У цілому, досвід сусідів України свідчить про те, що побоювання "бюджетних втрат" у результаті відмови від "визискування бідних" не мають під собою ґрунту. Як відомо з давніх часів, краще зібрати небагато з багатьох, ніж у деяких побагато.
Якщо у 2000 р. приріст світового валового продукту становив близько 4% річних, то цього року, за прогнозами МВФ, очікується лише приблизно 1% приросту. Якщо наприкінці минулого сторіччя оазами економічного процвітання були центри конвертації валют і пільгових податків, а також США, то нині їх економічні успіхи є досить нестійкими, а лідерство - сумнівним (скорочуються робочі місця та втікає бізнес з Сінгапуру та Гонконгу, а приріст ВВП склав у США у II чверті 2001 р. лише 0,2% річних [20]). Отже, закономірним буде запитання: чи дійсно світова економічна система, зокрема її податковий компонент, є такою вже "успішною"?
Критичний огляд ситуації почнемо з конфліктів. Проблеми глибинного економічного змісту раптово сколихнули молодь і активну частину всього людства через маніфестації у грудні 1999 р. в Сіетлі - приблизно 40 тис. демонстрантів виступили проти СОТ, 15-17 квітня 2000 р. відбулися демонстрації у Вашингтоні проти Світового банку і МВФ, також десятки тисяч людей виступили проти великих ТНК у Мільо, на Окінаві, в Мельбурні, Женеві, Чанг Маї, Празі, Ґетеборзі, Генуї тощо. Акції протесту були спрямовані проти існуючої моделі світової глобалізації, а серед основних вимог проголошувалися: заборона на збагачення ТНК за рахунок погіршення екології та примусового нав'язування "негативів" (so-called negative effects) щодо національних економік; перегляд "економіки глобального казино" (цей вислів поширив генеральний директор МОП X. Сомавіа); прийняття податку Тобіна (йдеться про маленькі стягнення з валютних операцій для стримування короткострокових валютних спекуляцій і уникнення великих біржових крахів, з посиленням національних підойм впливу на обмінні курси валют).
Виразно проявив себе антисвітшоп-рух (від sweatshop - організація, де застосовують екстремальну експлуатацію з виснаженням працюючих через шкідливі умови праці, небезпечний або нездоровий режим роботи, порушення людської гідності та основних прав людини, низьку зарплату). 7 грудня 1996 р. близько 70 організацій, зокрема - групи студентів-іммігрантів, провели у Нью-Йорку конференцію "Глобальна змінна Sweatshops: усталеність і альтернативи", присвячену стратегіям опору економічній глобалізації, а досягши взаємопорозуміння, створили USAS-об'єднання студентів проти Sweatshops. З 1998 р. ними обнародуються дані про порушення ТНК людських прав і гідності (наприклад, примусове тестування на вагітність при укладанні трудової угоди з фірмою "Nike"). USAS вимагає від керівництва навчальних закладів відмови від закупівлі товарів ТНК, і саме виробляє спортивний одяг, "вільний від поту", з емблемою "anti-sweatshop".
Іншим крилом протестуючих став антиПДВ-рух, потужний в Індостані, особливо - в Непалі. З 1997 р. відомим є податкове протистояння між міністерством фінансів і непальськими підприємцями, профспілками та громадськістю, в 1999 р. було створено впливовий комітет "антиПДВ" (організатор мітингів та страйків з вимогою "Ніякого ПДВ!"); протистояння було перерване державним переворотом у червні 2001 р.
Взагалі деякі країни не підкоряються глобалізації, а вершать її на свій розсуд. Про намір захопити бастіон "самостійницької глобалізації" заявив у Сіетлі у грудні 1999 р. Б. Клінтон. У віддаленні вщухав гомін 5 тис. арештованих маніфестантів, і була оголошена "інтеграція... Індостанського субконтиненту в основні політичні та економічні процеси нашого часу". На мові практичних дій це означає запровадження як ПДВ, так і поступок щодо його сплати на експортовані товари. Нині "процес пішов" уже у Бангладеш і Шрі-Ланці.
Огляд заворушень наводить на думку, що точиться реальна боротьба. І якщо існують "антиглобалізатори", то, очевидно, у світі діють і "глобалізатори"- приховані творці декому ненависної економічної системи транснаціональних відносин. Дослідимо ж цю систему.
Одним з виразних її проявів є "зовнішнє оподаткування", яке досі не фігурує в жодному, принаймні незасекреченого типу [21], підручнику. Стратегія зовнішнього оподаткування полягає у зміні навколишнього податкового середовища для власних потреб. Так, дедалі більше підтверджень має версія, що, будучи заохочуваними з боку ТНК, федеральні інститути США в останні десятиріччя розробляли, а мас-медіа і "міжнародні" (транснаціональні) інституції просували податковупіраміду, діяння якої спрямоване на розвиток високих технологій у великих корпораціях американського базування шляхом... практичного погіршення умов технологічної та інноваційної діяльності національних товаровиробників світу. Творче освоєння системи зовнішнього оподаткування нині демонструють Німеччина (зокрема, вона забезпечила запровадження у Словенії та Хорватії податкового режиму, який поліпшив умови діяльності складальних виробництв німецької автофірми "Мерседес") та Японія (японський фонд Міядзави виділив у 1997 р. 100 млн. дол. на сприяння таїландській податковій реформі: проявляється заінтересованість японських корпорацій, зокрема - автомобільних, до розширення виробництва і збуту через Таїланд).
Іншими елементами глобалізації є "податковий дизайн" і трансферти [22], що безпосередньо пов'язане з транснаціональною юрисдикцією. "Глобалізатори" (розпорядники ТНК, офшорів, впливових мас-медіа, заінтересовано - благодійні спонсори ідеологів, вчених і політиків) навмисне культивують контраст між місцями одержання ресурсів і сплати податків (бажаючи одержувати багато, а сплачувати мало) та лібералізацію світового ринку (закріплюючи своє право довільно діяти і мати своїх посередників скрізь). Отже, на думку "глобалізаторів", території типу України, багаті на матеріальні, трудові, інтелектуальні ресурси, повинні мати несприятливі для підприємництва податки - тоді вони стають більш доступним джерелом ресурсних благ; і навпаки, загублені в океані території типу о. Науру, де ресурсів обмаль, легко звабити стати джерелом податкових благ - таких, що на місцевих пляжах можна... "відмивати" здобуті ресурсні блага.
Податкова глобалізація поширювалася високими темпами тому, що вона добре задовольняла певні інтереси "глобалізаторів". Правомірним (і підтвердженим світовою практикою) є припущення, що речники "глобалізаторів" "прогресом" та "реформами" іменують податкову інтервенцію, тобто запровадження (і втримання!) в країнах світу податків "глобалізаторського" типу. Завуальованим економічним інструментом здійснення "глобалізації" стали непрямі податки типу універсальних акцизів: ПДВ (Україна), НДС (Росія), IVA (Латинська Америка), VАТ (ЄС, Японія, Китай та ін.) МWST (Німеччина), GST (Австралія, Нова Зеландія), НSТ, PSТ (провінції Канади). Взаємні торговельні поступки країн щодо сплати саме цих податків є практичним проявом "лібералізації" (підстьобування) світової торгівлі. У ситуації широкого спонукання "все своє продати, все чуже купити" ці податки починають виконувати роль штрафу, який накладається на національних товаровиробників за їх спроби провести прямі банківські взаєморозрахунки, самостійно виробити кінцеву продукцію. "Глобалізовані" ринки є економічними утвореннями, підконтрольними транснаціональним структурам, які ухиляються від сплати податків, практикуючи толінг, факторинг, трансферти, цесїі, внутріфірмове взаємопостачання через кордони тощо. Тим часом місцеві уряди в пошуках грошей у бюджет змушені перекладати додатковий податковий тягар на плечі національних товаровиробників.
Крім переваг досвіду, зв'язків та лобіювання "одноразових" міжнародних угод, "глобалізатори" закріпили за собою також і певні привілеї "назавжди", з утворенням своєрідного міжкордонного простору, не підзвітного нікому. Товари, що направляються сюди, не оподатковуються податками типу ПДВ (це правило закріплене у статуті СОТ), І дешеві товари цілком наповнюють цей ринок. Обмін же цих товарів, поза корисливої участі транснаціональних посередників, практично неможливий. Національні товаровиробники тут постійно наштовхуються на протекціоністські бар'єри, антидемпінгові процедури, сертифікаційні "рогатки". Отже, транснаціональні структури і є "генеральними конструкторами" перешкод, виставлених проти національних конкурентів.
"Глобалізація" має деякі позитивні результати (подолання економічного застою, поширення Інтернету тощо). Але нинішня світова економічна криза є, насамперед, кризою "генеральної лінії" глобалізації, що базується на незугарних податках. Наведене в таблицях 1-4 модельне порівняння податків дає змогу усвідомити природу нинішнього міжнародного поділу праці, а також наперед запрограмованої нерівності умов конкурентної боротьби та вичерпання природних ресурсів.
Коректність запропонованого моделювання зумовлено визначеністю сталих та змінних величин: прийнято, що сталими є ціни на продукцію та обсяги затрат на виробництво (з їх наближенням до середньосвітових), а види податків - величини змінні.
Для простоти візьмемо, що єдиним економічно істотним податком є той, який ми розглядаємо, і дисципліна його сплати є високою. Величини податкового тиску свідомо наблизимо до рівня тиску ПДВ (20%) на економіку України (це дасть змогу наочно "приміряти податки на себе").