Наведені дані ілюструють різний ступінь втручання держави в економіку та його нерівномірність у розрізі окремих країн, однак жодною мірою не можуть свідчити про ефективність державного навантаження на економіку. Відповідь на таке питання є предметом активної дискусії та пошуків, у тому числі й цієї роботи. У даному випадку слідлише відзначити досить поширену думку про те, що багато країн у сучасних умовах фактично досягли межі перерозподілу частки ВВП через бюджет, особливо з огляду на цю проблему в соціально-політичному розрізі. Подальше зростання такої частки здатне викликати якісні зміни в економічній природі суспільства.
При всіх розбіжностях, які проглядають при аналізі фіскальної політики, історична динаміка трансформації ролі держави свідчить про залежність питомої ваги дохідної та видаткової частин бюджету у ВВП від рівня розвитку окремої країни, ступеня втручання держави в економіку. Це позначається й па можливостях виконання державою своїх функцій.
Економічна теорія дає й інші точки зору па проблему закономірностей щодо державних витрат. Так, у 1863 р. А. Ватером був розроблений "Закон про постійно зростаючу державну діяльність". Він передбачав, що держава не обмежуватиме свої функції традиційною діяльністю правової держави. Вона дедалі більше буде брати на себе завдання, зумовлені цілями культури і добробуту. Природно, це зумовить і відповідне зростання рівня державного навантаження на економіку. Однак однозначної оцінки обґрунтованості тенденції зміни державних видатків отримано не було. Зафіксована тенденція значною мірою була поверхневою, оскільки абсолютне зростання частки держави не завжди означало відносне. З огляду па ціну, яку необхідно заплатити за забезпечення загального добробуту, спеціалістами МВФ зроблено висновок про можливість зниження частки державних витрат без втрат для суспільного добробуту10. Можливість зниження частки витрат держави зумовить відповідні рішення і щодо податкової політики.
У демократичних країнах, де існує інститут виборів, розмір і роль держави залежить від процедури прийняття політичних рішень. У найбільш простому випадку, коли функціонує пряма демократія, тобто коли політичні рішення приймаються окремими учасниками голосування безпосередньо, працює модель, з учасником голосування, який має менший дохід. Вона показує що розмір держави детермінується пріоритетами так званого "середнього виборця". Ця концепція ґрунтується па простій ідеї. Кожен виборець прагне до максимізації функції індивідуальної корисності, тобто є раціональною особою, і, виходячи з того доходу, який він здатен отримати, вирішує для себе, яку його частку віддати державі у формі податків. За умови відсутності Із кожної особи-члена певного суспільства розбіжностей у соціально-економічних пріоритетах, відповідно, не було б ніякої незгоди щодо розміру держави та рівня її витрат.
На практиці, звичайно, виконання цієї умови неможливе. Тому в країнах, що гарантують свободу волевиявлення кожної окремої особи, тобто демократіях, більш ефективною є мажоритарна система голосування, яка дозволяє дійти згоди щодо розмірів держави. Рівновага мажоритарної системи голосування представляє собою кількість суспільного блага, якого потребує індивідуум з медіанним доходом. Відповідно, якщо його вимоги змінюються, необхідно очікувати і змін у рійні державних видатків.
В Україні відбуваються постійні зміни процедур прийняття політичних рішень. Сьогодні спостерігається загальна тенденція до збільшеним ролі пропорційної системи голосування, відповідно, роль мажоритарної зменшується. Це дає певні підстави стверджувати, що негативні економічні, демографічні й політичні процеси в Україні, які мали і мають місце у перехідний період, породжують і концептуальні суперечності податково-бюджетної сфери.
З одного боку, у нашому суспільстві чітко простежуються інтереси економічних сил, угруповань, що в більшості представляють національний капітал. Вони прагнуть зменшення податкового тягаря, відповідно, має зменшитися і роль держави. Але з іншого — третина населення України — це пенсіонери, які прагнуть до відтворення соціальних стандартів, що надавала їм адміністративно-командна економіка, тобто голосують за лівих. Подібна структура електорату в Україні прямо порушує основну умову ефективності демократії: усі особи, що приймають рішення, є одночасно споживачами суспільних благ і платниками податків". Пенсіонери не є платниками податків а отже, прагнення до ліберальної моделі не підкріплюється вимогами третини українських виборців.
Відсутність політичної угоди, консенсусу між інтересами різноспрямованих соціальних угруповань є одним із головних чинників, які породжують антагоністичні суперечності щодо ролі та функцій української держави і надають особливої специфіки бюджетно-податковим проблемам. У свою чергу, без відповідних перетворень, максимальної ефективності методів державного регулювання неможливо вирішити макроекономічні проблеми перехідної економіки. Політика витрат - одна з найпомітніших рис державного управління економікою. Говорячи про вектор розвитку такої політики, слід враховувати ЇЇ багатогранність. З одного боку, вона уособлює та пояснює трансформації ролі держави в економіці. З іншого - динамічний характер бюджетних видатків безпосередньо зумовлений динамізмом ролі держави. Ці процеси відбуваються і в сукупності їх елементів, і кожен з них має свій, особистий вектор розвитку, притаманний саме даній сфері. У такому розумінні політика витрат у цілому є багатовекторним процесом. Та все ж названі складові знаходяться у певній субординації. Оскільки мова йде про політику витрат як цілісність, то визначального значення набуває загальний вектор її розвитку. Очевидно, що це повністю стосується і податкової політики. Сутність, роль, розмір, функції держави виступають першопричиною щодо функціонування окремих елементів, вибору методів державного регулювання економіки (зокрема, бюджетно-податкових), їх ефективності. У такому розумінні сутність та закономірності трансформації ролі держави в економіці здійснюють Перетворюючий вплив на політику витрат, податкову політику, які як частини системи підпорядковані цілому. Тому важливо в першу чергу приділити увагу детермінантам, які впливають, насамперед, на формування змістовних ознак економічної ролі держави. А в подальшому звернутися до проблеми ефективності економічної ролі держави через її фіскальну політику, податкову систему, податки. Загальні тенденції історичної взаємодії держави та економіки дозволяють зробити висновок, що суперечності, які визначилися на історичних етапах державного втручання в економіку, не просто теоретичне підґрунтя, а авторитетна засторога при обґрунтуванні практичної моделі. Сьогодні при визначенні економічної політики вони спонукають до необхідності виваженого ставлення до дій як "невидимої руки", так і держави. Ефективність цих дій в обох випадках можлива лише за певних обмежень. Варто ще раз наголосити, що і системи вільного ринку, коли втручання держави мало епізодичний характер, і всепоглинаюча директивна економіка себе вичерпали. Цепідтвердили Велика депресія 30-х років у США і розпад економіки СРСР па початку 90-х років. У більшості країн на зміну прийшла система економічного управління, яка поєднує ринкові та адміністративні важелі регулювання і управління в їх певних пропорціях у кожній окремій державі. Та як би не були поширені у світі методи ринкової саморегуляції, якою б високою не була частка приватного сектора в економіці, держава, змінивши у ході еволюції свої функції у системі економічного управління, не стала і не повинна стати другорядним фактором соціально-економічної динаміки. У цьому і полягає одна з головних ознак сутності економічної ролі держави в ринковій економіці, яка накладає суттєвий відбиток на хід розв'язання всіх пов'язаних з нею проблем. На жаль, це не завжди послідовно втілюється. Останнє підтверджується досвідом новітньої історії України. Мінімізація ролі держави на старті ринкових перетворень, непослідовність, поверховість дій та заходів держави з реформування господарської системи в подальшому, недостатня концептуальна визначеність не лише механізму, а й самої ідеї необхідності та місця держави в трансформаційних перетвореннях (про це більш докладно буде йти мова в наступних розділах роботи), стали однією з основних причин, які відкинули українську економіку далеко назад.
Уся динаміка історичного розвитку свідчить, що держава й економіка взаємозалежні й взаємозумовлені. Якщо ми спробуємо з'ясувати, що тут первинне, то виявимо, що питання у такій постановці взагалі некоректне. Вони на рівних визначають шляхи розвитку суспільства, завжди пов'язані між собою. Інша річ — межі та форми такого зв'язку.
Такому розумінню сприяють, насамперед, об'єктивно існуючі стабільні причини, які відтворюють необхідність включення держави в економічне регулювання. Звертається увага на основні з них:
а) неможливість успішної економіки поза визначеністю і цілісністю її територіального простору, що забезпечується саме державою;
б) пріоритет держави у визначенні загальнонаціональних цілей. Бізнес, яким би масштабним він не був, зобов'язаний поважати такі цілі, рахуватися з ними. Недопустима ситуація, коли той чи інший бізнес або підприємницька група підпорядковують собою цілі й духовні цінності нації;