюджетну політику, яка буде спрямована на забезпечення збалансованості економіки, її секторів із різними рівнями доходності, диверсифікацію виробництва та зменшення надмірних доходів посередницької сфери.
Стимулювати економічний розвиток регіонів можливо шляхом вивчення та розповсюдження зарубіжного досвіду застосування моделей фіскального федералізму. Загальна ідея фіскального федералізму полягає у фінансуванні витрат адміністративно-територіальних одиниць за рахунок власних ресурсів. В цьому випадку необхідно надати можливість на регіональному рівні формувати перелік та розмір місцевих податків, які забезпечать бажаний рівень соціально-економічного розвитку відповідного регіону. Безперечно, неефективна діяльність регіональної влади може привести до збільшення розбіжностей у соціально-економічному розвитку регіонів. Але позитивний досвід регіонів, які зможуть використати надані можливості для забезпечення суттєвих зрушень у якості життя населення, приведе до активізації діяльності влади, бізнесу, громадськості усіх регіонів заради поліпшення умов свого життя. Слід відзначити, що в США саме у період бюджетного дефіциту та економічного спаду акцентували увагу на забезпеченні фінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків, які тепер складають майже 88,6% доходів місцевих бюджетів [41, 9].
Для українців питання, які стосуються федералізму, дуже болючі і подібні ідеї сприймаються з великою обачністю. Але федералізм не має відношення до федералізму політичного, “а є економічною концепцією, і його принципи застосовуються в Європі як федеральними, так і унітарними державами. Вони ж лежать в основі Європейської Хартії про місцеве самоврядування” [7, 9]. Таким чином, збільшенню фінансових ресурсів регіонів сприятиме розвиток фіскального федералізму та удосконалення бюджетного менеджменту як на державному, так і на регіональному рівні.
Узагальнюючи досвід різних з погляду економічного розвитку й державного устрою зарубіжних країн щодо застосування бюджетного механізму економічного зростання, можна виділити ряд аспектів, важливих для формування української програми розвитку економіки:
Як показує світова практика, найбільший ефект досягається при комплексному використанні різних бюджетних механізмів.
В Україні, де фактично кожен регіон може розглядатися як депресивний або відсталий, особливо важливо знайти оптимальне сполучення загальнонаціональних та регіональних інтересів.
Створюючи систему бюджетної допомоги територіям на сучасному етапі розвитку країни, мабуть, слід виходити із пріоритетів стабілізації та прискорення загальноекономічного зростання щодо вирівнювання міжрегіональних розходжень. Це припускає більшу орієнтацію на бюджетну самостійність регіонів у розв’язанні їх внутрішніх соціально-економічних проблем.
Формуючи нові бюджетні механізми, важливо додержуватися принципів відкритості, “прозорості” відносин між центром й окремими територіями, обмежуючи використання індивідуально-договірних форм. У зв’язку із цим особливе значення має вдосконалювання нормативно-розрахункових бюджетних методів.
Загальний трансферт (який вирівнює соціально-економічний стан регіонів) може стати корисним механізмом підтримки депресивних і відсталих регіонів. Для цього розрахункові формули трансфертів, які використовуються для депресивних територій, мають точніше відбивати їх об’єктивні бюджетні можливості й потреби. Може бути корисний також світовий досвід формування окремого фонду загального трансферту для “проблемних” територій.
Українська практика використання цільових (спеціальних) трансфертів вимагає проведення кардинальної реформи. Необхідно створити якісно нову систему адресних трансфертів, що матиме міцну правову основу та механізми контролю, замість діючої непрозорої та неефективної системи взаємних розрахункв і бюджетних дотацій. Може знайти застосування такий бюджетний метод підтримки відсталих регіонів, як фонд спеціальних інвестиційних трансфертів, сформований за рахунок засобів держави та економічно сильних регіонів. Це підвищило б зацікавленість регіонів-донорів у контролі за витратами фінансових ресурсів, виділених у вигляді допомоги з бюджету, і відповідальність тих територій, які одержують ці кошти.
3.2 Напрямки вдосконалення механізму бюджетного регулювання в Україні
На сучасному етапі розвитку економіки незалежної країни в цілому, і бюджетної системи зокрема, важливим питанням постає розвиток та вдосконалення бюджетного механізму.
Використання бюджетних відносин, їхній реальний вплив на соціально – економічний розвиток суспільства здійснюється за допомогою бюджетного механізму держави. Тому глибокі дослідження теоретичних і методологічних проблем організації та функціонування цього механізму мають велике значення для фінансової науки і практики. Однак у вітчизняній економічній літературі цим питанням приділяється недостатня увага.
Бюджетний механізм доцільно розглядати, з одного боку – як об’єктивне економічне явище, а з другого – як практична модель реалізації цього явища. Саме такий підхід дасть можливість сформулювати теоретичні підвалини бюджетного механізму, змоделювати його оптимальну структуру, на основі чого розробити практичні рекомендації стосовно забезпечення ефективного функціонування цього механізму з урахуванням конкретної економічної ситуації та завдань, які ставить перед собою суспільство на конкретному історичному етапі розвитку.
Аналіз структури бюджетного механізму, його практичного використання при реалізації стратегічних і тактичних засад бюджетної політики держави вимагає врахування особливої ролі найважливіших складових цього механізму на окремих стадіях бюджетного процесу. Та й послідовність дії елементів бюджетного механізму обумовлює виокремлення конкретних його підсистем, які мають вирішальний вплив на бюджетний процес і його певні етапи. Так, при складанні, розгляді і затвердженні державного і місцевих бюджетів особлива роль відводиться таким елементам бюджетного механізму, як правове його забезпечення, бюджетне нормування, бюджетне планування, бюджетне регулювання, котрі ми пропонуємо об’єднати у вхідні (забезпечуючі, попередні) підсистеми цього механізму.
Наступна стадія бюджетного процесу пов’язана з виконанням бюджетів, де визначальну роль відіграють такі складові бюджетного механізму, як оперативне управління бюджетними коштами, оподаткування, неподаткові форми мобілізації доходів, бюджетне фінансування, бюджетне стимулювання та санкціонування тощо, котрі, на нашу думку, можна об’єднати в обслуговуючі (поточні, оперативні) підсистеми. Заключна стадія бюджетного процесу передбачає використання таких складових, як бюджетна звітність, бюджетний контроль, бюджетна відповідальність, котрі ми пропонуємо об’єднати у заключні (ретроспективні, наступні) підсистеми. Виділення цих підсистем дає нам можливість тісно пов’язати бюджетний механізм із бюджетним процесом кожного бюджетного року, враховуючи особливості конкретних стадій. Це сприятиме підвищенню ефективності бюджетного механізму, якості складання, розгляду, затвердження і використання бюджетів усіх рівнів.