- народження ідеї;
- техніко - економічне обґрунтування;
- отримання дослідницьких зразків;
- маркетинг продукту;
- впровадження проекту;
- реалізація продукції.
Інтеграція науки з виробництвом (інноваційне підприємництво) потребує дуже великих затрат. В останні роки однією з форм інноваційної діяльності є невеликі фірми, отримавши назву венчурних (ризикових). Наприклад, в США половина всіх основних нововведень реалізована на фірмах з числом працюючих до 1000 чоловік, 25% з них - фірмами з числом зайнятих менше ніж 100 чоловік. Діяльність таких фірм пов’язана з великим ризиком банкрутства, однак ріст їх кількості пояснюється рядом факторів:
- необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;
- наявністю стійкої пропозиції на інвестиційному ринку;
- можливістю швидкого збагачення.
Перевагою венчурних фірм, з одного боку є вузька спеціалізація, концентрація матеріально - технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямку дослідження, а друга - можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки. Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми майже завжди користуються підтримкою держави і великих компаній, яким невигідно цим займатися із - за ризику понести втрати, ймовірність яких дуже велика. Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування. Найбільш поширеними і життєстійкими можна вважати наступні:
- « незалежний » (чистий) венчур;
- фінансуємі інвестиційними фондами;
- внутрішні венчурні відділи великих корпорацій.
Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведення, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.
Венчурні фірми, які фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: кошти великих корпорацій, банків, страхових компаній, власні накопичення інвесторів, частково державні субсидії. Попит на венчурний капітал у таких фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утримуються від підвищеного ризику. Це призвело до виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компаній. Мета таких об’єднань акумулювання венчурного капіталу і фінансування та кредитування спеціалізованих ризикових фірм.
Спираючись на зарубіжний досвід, можна виділити такі основні вимоги до техніко - економічного обґрунтування інвестиційної програми:
1. вартість проекту повинна враховувати підприємницький характер;
2. надійність програми повинна гарантуватись страховою компанією;
3. в програмі повинен бути визначений термін розриву в часі між початком інвестиційної діяльності і початком отримання прибутку на введеному в експлуатацію об’єкті;
4. програма повинна обґрунтовуватися довгостроковими перспективними техніко - економічними показниками галузі, як базою для порівняння.
Однією з складових частин інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. Товарну форму приймає продукт інтелектуальної діяльності індивіда або колективу, тому інтелектуальна власність може виступати в двох формах: індивідуальна та колективна. В залежності від виду інтелектуальна власність по різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів та послуг. В більшості випадків інтелектуальні товари та послуги стають об’єктом інвестицій, однак вони можуть реалізовуватися і на ринку споживачів. Інвестор придбає інтелектуальні товари і послуги з метою їх використання в інвестиційній (підприємницькій) діяльності в надії отримати прибуток. Тому вкладання в інтелектуальну власність (придбання інтелектуальних товарів і послуг) прийнято називати інтелектуальними інвестиціями.
Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:
- придбання виключних прав використання - купівлі патентів, ліцензій на винахідництво, промислові зразки, товарні знаки і т.п.;
- придбання інформаційних послуг через найм різного роду спеціалістів-вчених і практиків за контрактом або у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультації, експертиза, рекомендації і т.п.);
- придбання науково - технічної продукції, тобто інтелектуальних товарів у матеріальній формі (проектної документації, програм, методик);
- вкладання в людський капітал тобто витрат на навчання, підготовку і перепідготовку кадрів і т.п.
Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюватись за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватно - підприємницького капіталу; спонсорських коштів, субсидій окремих фірм і приватних осіб.
9. Оцінка ефективності інвестицій
Відсутність в Україні офіційних рекомендацій щодо оцінки ефективності інвестицій ускладнює управління ними на всіх рівнях, що знижує ефективність їх використання і погіршує економічну ситуацію. Основна причина цього полягає в тому, що почала переважати помилкова точка зору, згідно з якою у промислово розвинутих країнах є бездоганні методики, їх досить використати в Україні - і не буде ніяких проблем. Завдання полягає в тому, щоб виявити краще у розробках вітчизняних і зарубіжних вчених і на цій основі створити обґрунтовані методичні рекомендації по визначенню ефективності інвестицій. Зарубіжні методи оцінки ефективності інвестицій можна розділити на дві групи. До першої групи входять методи, які базуються на розрахунках показників строку окупності, коефіцієнта рентабельності капітальних вкладень, а також метод ануїтету. Ці методи застосовані до інвестиційних проектів, що характеризуються стабільною величиною корисних результатів, які щороку забезпечуються, і коротким періодом інвестування (наприклад, заміна технологічного устаткування досконалішим, автоматизація виробничого процесу).
Так, американські фірми - виробники промислових роботів рекомендують строк окупності капіталовкладень у придбання їх та допоміжного устаткування розраховувати за формулою:
К
Т = ¾¾¾¾¾¾
D С - В
де: К - капіталовкладення у промислові роботи та допоміжне устаткування, дол. ;
D С - річна економія заробітної плати працівників (включаючи додаткові виплати) та інших статей затрат, яка забезпечується впровадженням промислових роботів, дол. ;
В - річні витрати на експлуатацію промислових роботів (без амортизації на реновацію), дол.
Коефіцієнт рентабельності капітальних вкладень визначається як величина, обернена строку окупності:
D С - В
Р = ¾¾¾¾¾¾
К
Величина Р показує розмір річної економії поточних затрат (прибутку), яка забезпечується в результаті впровадження промислового робота, в розрахунку на одиницю капітальних вкладень. Чим менший термін окупності і більший коефіцієнт рентабельності, тим відповідно, вища ефективність капітальних вкладень у промислові роботи.
Методи, які ґрунтуються на цих показниках, істотно відрізняються як за кількістю статей доходів та витрат, що враховуються у розрахунках, так і за іншими факторами, тому суттєво відрізняється та обґрунтованість отриманих на їх основі результатів. На думку професора, доктора економічних наук П. Орлова найбільш обґрунтованою є методика, призначена для аналізу ефективності великих виробничих комплексів, яка розроблена в Іллінойському дослідному інституті.
Методика ґрунтується на використанні показника рентабельності капітальних вкладень. При його розрахунку враховується до 200 параметрів. При цьому здійснюється оцінка чутливості проекту автоматизації виробництва до очікуваних варіацій вихідних параметрів: вартість устаткування, монтажних і пусконалагоджувальних робіт, чисельність робітників, що вивільняються, розмір годинної оплати праці, строки поставок, монтажних та пусконалагоджувальних робіт, ринкова кон’юнктура. Для кожного проекту розраховується найімовірніше (очікуване), мінімальне та максимальне значення рентабельності капітальних вкладень. Методика передбачає порівняльний аналіз кількох варіантів автоматизації виробництва з метою вибору найефективнішого з них з урахуванням економічного ризику. За інших однакових умов перевага надається проекту, який забезпечує менший розрив між мінімальним і максимальним значенням рентабельності капіталовкладень. Рентабельність капіталовкладень розраховується на основі додаткового чистого прибутку, який залишається після сплати на нього податку.
Відповідно до методу ануїтету, з одного боку, визначають суму щорічних затрат, необхідних для погашення первісних капітальних вкладень К, а також щорічних поточних витрат В, зумовлених реалізацією даного проекту, а з другого - щорічний прибуток П, який забезпечується в результаті реалізації інвестиційного проекту. Проект вважається ефективним, якщо щорічний прибуток перевищує суму щорічного платежу і поточних витрат:
і (1+ і)n
Е = П - ¾¾¾¾¾ К
(1 + і)n -1
де: і - коефіцієнт, що враховує норму дисконту;
n - тривалість життєвого циклу інвестиційного проекту, років;
В - величина щорічних експлуатаційних витрат (без амортизаційних відрахувань, зумовлених первісними капітальними затратами), грн.