Очевидно, що в умовах закритої економічної системи не має значення обраний режим оподаткування. У відкритій економічній системі розходження двох режимів має своє віддзеркалення в порядку обкладання ПДВ експортних і імпортних товарів та послуг: при використанні принципу країни походження ПДВ оподатковуються експортовані потоки, а при використанні принципу країни призначення оподаткуванню підлягають імпортовані товари й послуги.
При порівняльному аналізі використання двох принципів обкладання експорту й імпорту податком на додану вартість варто особливо розглянути питання митного контролю й оцінки митної вартості оподатковуємих товарів і послуг. Стягнення ПДВ по обох принципах вимагає податкового контролю відносно товарів, що перетинають митний кордон держави. При цьому при застосуванні принципу країни призначення не потрібно спеціальних заходів щодо контролю митної вартості більшості імпортованих товарів, тому що якщо імпортер не є кінцевим споживачем ввезеного товару або послуги, заниження митної вартості в остаточному підсумку не приводить до зниження надходжень податку внаслідок компенсації на наступних ланках виробничо-комерційного циклу[40].
На противагу принципу країни призначення, сплата податку за принципом країни походження вимагає додаткових заходів по контролю декларуємої вартості товарів і послуг при перетинанні кордону, тому що завищення вартості імпортованого товару приводить до збільшення сум відшкодування ПДВ, а занижена вартість експорту не буде компенсована на подальших етапах оподаткування.
При розгляді оподаткування зовнішньоторговельних операцій необхідно відзначити, що його порядок не повинен мати у своїй основі дискримінації імпортованих товарів стосовно товарів, вироблених усередині країни, що може проявлятися в підвищених ставках ПДВ на імпорт. Багато країн добровільно взяли на себе зобов'язання по запобіганню такого роду дискримінації. Подібні зобов'язання закріплені в статті III Генерального угода з тарифів і торгівлі, основна частина якої говорить: "Продукти, що переміщуються з території однієї зі сторін Угоди, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони Угоди, не можуть обкладатися прямо або побічно внутрішніми податками або зборами на додаток до тих, які прямо або побічно застосовуються до товарів, вироблених усередині країни" [41].
Податок на додану вартість є податком на внутрішнє споживання [45]. При цьому, незважаючи на передбачуване покладання податкового тягаря на споживача, останній не обкладається податком прямо. Замість цього платниками податків є виробники товарів і послуг, а також їхні продавці, тобто економічні суб'єкти, що займаються виробництвом і поширенням благ. При цьому кожний платник податків зобов'язаний перелічити в бюджет тільки частину податку, що збирається роздрібним продавцем з кінцевого споживача, рівну добутку податкової ставки на вартість товару, додану платником податків у процесі своєї виробничо-господарської діяльності. Для досягнення такого порядку зобов'язання по податку на додану вартість виникають при здійсненні кожної оподатковуємої операції, під якою звичайно розуміють реалізацію товарів і послуг. При зміні власника товару або при реалізації послуги платник податків нараховує ПДВ, а суми сплаченого податку приймаються до відшкодування або ставляться на зменшення податкових зобов'язань. З юридичної точки зору повною мірою податок на товар або послугу сплачується після того, як цей товар залишає коло зареєстрованих платників ПДВ, тобто відбувається його кінцева або роздрібна реалізація [47].
З податком на додану вартість зв'язано кілька теоретичних проблем, що відносяться головним чином до того, на якому ступені споживання домашні господарства повинні обкладатися податком, а також до економічного ефекту стягнення податку. Крім того, становить інтерес розгляд співвідношення ПДВ із іншими податками - з податком на доходи й податком із продажів, що стягувався як податок на споживання до впровадження податку на додану вартість.
З економічної точки зору для задоволення критеріям рівності й нейтральності ідеальний ПДВ, як податок на споживання, повинен стягуватися із усього споживання домашніх господарств, включаючи товари й послуги, зроблені самостійно. Найбільш послідовні прихильники цієї теорії наполягають на включенні в оподатковуєму вартість також і споживання вільного часу. У той же час усіма визнається, що практичне втілення подібних поглядів неможливо навіть відносно самостійно зроблених товарів, не говорячи вже про вільний час [48].
Для цілей заохочення експорту із країни й поліпшення платіжного балансу, експортовані товари й послуги звичайно звільняються від оподаткування ПДВ. При цьому вплив введення єдиної позитивної ставки ПДВ на імпорт і нульової на експорт із макроекономічної точки зору еквівалентний ефекту девальвації національної валюти.
1.2Правове та нормативне забезпечення стягнення ПДВ
Податок на додану вартість (ПДВ) є загальнодержавним, непрямим податком на споживчу вартість, що справляється з юридичних та фізичних осіб [4]. ПДВ є відносно молодим податком. Він був розроблений і запроваджений вперше у Франції у 1954 р. Сплата податку на додану вартість у більшості країн визначається характером угоди, а фінансовий стан платника не береться до уваги. Поширене застосування диференційованих ставок. Зокрема, у Франції діють кілька ставок ПДВ: основна ставка - 18,6%, збільшена ставка - 22%, знижена ставка - 7% (на товари культурного вжитку). При цьому ПДВ доповнюється рядом непрямих акцизів та мит [39].
В Україні податок на додану вартість запроваджений з 1992 р. і зараз стягується на основі Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції від 3 квітня 1997 р. [4], згідно якій ПДВ є частиною новоствореної вартості, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.
Основними правовими актами України (закони, кодекси, укази Президента), якими впроваджений та регулюється податок на додану вартість (ПДВ) є наступні документи:
2. Закон України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР[4];
3. Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ [5];
4. Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 р. N 727/98 [7];
5. Бюджетний Кодекс України від 21 червня 2001 року № 2542-III [1];
Основними нормативними актами України (постанови КМУ, накази ДПА України), якими регулюється та адмініструється податок на додану вартість (ПДВ) є наступні документи:
а) постанови КМУ:
- Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України [16];
- Про вдосконалення механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за операціями з експорту продукції [18];
- Про перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість [17].
б) накази ДПА України:
- Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання [20];
- Про затвердження переліку видів діяльності, на які поширюються норми статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" [21];
- Порядок ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних [22];
- Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між під-розділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість [23].
Закон України «Про податок на додану вартість» [4] визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуємих та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету:
а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку (див. форму реєстраційної заяви в Додатку Л);
б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;
в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
г) яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.
Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі:
-коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
-коли особа, що уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку.
- колиособа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України.