Основні форми безготівкових розрахунків та принципи їх організації
В системі безготівкових розрахунків використовуються такі розрахункові документи:
1) Платіжне доручення → письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму ГК зі свого рахунку на рахунок отримувача.
Схема документообігу:
Платник-покупець укладає з одержувачем-постачальником угоду.
Одержувач-постачальник відвантажує платнику продукцію і виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги.
Платник-покупець передає платіжне доручення на право списання суми платежу банку-платника.
Банк платника списує з його рахунку кошти і надає платнику витяг з поточного рах-ку про списання ГК.
Банк платника передає електронним зв’язком або надсилає банку одержувача платіжне доручення про зарахування платежу на поточних рахунок одержувача-постачальника.
Банк одержувача передає постачальнику витяг з поточного рах про зарахування на розрахунковий рахунок платежу.
Переваги: • відносно простий і швидкий документооборот; • прискорення руху ГК; • можливість використання даної форми розрахунків за нетоварними операціями.
2) Платіжна вимога-доручення → комбінований розрахунковий документ, який складається з 2 частин. Верхня частина – вимога п-ва-постачальника до п-ва-покупця сплатити вартість товару. Нижня частина – доручення покупця (платника ГК) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунку на рахунок постачальника.
Схема документообігу:
Одержувач-постачальник відвантажує платнику продукцію.
Разом з документами на відвантажувань продукцію постачальник виписує ПВД на оплату і пересилає її, поза банком, платнику.
Платник перевіряє відповідність цих документів договірним зобовязанням, заповнює ту частину ПВД, яка підтверджує його згоду на здійснення платежу і передає їх у свій банк для оплати (переказу коштів).
Банк покупця спиує з його рахунку кошти з врученням виписки про це з його поточного рахунку і надсилає ПВД в банк постачальника.
Банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника з врученням виписки про це з його розрахункового рахунку.
Переваги: • відповідає фін та госп інтересам постачальників та покупців; • прискорення оформлення розрахункових документів; • платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних док-тів постачальника.
3) Розрахунковий чек → док-т стандартної форми, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) своєму банку (банку-емітенту) переказати зазначену в чеку суму ГК з свого рахунку на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів).
Схема документообігу:
Постачальник відвантажує покупцю продукцію.
Покупець подає банку покупцю заяку на придбання чекової книжки, після чого банк видає йому чекову книжку з депонуванням суми ліміту.
Покупець передає чек на оплату продукції постачальнику.
Постачальник передає банку постачальника документи на оплату і реєстр чеків.
Банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця.
Банк покупця списує ГК з рахунку платника і повідомляє про це платника.
Банк платника переказує банку постачальника ГК.
Банк постачальника зараховує ГК на його розрахунковий рахунок і повідомляє постачальника про зарахування ГК на його розрахунковий рахунок.
Переваги: • відносна швидкість розрахунків; • відносна швидкість надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебітор заборгованості.
4) Акредитив → розрахунковий документ, що містить доручення однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально здепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар за умовами, передбаченими в акредитиві.
Залежно від того, де акумулюються ГК або чиїми коштами спочатку здійснюється сплата постачальнику, застосовують такі види акредитива:
• покритий акредитив → за яким для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рах-ку в банку-емітенті, або виконуючому банку;
• непокритий акредитив → оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунках платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту або гарантії;
Акредитиви бувають:
• відзивний → А, який банк-емітент має право замінити або відізвати (анулювати) на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником;
• безвідзивний → А, який може бути замінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Якщо на А не зазначено, яким він є, то він вважається безвідзивним.
Схема документообігу:
Покупець-платник подає до свого банку заяву на відкриття акредитива.
Банк покупця відкриває акредитив і повідомляє банк позичальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму.
Банк постачальника, одержавши повідомлення, інформує постачальника і банк-емітент про відкриття акредитива.
Постачальник відвантажує товар покупцю після чого передає ТТН й грошово-розрах док-ти своєму банку для сплати.
Покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто надає наказ на відкриття акредитива.
Банк покупця переказує банку постачальнику суму коштів з акредитива.
Банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника і повідомляє про це свого клієнта.
Переваги: • надійність (гарантує оплату); • відносно проста форма розрахунків.
5) Вексель → письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці. Класифікація:
1) залежно від суб’єкта, що здійснює оплату:
• простий: Векселедавець (покупець) передає вексель. Власник векселя пред’являє вексель до акцепту. Векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту (власник векселя). Ремітент вручає погашений вексель векселедавцю.
• переказний: П-во А трасирує переказний вексель на користь банку з метою погашення кредиту. Банк надає п-ву суму кредиту. П-во А відвантажує товар п-ву Б. Банк пред’являє п-ву Б вексель для акцепту. Трасат сплачує гроші банку за векселем.
2) залежно від емітенту: • казначейський, • приватний;
3)залежно від угоди, що обслуговується: • фінансовий, • товарний (комерційний);
4) за наявністю застави: • забезпечений, • незабезпечений;
5) залежно від порядку платежу: • на пред’явника, • строковий;
6) за місцем платежу: • доміцільований, • недоміцільований.
Переваги: • векселі не знецінюються; • векселі перебувають в обігу визначений договором час; • векселі скорочують потребу в готівці; • векселі зменшують витрати грошового обігу і прискорюють його.
6) Інкасове доручення → доручення банку від особи-кредитора здійснити від його імені дії по отриманню від особи-боржника платежу та/або акцепту платежу.
Схема документообігу:
Виникнення зобов’язань (особа-кредитор → особа-боржник).
Особа-кредитор виписує інкасове доручення і спрямовує його через банк кредитора та банк боржника особі-боржнику.
Особа-боржник дає акцепт чи відмову від акцепту інкасового доручення.
Особа-боржник подає заяву про відмову від акцепту в банк боржника.
Банк боржника подає акцептоване інкасове доручення в банк кредитора та здійснює перерахування коштів на рахунок особи-кредитора.
Банк кредитора зараховує кошти на розрахунковий рахунок особи-кредитора і повідомляє особу-кредитора про це.
Особливості методів і норм податкової та економічної амортизації
Амортизація виконує дві узагальнюючі функції: податкову (фіскальну) та економічну.Податкова (фіскальна) функція виявляється через податкову амортизацію, яка є елементом податкової політики держави. Ця функція амортизації реалізується завдяки нормам статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Основні фонди й амортизація виділяються у контексті самого закону про прибутокЕкономічна функція амортизації виявляється через механізм економічної амортизації і полягає в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в оборотні. Ця функція амортизації безпосередньо витікає з бухгалтерського (фінансового) облікуІснує шесть методів амортизації. До них належать:
метод прямолінійного списання;
метод зменшення залишкової вартості;
метод прискореного зменшення залишкової вартості;
кумулятивний метод;
виробничий метод;
метод, передбачений податковим законодавством.
Методи нарахування амортизації умовно можна поділити на два види:
Прямолінійний метод амортизації за ПБО-7 полягає у тому, що «річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно.”
Метод зменшення залишкової вартості
Суть даного методу полягає в визначенні річної суми амортизації об’єкту основних засобів виходячи з залишкової вартості такого об’єкту на початок звітного року чи з початкової вартості по введених на протязі року об’єктам. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об’єкта основних засобів на річну норму амортизації:
За ПБО-7 це метод, „за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість.