Приміром, реалізаторам пива, цигарок, солодощів необхідно, щоб банк сплатив поставки наперед, аби розрахуватися з оптовими постачальниками. Згодом — упродовж кількох місяців — вони повертають ці борги.
Попри простоту і привабливість, розвитку ринку факторингових послуг в Україні перешкоджають певні неузгодженості законодавчо-нормативного характеру. Треба наголосити, що, крім банків, цей вид бізнесу можуть здійснювати й інші фірми. Щоправда, однозначно відповісти на питання, хто саме — важко, оскільки між державними відомствами та юристами фірм триває дискусія на цю тему. Розпочалася вона з появою листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.10.2003 року №347/07/1-3/1, де зазначалося, що фактором (установою, яка в результаті переуступки вимоги отримує право вимоги за грошовими зобов'язаннями) може бути або банк, або фінансова установа, або фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювані факторингові операції. Відповідно виникає правова колізія з причин невизначеності кола суб'єктів підприємницької діяльності, які мають право на здійснення факторингових операцій.
У статті 5 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що правом надання фінансових послуг володіють лише фінансові установи. До фінансових установ належать юридичні особи, які відповідно до закону надають одну або кілька фінансових послуг і внесені у відповідний реєстр у встановленому законом порядку. Юридична особа, яку не внесено у відповідний реєстр, не надає фінансових послуг як виняткового виду діяльності, не є фінансовою установою і не має права надавати фінансові послуги.
Згідно з іншими трактуваннями переуступки вимоги боргу загалом не є фінансовою послугою, а факторингом вважається лише купівля рахунків-фактур, кредитування оборотного капіталу клієнта та ще деякі операції. Хоча законодавчі акти про ліцензування отримання ліцензій на ведення факторингових операцій не передбачають. Відповідно арбітражні суди переважно стають на позицію Цивільного кодексу, тобто вони визнають недійсними договори факторингу, укладені некредитними організаціями. Отже, третім шляхом повинно бути удосконалення українського законодавства.
Важливим етапом для розвитку ринку факторингових послуг як в Україні, так і загалом у регіоні стало створення Східноєвропейської факторингової асоціації влітку 2001 року, її головне завдання — розвиток факторингу на відносно нових ринках — на постсоціалістичному просторі: у країнах колишнього СРСР і деяких країнах далекого зарубіжжя. У Східноєвропейську факторингову асоціацію входять факторингові компанії з України, Росії, Казахстану, Вірменії і Молдови. Налагоджено партнерські відносини з компаніями Центральної і Східної Європи, усіх країн колишнього СРСР.
Відносини ділового партнерства включають постійне співробітництво компаній регіону, які й не є членами асоціації, але беруть активну участь в її роботі. У конференціях Східноєвропейської факторингової асоціації беруть участь представники 15—20 країн. Особливу роль у роботі відіграє Польща, на частку якої припадає більше половини факторингового ринку країн Центральної і Східної Європи. Четвертим кроком повинна бути підтримка на державному рівні
Одним із головних напрямків діяльності асоціації є підготовка та уніфікація нормативних документів. Зокрема підготовлений типовий міжфакторний договір. Отже, четвертим шляхом є підтримка на державному рівні українських факторингових компаній у відносинах з Асоціацією, з метою відкриття широких можливостей для виходу фінансових установ країн-учасниць на новий міжнародний рівень роботи з клієнтами.
Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, хоч і постійно збільшуються.
Отже, 5-м кроком повинен бути Вихід на ринок.
Для можливості повноцінного виходу банку на ринок факторинговых операцій в Україні можливо два варіанти:
1. Самостійний розвиток продукту за допомогою тривалої розробки і впровадження схем проведення операцій, створення спеціалізованих структурних підрозділів, залучення дорогих кадрів.
В цілому, можлива втрата вигоди внаслідок випередження конкурентами у зв'язку з тривалим етапом розробки продукту.
2. Європейський варіант. Використання послуг компанії-агента для розвитку даного бізнесу.
Висновки
Отже, Факторинг – операція фінансування під уступку Банку права грошової вимоги за Контрактом. Дана операція передбачає прийняття Фактором ризику виконання таких вимог та надання послуг з інкасації цих вимог та надання послуг з адміністративного управління вказаними вимогами.
Механізм проведення факторингових операцій має свої особливості.
Факторинг є порівняно новою для українського фінансового ринку послугою. На українському ринку факторингові послуги пропонують близько 20 банків та спеціалізованих факторингових/інвестиційних компаній. Обсяг наданих факторингових послуг на вітчизняному ринку динамічно зростає. У 2004 році ріст склав 300%, у 2005 році - 250%. Відношення обсягу наданих факторингових послуг до ВВП складає незначну величину 0,14% але це співвідношення постійно зростає. Обсяг факторингових операцій у країнах Європи за 2005 рік становить 715 486 млн.євро, Азії - 135 814 млн.євро, Америки - 135 630 млн.євро, інших країнах - 29 617 млн.євро. На сьогодні обсяг послуг факторингу у країнах Європи складає до 10% ВВП.
Головною висновком є ті переваги, які отримує клієнт факторингових операцій:
· додатковий прибуток за рахунок можливості збільшити обсяг продажу, одержавши від фактора необхідні для цього оборотні кошти;
· одержання повного спектра банківських послуг;
· зниження витрат від втрат від несвоєчасної сплати дебіторами за поставлений клієнтом товар;
· захист від упущеної вигоди, пов'язаної з втратою клієнтів;
· зниження витрат, пов'язаних з відсутністю або недостатністю неупередженого контролю за продажами і платежами;
· відхід від первісного ризику при роботі з новим дебітором;
· захист від кредитних, ліквідних, процентних, а також валютних ризиків.
Список літератури
1. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Від 01.01.2004 № 436-IV, Глава 35, Параграф 1. Ст..350.
2. Закон України „Про банки і банківську діяльність” № 2121− 14.
3. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємств. − К.: Либідь, 2002.−384с.
4. Гриньова В.М. Фінанси підприємств.− К.: Знання-Прес, 2004.− 424с.
5. Кириленко О.П. Фінанси.− Тернопіль.: „Економічна думка”, 1999.− 163с.
6. Опарін В.М. Фінанси.− К.: КНЕУ, 2002.− 240с.
7. Склеповий Є.В. Ринок факторингових послуг в Україні // Фінанси України.-2005 - №9 – с.109-115.
8. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств. − К.: ЦУЛ, 2002.− 460с.
9. Рогов Г.К., Воробйова І.А. Фінанси підприємств.− Миколаїв: УДМТУ, 2004.− 148с.
10. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. Посібник.-К.: КНЕУ, 2003.-554с.
11. Фінанси підприємств. За ред. Г.Г. Кірейцева.− К.: ЦУЛ, 2002.−268с.
12. Фінанси підприємств. За ред. А.М. Поддерьобіна.− К.: КНЕУ, 2000.− 460с.
13. Финансы. Под ред. Л.А. Дробозиной. − М.: ЮНИТИ, 2001.− 527с.
14. Финансы предприятий Под ред. Н.В. Колчиной.− М.: ЮНИТИ, 1998.− 413с.
15. Шевченко С. На Україну чекає факторинговий бум? // Галицькі контракти.-2003.-№3- с.16.