Причини та соціально-економічні наслідки інфляції (стр. 2 из 7)
Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно-політичне безладдя. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами iреволюцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоiекономіки.
Економісти поділяють інфляцію, з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого-на збалансовану і незбалансовану.
Передбачена-це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від ії згубних впливів.
Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб`єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів.
Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.
Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит та пропозицію. Якщо причини дисбалансу знаходяться на стороні сукупного попиту, така інфляція називається інфляцією попиту. Інфляцію попиту можна представити графічно (мал. 1.1.1).
(1.1.1)На графіку ми бачимо, що крива сукупного попиту зміщується в право на проміжній і вертикальній ділянках, спостерігається зростання загального рівня цін, який, на проміжному відрізку супроводиться зростанням реального об'єму виробництва, тобто інфляція попиту може бути позитивним явищем, якщо тільки тоді коли темпи зростання цін співпадають з темпами зростання виробництва. На вертикальній ділянці спостерігається інфляція без збільшення реального об'єму виробництва.
Отже суть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів»
Якщо причини дисбалансу знаходяться на стороні сукупної пропозиції, то така інфляція називається інфляцією пропозиції.
Інфляцію, що виникає в наслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції. Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту. Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.
Інфляцію пропозиції також можна представити графічно мал..(1.1.2)
(1.1.2)На графіку видно, що крива сукупної пропозиції зміщується вліво, і це зміщення викликає зростання цін при скороченні реального об'єму виробництва, тобто інфляція пропозиції — явище суто негативне.
Інфляцію пропозиції викликають ті причини, які сприяли зміщенню кривої сукупної пропозиції вліво.
Слід зазначити, що при інфляції пропозиції зростання цін наступає раніше зростання грошової маси, що відрізняє її від інфляції попиту. Зростає вартість операцій, внаслідок чого збільшується попит на гроші, а отже, держава збільшує об'єм грошової маси. На практиці обидва типи інфляції тісно пов'язано один з одним, і в економіці одночасно присутні причини, що викликають і інфляцію попиту, і інфляцію пропозиції.
Економісти також вирізняють інерційну інфляцію, під якою розуміють зростання загального рівня ціні із року в рік приблизно однаковими темпами.
Інфляцію також поділяють на класичну та сучасну.
Класична інфляція спостерігається в минулому від часу ії виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років 20-го ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізоотичною-тривала кілька років і переходила у дефляцію-зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалась у формі гіперінфляції
Сучасна інфляція-це інфляція другої половини 20-го-початку21-го ст.. Характерною рисою такої інфляції є ії хронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальний рівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.
1.2 Сеньйораж та інфляційний податок
При аналізі такого явища, як інфляція, окремо слід зазначити ту роль, яку грає в розвитку інфляційних процесів збільшення бюджетного дефіциту. Як правило, в кранах, що накопичили великий бюджетний дефіцит, спостерігаються високі темпи інфляції. Це в першу чергу пов’язано з інфляційним способом покриття бюджетного дефіциту як одним з варіантів його врегулювання. Не дивлячись на критику цього способу покриття бюджетного дефіциту з боку багатьох економістів, він залишається вельми поширеним в практиці економічної політики. З його допомогою держава одержує своєрідний дохід, званий сеньйоражем.
Сеньйораж (SE — seniorage) звичайно визначають як дохід, що отримує держава в результаті друкування грошей.
Поняття «сеньораж» походить від слова «сеньор»: в період Середньовіччя в європейських країнах феодали — сеньори мали право чеканити монету на тій території, яка їм належала.
Як відомо, витрати друкування грошей дуже малі в порівнянні з вартістю товарів і послуг, які можна придбати на випущені банкноти. Таким чином, в руках держави опиняється важіль поповнення прибуткової частини бюджету, який у разі потреби можна використовувати достатньо легко. Сеньйораж (SE) може бути визначений купівельною спроможністю грошей випущених в обіг за даний період:
(1.2.1)Якщо
(1.2.2)то
(1.2.3)З урахуванням витрат на виготовлення нових грошей, формула обчислення сеньоражу, набуває вигляду:
(1.2.4)Де
- пропозиція грошей в n-му році; 
- пропозиція грошей в (n-1)–му році; 
- рівень цін в n-му році; 
- витрати на виготовлення нових грошейСеньйораж — дохід держави. Логічно виникає питання: хто оплачує сеньораж? Він оплачується населенням, оскільки населення внаслідок інфляції, що робить його бідніше, має нагоду придбати менше товарів і послуг. Таким чином, населення платить інфляційний податок (1Т — inflation tax), ставка якого рівна темпу інфляції.
Інфляційний податок - це втрата капіталу власниками з грошових коштів внаслідок інфляції. Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами і оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх грошових коштів. Інфляційний податок розраховується по формулі:
(1.2.5)де
- рівень цін в n-му році; 
- рівень цін в (n-1)–му році; - пропозиція грошей в n-му році;Тобто та частина засобів, яка зберігається в наявному вигляді, знецінюється в результаті інфляції в повному об'ємі. Ті засоби, які знаходяться на депозитах, знецінюються не так швидко, оскільки сплачуваний відсоток може частково або повністю компенсувати інфляційні втрати.
За певних умов (в ситуації помірної інфляції) сеньораж рівний інфляційному податку:
SЕ = 1Т.
Чи можуть сеньораж і інфляційний податок не співпадати?
Інфляційний податокможе бути більшим сеньйоража. В умовах галопуючої і гіперінфляції, коли інфляційні тенденції розвиваються швидше за темпи збільшення грошової маси за рахунок зростання швидкості обігу грошей.
Сеньйораж може бути більше інфляційного податку? .В умовах дефляції, проте можна навести і більш цікавий приклад, пов'язаний з валютними змінами.
Розглянемо ситуацію, в якій для простоти приймемо умову, що інфляція рівна нулю. Якщо при цьому в країні росте попит на національну валюту, і всі економічні агенти починають позбавлятися від іноземної валюти, держава має нагоду одержувати сеньораж, обмінюючи національні грошові одиниці на іноземні. Хто в цьому випадку платить інфляційний податок? Всі ті країни, чия валюта знецінюється по відношенню до валюти даної країни.
Таким чином, є ситуації, коли сеньораж і інфляційний податок можуть не співпадати.