Диагностика финансового стану та загрози банкрутства ТОВ Роско (стр. 16 из 20)

Резерв збільшення прибутку за рахунок підвищення якості звичайно визначається таким чином: зміна питомої ваги кожного виду продукції помножується на відпускну ціну відповідного виду продукції, результати підсумовуються, і одержана зміна середньої ціни помножується на можливий обсяг реалізації продукції:

, (3.16)

де

─ резерв збільшення прибутку за рахунок підвищення якості продукції, грн.;

─ питома вага i-го виду продукції в загальному обсязі реалізації, %;

─ відпускна ціна i-го виду продукції, грн.;

─ фактичний обсяг реалізованої продукції за період, що вивчається, грн.;

─ можливе збільшення обсягу реалізації продукції, грн..

Узагальнимо всі виявлені резерви зростання прибутку в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5- Загальні резерви збільшення суми прибутку

Джерело резервів	Резерв збільшення прибутку, грн.
Збільшення обсягу продажів	3459,3
Зниження собівартості продукції	2357,49
Разом	5816,79

Питома вага кожного резерву в загальній сумі резервів зображено на рисунку 3.2

Рисунок 3.2 - Структура джерел резервів збільшення прибутку

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції, зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів збільшення рентабельності продажів може бути використана наступна формула:

, (3.17)

де

─ резерв зростання рентабельності;

─ рентабельність можлива;

─ резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

─ можлива собівартість продукції з урахуванням виявлених резервів;

─ фактична сума витрат по реалізованій продукції.

Можлива сума витрат на 1 гривню товарної продукції:

Помножимо цю суму витрат на можливий обсяг товарної продукції виражений в цінах реалізації (157166,3 грн.), отримаємо значення суми можливої собівартості:

Підставивши всі відомі дані у формулу (3.8) обчислимо резерв збільшення рентабельності продажів фірми ТОВ «РОСКО» за рахунок названих вище чинників:

Таким чином, при збільшенні обсягу виробництва і реалізації продукції на 15%, зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню товарної продукції підприємство ТОВ «РОСКО» одержить додатковий прибуток в сумі 5816,79 грн. і збільшить рентабельність продажів на 2,88%.

3.3 Комплекс заходів системи антикризового управління

Виживання підприємств в умовах ринкових відносин є стратегічно важливим як для конкретних регіонів, так і для всієї країни. У зв'язку з цим виникає гостра необхідність управління кризовими підприємствами, а саме, підприємствами, що мають проблеми неплатоспроможності за таких чинників як недолік фінансових ресурсів, зростання боргів, падіння рівня виробничого потенціалу. Це обумовлює наявність великої кількості технічно відсталих, неконкурентоспроможних і неплатоспроможних підприємств, яким загрожує банкрутство.

В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства на змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб’єктів господарювання за браком належної кваліфікації довели свої підприємства до межі банкрутства.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Переборення кризи зумовлює перехід системи до нового стану, який більше відповідає ринковій ситуації, тобто підвищується конкурентноздатність підприємства. Спочатку кризові явища реалізують себе у вигляді локальної кризи, подальше їх поширення веде до системної кризи. Подолання кризи можливе шляхом коригування системи управління та перебудови організаційної структури відповідно до нових умов. Криза розвитку підприємства - це явище, яке існує не у статиці, а в динаміці, і являє собою обмежений у часі процес виникнення та поступового поглиблення кризового стану підприємства. Більшість дослідників доводять наявність кількох стадій у розвитку кризового процесу, кожна з яких відповідає певному ступеню порушення нормальної діяльності підприємства, втрати ним життєздатності. Найбільшого поширення набула концепція про існування трьох окремих стадій, однак їх визначення не є загальноприйнятим. Можна стверджувати, що даними стадіями є: криза ефективності, криза платоспроможності, загроза банкрутства.

Приведемо класифікацію можливих причин кризового фінансового стану підприємства: криза управління як погіршення якості управління, бюрократизація і надмірне збільшення масштабів управління; соціальна криза, тобто проблеми у своєчасній оплаті праці, загроза безробіття, погіршення морально-психологічного клімату; криза виробництва як неможливість застосування прогресивної техніки і технології, спад у реалізації продукції і послуг, погіршення положення підприємства на ринку; інноваційна криза – старіння підприємства, скорочення інноваційної і стратегічної діяльності; криза довіри як утрата керівниками лідерства в колективі, некомпетентність у прийнятті рішень; фінансова криза, коли підприємство переходить з режиму своєчасного виконання зобов’язань в роботу зі збоями і зривами, його діяльність характеризується нездатністю продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, оплати рахунків і погашення заборгованостей, тобто неплатоспроможністю підприємства [21].

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадії її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший набір інструментівсанаційних заходів.

Головним критерієм у визначенні кризового становища може бути така ознака, коли вартість підприємства стає нижче суми зобов'язань кредиторам. Цей процес і складає фінансовий зміст такого явища, як прямування у бік банкрутства. Основою підходу до вирішення проблеми виживання збиткових підприємств і при цьому найбільш актуальним завданням є не збанкрутування підприємств (тоді треба банкрутити практично половину промислових підприємств України), а саме відновлення платоспроможності підприємств, виведення підприємств, що перебувають у кризі, спочатку на беззбитковий, а потім і на прибутковий рівень діяльності.

Оціночними показниками причин розвитку кризи і виникнення загрози банкрутства можуть бути такі: рівень прибутковості обороту і капіталу, тенденції їхнього розвитку; обсяги збитків за окремими ризиковими операціями (втрата основних фондів, товарно-матеріальних запасів, списання дебіторської заборгованості, збитки по інвестиційних проектах); обсяг і рівень накладання штрафних санкцій за порушення податкового, валютного, митного та інших видів законодавства; рівень фінансового важеля.

До складу оціночних показників, що характеризують можливості підприємства по виходу з кризи, доцільно включити коефіцієнти можливості зростання обсягів діяльності, рівня прибутку; обсяг потенційного залучення банківських та комерційних кредитів; обсяг і рівень іммобілізації ліквідних коштів із інших видів обігових та позаобігових активів; рівень можливої економії постійних та змінних витрат; потенційний конкурентний статус підприємства; інтегральний показник інвестиційної привабливості.

У табл. 3.6 наведені результати СВОТ-аналізу внутрішніх факторів, що впливають на результати діяльності ТОВ «РОСКО». Як показує СВОТ-аналіз внутрішніх факторів, на підприємстві неефективно ведеться управління всіма трьома основними розділами діяльності — оперативною, інвестиційною, фінансовою. Тому поліпшити фінансовий стан господарюючого суб'єкта дозволить як використання більш ефективного фінансового менеджменту, так і застосування таких заходів, як диверсифікованість, зосередження на більш прибуткових та більш ефективних напрямів перевезень, підвищення ліквідності активів, підвищення ефективності інвестиційного менеджменту й та ін.