Заздалегідь оголошене та поступове зменшення ставок є кращим, аніж різке скорочення за один раз, оскільки в останньому випадку велика ймовірність виникнення сумнівів щодо обґрунтованості та незворотності урядової політики. Водночас основні зусилля необхідно докласти до спрощення адміністрування податку на прибуток та встановлення таких визначень у податковому законодавстві, які б відповідали тим, що існують в європейських країнах. Найбільші розходження проявляються в наступному:
Податкове законодавство України жорстко обмежує перелік дозволених витрат. Кращим підходом було би визначити перелік видатків, які для цілей податкового обліку заборонено відносити на витрати, та дозволити усі інші.
Поточна амортизаційна політика підриває стимули робити інвестиції і потребує максимально можливої лібералізації.
Необхідним є заміна чотирьох обов’язкових соціальних платежів єдиним соціальним податком, ставка якого поступово має зменшуватися. Ставка податку може відрі знятися залежно від сектору економіки, в якому працює виробник. Право адміністрування такого податку можна закріпити за Пенсійним фондом України, оскільки той має найбільш розгалужену мережу представництв по Україні.
Водночас надходження від єдиного соціального податку мають автоматично та негайно розподілятися між усіма соціальними фондами у чітко визначених частках. Запровадження єдиного соціального податку має на меті полегшити процедуру розрахунку і сплати поточних соціальних платежів, а також призвести до економії часу суб’єктів підприємництва. Зменшення ставок податку повинно відбуватися поступово, не більше ніж на 1,5-2% щороку. На мою думку навряд чи ставка єдиного соціального по датку можу бути меншою ніж 25% в довгостроковій перспективі. Щороку уряд має чітко відслідковувати динаміку зростання надходжень за рахунок детінізації фонду заробітної плати. Зменшення фіскального навантаження на фонд оплати праці в проекті бюджету на 2006 рік є важливим кроком у цьому напрямку. Також необхідне усунення економічно необґрунтованих розбіжностей між нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку щодо визнання і оцінки доходів та витрат з метою створення умов для складання декларації про прибуток за даними бухгалтерського обліку.
Дискусійним питанням в контексті зміни структури податків є оподаткування дивідендів, процентного доходу та доходу від зміни вартості капіталу. Взагалі, дивіденди, процентний дохід та капітальні різниці є економічною винагородою від постачання капіталу в економіку, так само як заробітна платня є винагородою від постачання праці та людського капіталу.
Цілком логічним було б оподатковувати дивіденди, процентні доходи та капітальні різниці, які отримують домогосподарства, за такими ж ставками, що оподатковується доходи фізичних осіб. З іншого боку, існує ризик значного падіння накопичення заощаджень фінансовим сектором, через відмінність відсоткової ставки та рівень інфляції.
Оподаткування процентних доходів однозначно погіршить ситуацію. Саме тому потрібно помірно оподатковувати процентні доходи і бажано відкласти впровадження податку до часу, коли інфляція стане контрольованою та низькою. Оподаткування капітальних різниць та дивідендів необхідно гармонізувати з оподаткуванням процентних доходів, щоб фіскальна політика не спотворювала ринковий розподіл капіталу між банківським сектором, фондовим ринком та іншими фінансовими посередниками.
Впровадження податку на нерухомість будівлі та споруди є досить привабливим, оскільки він сприяє ефективному використанню житлових та комерційних приміщень. Цей податок, у тому чи іншому вигляді, є майже у кожній країні світу та визначається як річний відсоток від ринкової вартості власності. Незважаючи на простоту концепції, податок є одним із найскладніших в адмініструванні, так як важко визначити "ринкову вартість" і ще важче визначити та оцінити її на практиці. Вирішенням проблеми з визначенням ринкової вартості може бути, наприклад, визначення податкового зобов’язання залежно від, наприклад, площі споруди/нерухомості, розташування в Україні, розташування в межах міста. Подібні правила є прозорими і тому їх легко застосовувати для прийняття рішень, вони майже не дають бюрократам свободи діяти на власний розсуд і, що найважливіше, податок тоді можна легко адмініструвати. Податок повинні сплачувати підприємства, установи, організації усіх видів, які мають у власності нерухомість/будівлі та споруди, а також домогосподарства, що володіють нерухомістю без будь-яких винятків. Податки потрібно обліковувати та сплачувати раз на рік. Щодо домогосподарств, то було б доцільним визначити базу оподаткування як площу наявної нерухомості, що перевищує певний поріг. А власне поріг можна визначити як кількість членів сім'ї, які проживають у будівлі, помноженій на певне число – певний соціальний стандарт житлової площі.
Податок на землю та плату за використання природних ресурсів необхідно збільшити з метою врівноваження оподаткування капіталу та ресурсів по відношенню до оподаткування праці. Багато в чому подібні до податку на нерухомість, вони прості в адмініструванні та відносно менш спотворюючи. Більшість країн також передають повноваження з встановлення та збору цих податків до місцевих адміністрацій, що може сприяти покращенню місцевого управління та, залежно від вибраної політики, сприятиме регіональному різноманіттю.
Спрощена система оподаткування все ще залишається предметом гострих політичних дебатів між Міністерством фінансів, Радою підприємців та декількома парламентськими групами. Міністерство фінансів вважає, що спрощена система оподаткування у тому вигляді, що є зараз, створює можливості для ухилення від сплати податків. Трудові угоди оформляються, як контрактні стосунки, частішають випадки, коли великі підприємства діють як декілька малих підприємств, кожне з яких працює за спрощеною схемою оподаткування. Рада підприємців переконана, що скасування системи є серйозним погіршенням бізнес-клімату для малих підприємців, а намагання Міністерства фінансів встановити більш жорсткі правила спрощеного обліку і оподаткування завдають малим підприємцям шкоди, що більша за переваги, отримані від примусу бізнес-структур, що працюють нечесно, дотримуватися законів.
Наша позиція така, що необхідно зберегти спрощене оподаткування по відношенню до малого бізнесу та сільськогосподарського сектору, принаймні доки не буде спрощено загальну систему оподаткування. Однак, законодавство про оподаткування малого бізнесу потрібно переглянути таким чином, щоб воно не спотворювало стимули і умови ведення малого бізнесу і обмежувало усіх інших оформляти свою діяльність, як мале підприємство. Конкретні формулювання та кроки необхідно детально аналізувати і тестувати, як вище сказано, щодо потенційного впливу на стимули великих підприємств та умови ведення бізнесу для малих. Найбільш очевидним кроком у цьому напрямку є, наприклад, заборонити роботу будь-якої фірми, власником якої (навіть частково) є юридична особа, за схемою спрощеного оподаткування.
Досвід використання секторальних пільг свідчить, що втрати добробуту від спотворення ринкової конкуренції та низьких надходжень до бюджету значно перевищують здобутки, які отримують виробники в короткостроковому періоді. Окрім того, використання податкових пільг має дуже потужний негативний ефект у довгостроковій перспективі, оскільки такі преференції суттєво уповільнюють структурні реформи в економіці."
Також необхідно ввести в діяльність державної податкової служби автоматичну автоматизовану інформаційну систему (АІС) типу "Галузь", "Пільги", "Облік податків", "Пошуково-дослідна система", за допомогою яких запровадити системи електронного аудиту і звітності, автоматизувати процедуру обліку та контролю за платниками, забезпечити швидкий обмін інформацією з іншими державними відомствами: Національним банком України, Держкомстатом, органами внутрішніх справ, митною службою та іншими; вдосконалити форми звітності по сплаті податків; запровадити фінансову відповідальність банківських установ за невиконання розпоряджень податкових органів про зупинення операцій за розрахунками фіктивних фірм; внести пропозицію до НБУ про можливість розробки порядку позбавлення комерційних банків ліцензій на виконання банківських операцій у разі виявлення серед клієнтів фіктивних фірм.
Головні проблеми при впроваджені податкової реформи виникають при переоцінці впливу зниження податкового тиску на розширення податкової бази та динаміку економічного зростання. Як результат такої переоцінки, через кілька років реформ уряд змушений або терміново підвищувати ставки податків, або суттєво секвеструвати бюджет. Обидва політики позводять до збільшення соціального напруження та до економічного шоку, що негативно впливає на стабільність економічного розвитку країни.
Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що в результаті здійснення податкової реформи в Україні, та як наслідок вирішення складних податкових колізій, має бути створена податкова система з базовими положеннями, при якому Податковий кодекс України буде єдиним нормативним документом, який регулюватиме відносини з приводу сплати податків. Він міститиме чіткі визначення всіх елементів податків та зборів, встановлюватиме права та обов’язки платників податків та податкових органів. Простота та зрозумілість норм (порівняно з діючим законодавством) дозволить уникнути подвійного тлумачення норм, протиріч та непорозумінь в застосуванні Податкового кодексу України на практиці. Це з одного боку, полегшить становище платників податків, а з іншого, призведе до можливості чіткого виконання податковими органами своїх контролюючих функцій.