Смекни!
smekni.com

Диагностика финансового стану та загрози банкрутства ТОВ Роско (стр. 18 из 20)

Необхідно відзначити той факт, що розвиток інституту банкрутства в умовах ринкової економіки є стратегічно дуже важливим, заперечення факту банкрутства, як негативного кризового явище лише посилить економічну ситуацію, оскільки банкрутство є невід'ємним явищем в ринковій економіці і виконує ряд важливих функцій. До таких можна віднести:

- регулювання розвитку ринку. За допомогою банкрутства ринок позбавляється від підприємств ведучих неефективну, неконкурентну діяльність. Це дозволяє захистити інші підприємства від «недобросовісних» партнерів робота з якими, приводить до значних фінансових втрат і іноді ставить під загрозу їх подальше існування. Крім того, ліквідація таких підприємств спрощує конкурентну боротьбу у пошуках джерел фінансування поточної діяльності.

- стимулювання підприємства в ефективному веденні своєї господарської діяльності, ухваленні оптимальних рішень, вдосконаленні форм і методів управління.

- Забезпечення рівних прав, зобов'язань і відповідальності господарюючих суб'єктів незалежно від їх організаційно – правової форми, розміру і форми власності. Крім того, основним при реалізації даної функції повинно бути справедливі права, як відносно боржника, так і кредитора.

- Створення необхідних умов для збереження і відновлення діяльності підприємства за умови доцільності. Реалізація цієї функції повинна здійснюватися не тільки на державному рівні, але і на рівні підприємств тих, що надають підтримку при реалізації заходів реорганізацій.

Концепція активного антикризового управління є переважною в системі антикризового регулювання, оскільки вимагає оперативного втручання в кризову ситуацію, та за допомогою активних антикризових дій запобігти банкрутству підприємства. В цьому контексті поняття банкрутства сприймається не тільки як неспроможністьборжникавідновити свою платоспроможність, але і як основний критерій до впровадження антикризових заходів. Розгляд форм банкрутства, що існують на сьогоднішній момент, ускладнює процес антикризового управління, оскільки до економічних чинників його виникнення додаються чинники навмисної поведінки певних осіб з метою отримання відповідних вигод, що в свою чергу призводить до спотворення фактичних даних про реальний стан підприємств.

Розглянуті фінансові заходи такі як: реорганізація, санація і ліквідація – є сучасним інструментарієм активного антикризового управління. Кожен з перерахованих заходів виконує покладені на нього функції по виведенню підприємства з кризи. Реорганізація і фінансова санація виконують функції відновлення прибутковості, конкурентоспроможності, платоспроможності та ліквідності.

Отже, наслідки банкрутства для держави є вкрай негативними, оскільки функціонування фінансово нестійких підприємств призводить до погіршення економічної ситуації в країні. Окрім цього, зникнення одного підприємства може спричинити порушення технологічних ланцюжків в виробництві, збільшення соціальної напруженості в регіоні. Вирішення проблеми платоспроможності, фінансової стабілізації підприємств окремих галузей промисловості вимагає певних зусиль як держави, так і окремих суб’єктів господарювання. На нашу думку, з боку держави необхідна розробка та впровадження гнучких заходів запобігання банкрутства і створення сприятливого економічного клімату, а з боку підприємств – впровадження принципів антикризового управління, що спрямоване на запобігання й усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання потенціалу сучасного менеджменту, розробки й реалізації на підприємствах спеціальних антикризових програм.

ВИСНОВКИ

Як відомо, процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та дослідження зовнішніх та внутрішніх кризових факторів, тобто здійснюється діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства. Взагалі процес діагностики проблеми неплатоспроможності та банкрутства розглядається як структурно-логічна схема, при використанні якої можна сформувати необхідні висновки щодо стану, в якому знаходиться підприємство, та можливих шляхів виходу з нього. У роботі під діагностикою кризи розвитку пропонується розуміти систему ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та (або) подолання кризи. Тобто результати такої діагностики дають змогу оцінити реальність та період виникнення банкрутства, можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування наслідків подальшої діяльності. Діагностика кризи характеризується такими принципами, як: своєчасність, комплексність, обґрунтованість, науковість, реальність, цільове спрямування та перспективність. Саме така діагностика дозволить обґрунтувати доцільність впровадження антикризового управління, підібрати необхідний каталог санаційних заходів та сформувати антикризову програму підприємства.

Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств стало катастрофічне одночасне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості, що призводить до зниження їх реальної платоспроможності, ставить їх перед загрозою банкрутства, лишає участі у формуванні дохідної частини бюджету.

Важливим зовнішнім чинником, який визначає ймовірність настання кризового стану (банкрутства) або/чи його покращання (фінансове оздоровлення), є податкова політика держави. Збільшення податкового навантаження на підприємства знижує їх абсолютну ліквідність, відповідно помірне (послаблене) податкове навантаження є запорукою своєчасної і повної сплати в майбутньому. Масове знаходження підприємств у кризовому стані викликає серйозні негативні наслідки, тому органами державної податкової служби повинна проводитися робота для забезпечення вчасних податкових надходжень і проведення ефективної податкової політики щодо потенційних банкрутів з метою погашення наявного податкового боргу та збереження добросовісного платника податків через реалізацію санаційних заходів. Постійний моніторинг фінансового стану та моделювання фінансової стійкості платника, ймовірності банкрутства повинні забезпечити інформацією керівництво про реальний фінансово-госпо­дарський стан підприємства, напрямки його покращання.

Виділяються наступні два підходи, за допомогою яких відбувається діагностика банкрутства підприємств: за допомогою фінансових коефіцієнтів і порівняльного аналізу характеристик підприємств. До моделей заснованих на використанні фінансових коефіцієнтів, відносять: оцінку фінансового стану за показниками У. Біфвера, оцінку ймовірності банкрутства на основі Z-рахунка Альтмана, PAS-коефіцієнт, двохфакторну модель оцінки ймовірності банкрутства, прогнозну модель Таффлера, модель Спрингейта, R -модель прогнозу ризику банкрутства, модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану, узагальнену модель, розроблену на основі універсальної дискримінантної функції, метод рейтингової оцінки фінансового стану, модель Фулмера та ін. До моделей, заснованих на використанні порівняльних оцінок, можна віднести: метод Агенті, метод Скоуна, методику В.В. Ковальова, методику компанії ERNST & WHINNEY та ін .

В Україні у Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства від 17.01.2001 р. рекомендується використовувати коефіцієнт У. Бівера. Проте, він має ряд недоліків. По-перше, нормативні значення фінансових показників не враховують галузеву специфіку підприємств. По-друге, не враховано ефективність використання капіталу на підприємствах (оборотність, рентабельність). По-третє, розрахунок коефіцієнта Бівера проводиться в статиці.

Зарубіжний досвід свідчить про широке використання системи-експерта (програмний продукт) для діагностики банкрутства підприємств. Ефективність системи базується на інформаційному забезпеченні, яке повинно постійно контролюватися та обновлятися.

В умовах реформування економічної системи, формування нових економічних і фінансових відносин в державі кожне підприємство, що функціонує в конкурентному ринковому середовищі (незалежно від його фінансового стану і положення серед конкурентів), може стикнутися з проблемою появи реальної загрози банкрутства. Для забезпечення соціально-економічного розвитку підприємства та його фінансової стабілізації передусім слід визначитися з основними цілями та напрямками фінансової політики. Слід акцентувати увагу, що при вирішенні проблем функціонування, розвитку та фінансової стабілізації підприємств необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення та розростання кризових явищ. Тому особливої актуальності набувають питання проведення санації на підприємстві, тобто своєчасної реалізації системи санаційних заходів по виведенню суб’єкта господарювання зфінансової кризи. Недосконалість нормативно-правової бази з питань санації, відсутність єдиного методологічного підходу щодо механізму її проведення стримують впровадження санації на українських підприємствах.

З метою мобілізації фінансових ресурсів та оптимізації їх використання необхідно здійснювати аналіз та економію витрат шляхом постатейного контролю за витрачанням коштів; планувати вхідні та вихідні грошові потоки на підприємстві; фінансувати інвестиційні та інноваційні проекти і програми; визначати потребу в капіталі для фінансування необоротних та оборотних активів підприємства; робити пошук можливих джерел фінансування санаційних заходів, наприклад, або від продажу частини майна боржника, або від грошових надходжень у вигляді інвестицій або кредитів і таке інше.

Проаналізувавши фінансовий аналіз діяльності ТОВ «РОСКО» приходимо до наступних висновків:

- забезпеченість підприємства оборотними ресурсами для покриття поточних зобов'язань оцінюється, як достатнє, але цей показник знижується, потрібно звернути на це увагу;