При цьому слід зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Саме тому податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну ефективність. Якщо це завдання не виконується, необхідно або коригувати механізм стягнення тих чи інших податків, або констатувати непридатність діючих податків.
Принцип стабільності означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватися визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватись поступово, еволюційним шляхом. Стабільність податкової політики, по-перше, дає змогу всім суб’єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, то це призводить до неврівнонапруженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Не про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба також повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку.
У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов’язані, взаємозалежні й не можуть існувати відокремлено.
Важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться критерію стабільності, який передбачає незмінність правового регламентування стягнення податків і зборів протягом певного податкового періоду.
Здійснюючі податкову політику, слід враховувати принцип гнучкості. Він передбачає необхідність зміни прийомів при певних соціально-економічних змінах у суспільстві, методів та форм державного регулювання економіки, зокрема і в сфері податків. Причому гнучкість податкової політики забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова реформа призводиться при дуже негайній необхідності.
Принципи стабільності і гнучкості в податковій політиці перебувають в
діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів.
1.3 Досвід формування податкових систем в ринкових країнах світу
Формування системи оподаткування України потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають багаторічну історію. Досвід нашої країни з даних питань дуже обмежен, тому що в умовах адміністративно-командного соціалізма відносини між державою і підприємством базувались на прямому вилученні значної частини їх доходів в бюджет у вигляді різного рода платежів.
Для визначення шляхів удосконалення системи оподаткування України потрібно досконало вивчити основні риси сучасної податкової системи розвинутих країн, їх еволюцію та причини.
Найбільший внесок в теорію оподаткування здійснил шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723-1790). Він підкреслив, що податки для того, хто їх сплачує – признак ні рабства, а свободи.
В 1776 р. вийшла його книга “Дослідження про природу і причини багатства народів”. В неї він сформолював принципи оподаткування свого часу, але вони діють і нині. До них відносятся чотири основних принципа:
1. принцип справедливості, що затверджує рівномірність розподілу між громадянами пропорційно їх прибуткам;
2. принцип визначеності, що вимагає, щоб сума, спосіб і час платежу були зазделегідь відомі платнику;
3. принцип зручності передбачає, що податок повинен сплачуватись у такий час і спосіб, що є найзручнішими для платника.
4. принцип економії, що полягає в скороченні витрат стягування податку, в раціоналізації системи оподаткування.
На кожному етапі соціально-економічного розвитку принципи оподаткування модіфікувалися в залежності від цілей і функцій, які покладалися на податкову систему. Так, А. Вагнер виділяє вже дев’ять принципів формування податкової системи, розділених на чотири категорії:
1. Фінансові принципи (достатність і дінамічність);
2. Народногосподарські принципи (вибір джерел і видів податків);
3. Принципи справедливості (загальність і рівномірність);
4. Принцип управління системою податків (визначеність, зручність і економічність стягування).
Сучасні принципи оподаткування відображають реалії економічного і політичного стану держав і перебувають в наступному:
1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня прибутків. Принцип цей дотримується далеко не завжди, деякі податки в багатьох країнах розраховують пропорційно.
2. Оподаткування прибутків повинно носити однократний характер.
3. Обов’язковість сплати податків. Податкова система не повинна визивати у платника сумнівів необхідності платежу.
4. Система і процедура виплати податків повинні бути зрозумілими і зручними для платників і для економічних установ, що збирають податки.
5. Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до змінних соціально-політичних і економічних потреб.
6. Податкова система повинна забезпечувати перерозподіл ВВП і бути ефективним інститутом державної економічної політики.
Але в різних країнах підхід до цієї проблеми відрізняється один від одного:
1. Сучасним податковим системам характерна значна доля надходжень бюджетів в ВНП. На початок 90-х р. вона складала: в США – 30%, Японії – 31, Англії – 37, Канаді – 37, Німеччині – 38, Італії – 40, Франції – 44, Норвегії 48, Данії – 52, Швеції – 61%. Різниця в загальному рівні оподаткування різних країн демонструє існування зв’язку між долею податкових надходжень в ВНП та моделлю ринкової економіки , її масштабами та формами державного регулювання.
Найменьші маштаби перерозподілу державою ВНП характерні для амеріканського варіанту ліберальної ринкової економіки та японської моделі. В США це обумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів і насамперед як засіб створення сприятливих умов для діяльності промислових підприємств – а це потребує низького рівня податкового тиску.
В Японії невелика доля податків в ВНП являє наслідком того, що податкова політика як метод державного регулювання грає вторинну роль. Головна роль належить іншим методам – державному програмуванню, прямої державної підтримки окремих галузей та підприємств.
Найбільш висока доля податкових надходжень в ВНП характерна для шведського варіанту соціалізма, з присутнім втручанням держави але не в виробництво, а в відносини розподілу. Це обумовлює необхідність аккумулювання в руках держави значної частини ВНП з її подальшим використанням на соціальні потреби.
Більшості країн, в тому числі з соціально орієнтованою економікой характерне помірне оподаткування, яке оптимально об’єднує дві мети: створення сприятливого климату для господарської діяльності (ця мета визначає верхню межу оподаткування) і ефективне рішення соціальних питань – мета нижньої межи оподаткування.
2. Головною характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн являє їх структура. Співвідношення прямих і непрямих податків у різних країнах має свої особливості:
- прямі податки переважають у Голландії, Данії, Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, США, Японії; підвищення їх ролі відбулося у Великобританії, Німеччині, Фінляндії, Канаді, Японії та США;
- непрямі податки переважають у Норвегії, Франції, Австралії, Італіі, Ірландії, Греції, Іспанії; зростання їх ролі відбулося в Австралії, Італії та особливо в Швеції;
- відносно урівноваженою структурою прямих і непрямих податків характеризуються Норвегія, Італія, Фінляндія і Швеція (Табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Частка податкових надходжень у країнах із ринковою економікою, %
| Країни | Особистий прибутковий податок | Податок на прибуток | Внески на соціальне страхування | Податок на споживання | Акцизи | Інші податки | ||
| Робітників і службовців | Підприємців | |||||||
| США | 35,8 | 7,3 | 11,6 | 16,6 | 7,6 | 6,8 | 14,3 | |
| Англія | 28,9 | 11,0 | 6,6 | 10,6 | 16,6 | 12,3 | 14 | |
| Німеччина | 27,4 | 4,7 | 15,9 | 18,8 | 17,0 | 9,4 | 6,8 | |
| Франція | 11,8 | 5,4 | 13,3 | 27,3 | 18,8 | 8,5 | 14,9 | |
| Італія | 26,3 | 10,0 | 6,3 | 23,6 | 14,7 | 10,6 | 8,5 | |
| Канада | 40,8 | 6,8 | 4,3 | 9,7 | 13,9 | 9,9 | 14,6 | |
| Японія | 26,8 | 21,5 | 10,9 | 15,2 | 4,2 | 7,3 | 14,1 | |
Як вважають економісти, на основі еволюції податкових систем різних країн співвідношення прямих та непрямих податків залежить від досконалості механізму стягнення податків; здатності податкових систем звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури; традицій оподаткування; загальної орієнтації на соціальний компроміс, розв’язання найгостріших соціальних проблем.
Загальні тенденції в оподаткуванні реалізуються ще в одному напрямі – із зростанням рівня податкових надходжень частка непрямих податків знижується.
Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, - це життєвий рівень переважної частини населення. Низький рівень об’єктивно обмежує масштаби податкових надходжень із доходів юридичних і фізичних осіб.
Водночас існує й інший фактор – національні особливості окремих країн, що зумовлюють наявність різних стереотипів щодо тих чи інших податків. Так, у групі розвинутих країн чітко виділяються ті, де частка непрямих податків у загальних податкових надходженнях перебуває у межах 28-35% (Японія, США, Канада), й ті, де ці величини сягають 45-55% (Англія, Німеччина, Італія, Франція).