Фінанси України

1. сутність і функції фінансів

Термін „фінанси” з’явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного латинського слова “financia”, що означає обов’язкову сплату грошей. Ця плата пов’язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту.

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов’язано з розвитком економіки держави.

Виникнення та розвиток фінансів зумовлюється зростанням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин. Тому є підстави вважати, що фінанси – це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Фінанси можуть успішно функціонувати, активно сприяти економічному та соціальному прогресу лише за активного втручання у ці процеси держави.

Найвищого розвитку фінанси досягли у XX ст., коли функції держави набагато розширились і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворились на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя.

Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди, власне і є фінансами.

Громадянин, який одержує доходи у формі оплати праці чи з інших джерел, має у своєму розпорядженні певну суму грошей, але вони не є фінансами. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит тощо, завдяки чому матиме певний дохід.

У практичному плані фінанси – це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку. А призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні.

Переважна більшість вітчизняних вчених і практиків визначають, що фінансам притаманні дві основні функції: розподільча і контрольна.

• Розподільча функція є головною і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Об’єктами розподілу виступають:

1) ВВП, тобто вартість вироблених в суспільстві благ за певний період часу (рік);

2) національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війна, катастрофи, стихійні лиха тощо).

• Контрольна функція фінансів зумовлюється об’єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання. В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд та інші.

Фінанси перебувають у тісному взаємозв’язку з такими категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

2. Фінансові ресурси

Фонди фінансових ресурсів є об’єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт. Його обсяг визначає фінансові можливості держави, і за своєю суттю він є тією вартісною величиною, де переплітаються економічні інтереси держави, населення і підприємницьких структур.

Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту, створюваного за певний період в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих і децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів (національного банку, державних страхових органів тощо). Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина – у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси – це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальне страхування й інші соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, вирахування із заробітної плати, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

У структурі використання фінансових ресурсів найвищу питому вагу мають витрати на соціальні потреби. В умовах перехідної економіки значні ресурси повинні спрямовуватися на структурну перебудову виконання цільових загальнодержавних програм у сфері технічного прогресу, охорону довкілля.

Різні напрямки використання фінансових ресурсів у кінцевому підсумку можна поділити на три групи. Перша – поповнення фонду відшкодування. До нього належать витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галуззям господарства тощо. До другої групи належать витрати, пов’язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи, на науку, оборону, управління тощо. Третя група – це сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Це витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання й інвентаря бюджетними установами, витрати на зовнішньоекономічну діяльність та створення резервних фондів.

Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання фінансів у процесах розподілу й перерозподілу ВВП в кожній державі.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей передує рух фінансових ресурсів.

На структуру фінансових ресурсів у державі впливає наявна податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків. Розмір податків у фінансових ресурсах – це похідна від наявної фінансової системи.

Фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі, але не всі грошові засоби є фінансовими ресурсами. Вони стають ними тоді, коли грошові засоби концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання.

Важливою характерною рисою фінансових ресурсів є те, що вони, на відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Водночас вони свідчать про наявні можливості економічного й соціального розвитку.

3. Фінансова система

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов’язані між собою, мають прямий і зворотній вплив на економічні і соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів у розрізі окремих ланок.

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб’єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

Фінансові системи мають певні характерні риси:

ѕ кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів;

ѕ кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною;

ѕ між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв’язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

ѕ фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавчо закріплена діяльність кожної ланки;

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо.

Структура фінансової системи може бути розглянута на прикладі фінансової системи України. Її можна представити за такою схемою:

Фінансовий апарат

Фінансове законодавство

Фінансова система України

державні фінанси можна визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. Державні фінанси охоплюють: державні та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне, особисте й майнове страхування.

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення ВВП – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форм власності, як на державні, акціонерні, колективні, орендні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо. фінанси невиробничої сфери поділяються на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки оборони й інших підрозділів.

Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. специфіка цих фондів полягає у тому, що вони мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються.

Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

Страхові та резервні фонди є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких – покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави. Страхові фонди створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають у розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності.

Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів, коли інші ланки не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші доходи від продажу власного капіталу, землі, доходи від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого регулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.

4. Фінансова політика

фінансова політика держави це досить складна сфера діяльності законодавчої та виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Своє конкретне вираження фінансова політика знаходить в чинній системі мобілізації фінансових ресурсів та їх використання для задоволення різноманітних потреб держави, підприємницьких структур і населення.

Фінансова політика – явище багатопланове і певною мірою інтегроване. Вона включає як самостійні складові частини – бюджетне, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику, так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних відносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави і т. ін.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, – це форма власності на основні якої засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку.

Фінансова політика – форма свідомої діяльності відповідних владних структур, але її принципи й цілі формуються відповідно до того, яка модель економічної системи прийнята в даній державі і яку кінцеву мету економічної діяльності визначено її політичними силами, що перебувають при владі.

У державі, побудованій на демократичних засадах із ринковою моделлю економіки, основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі – досягнення невпинного збільшення темпів розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищення продуктивності праці, підтримання підприємницької активності, підвищення зайнятості населення, впровадженню матеріало- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки і т.д

Іншим важливим напрямком фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона, охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливим для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог.

Третій напрямок фінансової політики спрямований на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання фінансових ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини.

Для оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники – рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці. Рівень дефіциту бюджету перебуває в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалізація бюджетної політики, яка б сприяла скороченню дефіциту бюджету і тим самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із наявними доходами.

Складовими фінансової політики є сприяння раціональному витраченню ресурсів, максимальному використанню можливостей для ефективного промислового та аграрного розвитку, визначенню структурних пріоритетів, формування економічних умов для динамічного розвитку вітчизняного виробництва й національного капіталу.

5. Фінансовий механізм

за найзагальнішим визначенням фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення й використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм це, по муті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.

Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.

Призначення фінансового механізму зводиться зводиться до двох основних функцій – фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Вказані функції є повною теоретичною абстракцією. Фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання так само, як регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.

Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачення. Тут дуже важливо правильно вибирати саму техніку цих процесів, тобто суб’єкт і об’єкт зосередження і витрачення фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових засобів.

Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо. Кожний із цих методів має свою особливість практичного застосування. При бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодичність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо. При самофінансуванні проводяться розрахунки доцільності й ефективності витрачення власних коштів, форми їх мобілізації тощо. При кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів.

Фінансовий механізм – це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських суб’єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами. За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомас-штабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики.

На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки.

Фінансові показники – це абсолютні величини, які характеризують створення й використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл ВВП за допомогою фінансів. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні – це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.

Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.