У разі розукрупнення підприємства, яке реструктурується, нові підприємства, які виділяються, отримують статус нової юридичної особи і майно на основі розподільного балансу. При злитті підприємства, яке знаходилося в кризовому стані, з фінансово стійкимпідприємством підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус. При поглинанні фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором підприємство-боржник також втрачає свою юридичну самостійність.
Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за боржником, його адміністрацією, якщо боржник сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом.
Найбільш оптимальною організаційно-правовою формою юридичної особи — боржника для проведення санаційної реструктуризації, як свідчить практика фінансового оздоровлення підприємства в країнах з розвиненою ринковою економікою, є створення акціонерного товариства. У цьому випадку в створеному товаристві з'являється можливість легко замінити власника статутного фонду шляхом укладання угоди між санатором і акціонером про передачу частки акцій санатору в обмін на погашення ним боргу суспільства. Це сприяє фінансовому оздоровленню підприємства.
Показниками ефективності реструктуризації підприємств можуть бути:
• зростання продуктивності праці за рахунок запровадження сучасної системи машин, автоматизованих ліній та ін.; зниження витрат виробництва; досягнення і ріст прибутковості;
збільшення обсягів виробництва та продажу продукції; ріст грошових надходжень; поновлення платоспроможності та ліквідності.
10.3. Банкрутство і ліквідація підприємств
10.3.1. Сутність банкрутства та його причини
Робота підприємства, особливо в умовах переходу до ринкової економіки, вимагає постійного контролю, його фінансовий стан має бути стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необгрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох підприємств, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кредиторська заборгованості, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зобов'язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.
Банкрутство — неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплатоспроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.
Боржник — суб'єкт підприємницької діяльності, не спроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема, зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Грошове зобов'язання — зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, зокрема, розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів із урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі до господарського суду заяви про порушення провадження в справі про банкрутство.
Кредитор — юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органам Державної податкової служби та іншим державним органам, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
Умови і порядок визнання боржників — суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процесу банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначається Законом України «Про банкрутство» від 14.05.1992 р. зі змінами, внесеними Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб — підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації. Вони не застосовуються до юридичних осіб — державних підприємств, підприємств, що є об'єктами права комунальної власності у особливих випадках.
Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
Причини банкрутства — різнобічні та можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.
До зовнішніх можна віднести: скорочення попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; зростання цін на сировину, матеріали й енергоресурси; економічна криза та інфляція в країні.
До внутрішніх причин банкрутства можна віднести: недостатньо кваліфіковане керівництво підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; промахи у виробничо-технічній політиці; помилки у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння організувати колектив на виконання поставлених завдань.
Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити виконання вимог кредиторів, якщо вони сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.
Водночас, крім реального, банкрутство може бути навмисним або фіктивним. Навмисне банкрутство виявляється в тому, що керівник або власник у чиїхось або особистих інтересах навмисно робить підприємство неплатоспроможним. Фіктивне банкрутство — це заздалегідь фальшиве оголошення про неспроможність підприємства з метою отримання від кредиторів відстрочки платежів (боргів) або їх зниження.
10.3.2. Процедура визначення боржника банкрутом і ліквідація підприємства
В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств є звичайним явищем.
У випадках необхідності прийняття відповідним органом рішення про оголошення підприємства банкрутом проводиться поглиблений аналіз його фінансового стану, метою якого є визначення ступеня платоспроможності підприємства, поточної і загальної ліквідності, забезпеченості власними коштами і т. д.
При виявленні незадовільного фінансового стану підприємства воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошено банкрутом.
Питання про визнання підприємства банкрутом вирішується господарським судом за місцезнаходженням боржника. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява до господарського суду будь-якого кредитора або боржника.
Боржник звертається до господарського суду у випадках його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
Заява боржника, крім його найменування, найменування господарського суду, до якого вона подається, повинна містити такі відомості: суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями, розмір заборгованості по податках і зборах, виплаті заробітної плати працівникамборжника, відомості про наявність у боржника майна, грошових коштів і дебіторської заборгованості та ін.
До заяви боржника додаються: рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном боржника) про звернення боржника до господарського суду з заявою, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його вартості та місцезнаходження на момент виникнення права застави, протокол загальних зборів працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі про банкрутство, бухгалтерський баланс на останню звітну дату, інші документи.
Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат. Одночасно з заявою боржник подає план санації підприємства.
Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у випадку, якщо боржник не здатний задовольнити протягом трьох місяців визнані ним претензійні вимоги до боржника в розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому кредиторами можуть бути визнані як юридичні, так і фізичні особи. Для визнання їх кредиторами, вони повинні представити боржнику майнові вимоги, які підтверджені відповідними документами. Особи, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою, не є кредиторами.
У заяві кредитора повинні бути вказані найменування господарського суду та кредитора, їх поштові адреси, розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням величини неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті, докази того, що сума вимог обґрунтована і перевищує суму триста мінімальних розмірів заробітної плати та ін. До заяви кредитора додаються: копії неоплачених боржником розрахункових документів із підтвердженням банківською установою боржника про прийняття їх до виконання з зазначенням дати прийняття; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою, та ін.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні провести збори кредиторів про розгляд на них питання про порушення справи про банкрутство боржника. Рішення зборів вважається дійсним, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких складають не менше двох третіх загальної суми претензій. У зборах кредиторів мають право брати участь розпорядник майна, боржник і голова ліквідаційної комісії.