ОСНОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
1. Недоліки чинної податкової системи
Податкова система, що діє в нашій державі, продовжує стояти на заваді ефективному розвитку українського суспільства. Вона була і є високою перепоною між владою і народом. Вона використовується як засіб пригнічення платників податків. Вона є несправедливою щодо оподаткування абсолютної більшості громадян України. Вона гальмує економічне і соціальне відродження нації.
Головні ознаки згубності діючої системи оподаткування для потреб держави і суспільства наступні.
1. Система відзначається надзвичайно високим податковим навантаженням.
Перш за все воно лягає тягарем на більшість суб’єктів реального сектору економіки. Сукупні податкові вимоги відносно доданої вартості (доходу) окремих національних підприємств, не віднесених до груп пільгового чи спеціального оподаткування, знаходяться в межах від 56,0 до 120%. З урахуванням суб’єктів господарювання, що оподатковуються за спеціальними системами (малий та середній бізнес, сільські господарства, підприємства спеціальних економічних зон), середнє розрахункове значення податкових вимог до національних суб’єктів господарювання по відношенню до створеної ними доданої вартості досягає в Україні 56-58%. Якщо виключити з розрахунків показників податкового навантаження сплачені підприємствами суми ПДВ, вважаючи що цей податок переноситься на громадян-споживачів і на бюджет (при поверненні сплачених сум українським експортерам), то діапазон коливань сукупних податкових вимог до окремих українських підприємств і господарств, які не користуються спеціальними пільговими системами оподаткування, становитиме від 40,0 до 82,0% створеної ними доданої вартості. Середнє розрахункове значення податкових вимог до усіх українських суб’єктів господарювання (враховуючи "пільговиків") по відношенню до створеної ними доданої вартості знизиться після виключення вимог з ПДВ до 45,0-47,0%. Звичайно, лише окремі підприємства здатні витримати такі надзвичайно високі нормативні податкові навантаження. Це, зокрема, лише ті підприємства, у яких співвідношення прибутку до фонду заробітної плати сягає щонайменше 120%. По державних підприємствах цей показник мав би бути щонайменше 160%. Очевидно, що в такому списку не буде жодного підприємства промисловості та сільського господарства. Отже для абсолютної більшості українських підприємств сплата усіх податків є настільки високою, що призводить до зменшення обсягів їх капіталів і тому змушує приховувати доходи, здійснювати тіньові і контрабандні операції, приводить до витоку капіталів за кордон. Окрім цього, існує, як відомо, допустимий рівень оподаткування, який суб’єктивно сприймається власником підприємства (та інвесторами). Його значення для представника будь-якої нації, незалежно від рівня культури та ідеології виховання не перевищує у сьогоднішньому світі 30-35% отриманого доходу. Причому найвищі показники спостерігаються у країнах Європи, які протягом десятиліть формували і виховували солідарну свідомість своїх громадян. В Україні ж протягом декількох поколінь зобов’язання громадян фінансувати державні та інші публічні витрати не існувало. Тому максимальна величина податкових вимог має бути, у більшості випадків, значно нижчою – мабуть 15-20% доходу.
Достатньо високе податкове навантаження лягає також на доходи споживачів – пересічних громадян України. В основному це сплата непрямих податків при купівлі товарів та послуг (ПДВ, акцизи, спеціальні збори до пенсійного фонду, митні платежі з імпорту тощо), а також податки з нерухомості, від продажу нерухомого та рухомого майна та інші. Сукупні обсяги цих податків дорівнюють приблизно 45-46% від суми усієї офіційної зарплати та інших індивідуальних доходів громадян. Окрім того, прямі податки на доходи громадян у цьому році становлять 15,1-15,2% їх сукупної величини (без індивідуальних доходів від бізнесу, підприємництва, фінансових операцій та цінних паперів то що). Отже в середньому до 62 % індивідуальних доходів більшості наших громадян (виключаючи найбідніших – субсидійованих і соціально незахищених громадян, пенсіонерів тощо, а також підприємців і власників прибуткових активів) сплачується ними через податкову систему до бюджету й пенсійного фонду держави. Для пенсіонерів та інших соціально незахищених прошарків громадян України податкове навантаження є трохи нижчим, оскільки вони не сплачують податку з власних доходів – отриманих пенсій, допоміг, субсидій і т.д. Проте і за цих умов податковий тягар, який падає на їх плечі сягає 47,5% їх індивідуальних доходів. В той же час "інші категорії громадян", яких не більше 5%, всі ці роки успішно цей податок розкрадали. Звичайно такий рівень оподаткування є неприйнятним – люди обмежені у споживанні, що має наслідком їх пригнічення, звуження свобод й жене за кращим життям за кордон. У підсумку: загальне податкове навантаження на економіку (і на суб’єктів господарювання, і на сім’ї) у формі сукупних вимог до платників податків складає станом на 2006 рік біля 83,5% від обсягу ВВП України.
2. Недопустимо низьким є рівень сплачуваності податків порівняно із законними податковими вимогами. При надзвичайно високому рівні загальних податкових вимог в України усі фактичні податкові надходження до консолідованого бюджету і соціальних фондів держави дорівнюють за планом 40,0% ВВП. У минулі ж роки сукупні податкові надходження становили не більше 38,8% ВВП України (у 2002 році). Різниця між вимогами і фактичними надходженнями демонструє, як мінімум, міру неприйнятності для суспільства податкового навантаження. Окрім того, це свідчення масштабності звільнень та ухилень від оподаткування, а також неефективності організації податкової системи.
3. До вад чинної податкової системи треба віднести й надзвичайну нерівномірність і несправедливість розподілу податкового навантаження на різних платників податків:
для суб’єктів господарювання така нерівномірність сформувалася завдяки: 1) запровадженню спеціальних систем оподаткування для сільських господарств, а також підприємств, що діють на територіях спеціальних економічних зон, технопарків й зон пріоритетного розвитку. Така міжгалузева і між територіальна нерівномірність податкового навантаження досягає від 12 до 150% доданої вартості на окремих підприємствах. Несправедливість, що виникає при цьому, спотворює ринкову мотивацію до інвестицій у найрентабельніші сектори економіки; змушує окремі господарства перереєстровуватися як сукупність малих структур і уникати податкових зобов’язань; створювати корупційно-адміністративні зони пільгового оподаткування; здійснювати контрабандно-тіньові операції й фальсифікувати податкову звітність; законодавчо встановленим звільненням від сплати або знижок ставок податків в окремих секторах економіки. Такі офіційні пільги, що стосувалися як прямих, так і непрямих податків, були встановлені в основному для галузей та виробництв, що стали збитковими й неконкурентоспроможними (автомобільна, суднобудівна, вугільна, газова промисловість, ВПК, металургія, електроенергетика та інші). Відсутність таких пільг для підприємств інших галузей (легкої, харчової, деревообробної, будматеріалів тощо) стимулювало їх шукати шляхи ухилення від оподаткування; додатковим надвисоким податковим зобов’язанням для таких держав них монополістів, як газо- й нафтотранспортні підприємства, а з цього року й для інших прибуткових підприємств державної власності. Для них податкові вимоги перевалили за 100% доданої вартості. Не можна не розуміти, що в цих умовах платники податків використовують всі можливості уникнення своїх зобов’язань; неофіційних домовленостей між платниками податків й органами стягнення податкових внесків про зменшення сум платежів за допомогою заниження обсягів доходів та інших предметів оподаткування. Особливо широко використовується механізм таких домовленостей з найбільш великими платниками податків, торгівельно-посередницькими, фінансовими, крупними корпоративними та багатогалузевими структурами. Очевидно, саме тут бюджет втрачає найбільшу суму надходжень; свідомим ухиленням підприємств від своїх зобов’язань шляхом фальсифікації звітності про свою діяльність, майно та рівень доходності. За експертними оцінками Світового банку, вагомість офіційних податкових знижок, пільг та звільнень від оподаткування складала до останнього часу біля 12% ВВП;
2) для українських сімей, домогосподарств нерівномірність та несправедливість оподаткування пов’язана з трьома основними причинами: при пропорційній (формально рівномірній) системі оподаткування індивідуальних доходів громадян ті, хто заробляє менше, задовольняють в основному лише матеріальні потреби, обмежуючи себе у можливостях освіти, лікування, оздоровлення, купівлі книг, газет, отриманні інших соціально культурних послуг; через нерівномірність у доходах різні громадяни витрачають непропорційні їх частки на сплату непрямих податків: бідні й найбідніші сплачують значно більшу частку власних доходів на покриття ввізного мита, ПДВ й акцизів, що включені у ціни на товари й послуги, оскільки в їх сімейних бюджетах значно вищою є частка витрат на поточне споживання. Виходить, що чим вищою є частка непрямих податків на доходи громадян у загальній сумі сплачених ними податків, тим нерівномірнішою й несправедливішою є система оподаткування індивідуальних доходів. Мінімальні грошові можливості більшості громадян спонукають їх купувати неякісні, не сертифіковані товари, звертатися до неорганізованих ринків, контрабандних постачальників. Це зумовлює додаткові витрати бюджетних надходжень через несплату відповідних непрямих податків. Їх можна оцінити в сумі втрат по імпортних товарах приблизно у 6-8 млрд. грн., по внутрішніх товарах і послугах – у 8-10 млрд.грн. В сукупності це 4-5% ВВП цього року; на відміну від тих, хто отримує помірковану зарплату і сплачує усі зобов’язання з податку на індивідуальні доходи, високооплачувані працівники, крупні підприємці, власники великих майнових активів через високе оподаткування фондів зарплати (до пенсійного й державного соціальних фондів) приховують дійсні суми своїх доходів, повністю або частково ухиляються від зобов’язань. Масштаби таких ухилень можна оцінити у 20-30% від сплачених сум податку на доходи фізичних осіб – тобто у суму 3,0 - 5,0 млрд. грн. або 0,8–1,0% ВВП України у 2005 році. Отже нерівномірність і несправедливість, що притаманні діючій податковій системі, є серйозним поштовхом до функціонування тіньової економіки, штучних структурно-галузевих викривлень у національному виробництві та інвестиціях, обмеженні бюджетних рахунків держави.