• неподання до господарського суду плану санації боржника протягом шести місяців після винесення постанови про його санацію;
• звернення за рішенням зборів кредиторів (після розгляду звіту керуючого санацією) до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• неприйняття за результатами розгляду звіту керуючого санацією жодного з можливих рішень (передбачених п. 5 ст. 21 Закону «Про банкрутство») або неподання такого до господарського суду протягом 15 днів із дня закінчення санації;
• виникнення підстав для дострокового припинення санації;
• відмова господарського суду у затвердженні звіту керуючого санацією;
• неподання до господарського суду звіту керуючого санацією у встановлений строк;
• непроведення розрахунків із кредиторами в строки, встановлені за клопотанням комітету кредиторів господарським судом як остаточні строки для розрахунків боржника з кредиторами;
• звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) підприємства-боржника, стосовно якого вже прийнято рішення про ліквідацію і майна якого недостатньо для задоволення вимог кредиторів, до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство такого підприємства.
Для ліквідаційної процедури, яка проводиться відповідно до Закону «Про банкрутство», встановлено конкретний строк її проведення, що не може перевищувати 12 місяців. Водночас, цей строк не є остаточним, і господарський суд може його продовжити на шість місяців, якщо інше не передбачено самим Законом «Про банкрутство».
У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.
Так, відповідно до ст. 23 Закону «Про банкрутство» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
• підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
• строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута і зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
• припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;
• відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
• укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому ст. ЗО Закону «Про банкрутство»;
• скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів чи інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
• вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
• виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється відповідно до ст. 31 Закону «Про банкрутство»;
• припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом і розпорядження його майном (якщо, звичайно, вони не були припинені раніше);
• керівника-банкрута звільняють з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться відповідний запис у його трудовій книжці;
• припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута (якщо цього не було зроблено раніше).
У 5-денний строк (з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом) ліквідатор мусить забезпечити опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах. Таке опублікування здійснюється за рахунок банкрута.
Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:
• найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;
• найменування господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;
• дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).
Кандидатура ліквідатора узгоджується з комітетом кредиторів.
Ліквідатором може бути не тільки особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна чи керуючого санацією, а й керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів.
За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства чи підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більша ніж 25%, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства і при необхідності — органу місцевого самоврядування.
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.
Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:
• приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження;
• виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
• здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута, згідно з законодавством;
• аналізує фінансовий стан банкрута;
• виконує повноваження керівника (органів правління) банкрута;
• очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;
• пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;
• має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу, згідно зі ст. 31 Закону «Про банкрутство», за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
• з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до Кодексу законів про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;
• заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів;
• заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому Законом «Про банкрутство»;
• вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває в третіх осіб;
• передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута,
які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;
• реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом «Про банкрутство»;
• повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;
• здійснює інші повноваження, передбачені Законом «Про банкрутство».
З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи банкрута.
До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі потреби — також представники державного органу в справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнане державне підприємство, і представник органів місцевого самоврядування.
При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Ліквідатор має забезпечувати належне оформлення і зберігання усіх фінансово-господарських документів банкрута протягом ліквідаційної процедури, а після затвердження звіту ліквідатора — передати до архівних організацій для подальшого зберігання.
Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені в господарському суді:
• власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута;
• особою, що відповідає за зобов'язаннями банкрута;
• кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів;
• особою, яка, посилаючись на свої права власника чи іншу підставу, передбачену законом або договором, заперечує правомірність віднесення майнових активів чи коштів до ліквідаційної маси.
До складу ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому направах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів державного житлового фонду та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються у комунальну власність відповідних територіальних громад.
Крім того, до складу ліквідаційної маси включається майно банкрута, що є предметом застави (використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя).
Не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності та повного господарського відання.
Ліквідатор, виявивши частку, що належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів у встановленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.