Залежно від призначення (сфери застосування) показниківвиокремлюються показники поточної і майбутньої загрози банкрутства.Розрахунок показників поточної загрози банкрутства дає змогу оцінити загрозу порушення передбачених законодавством про банкрутство термінів виконання фінансових зобов'язань (задоволення претензій кредиторів) за рахунок наявних високоліквідних активів або наявність передумов для ініціювання судових процедур (з боку кредиторів - наявність заборгованості, термін сплати якої минув, з боку самого підприємства - поточна збитковість та часткова втрата власного капіталу). До складу цієї групи доцільно включати показники, що мають еталонний мінімум або критичне значення. Якщо рівень цих показників нижчий еталонного (критичного) - поточний стан підприємства діагностується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства - високий.
Оцінка рівня майбутньої загрози банкрутства може здійснюватися за допомогою дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів. Стабільна тенденція до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньому періоді. Порівняння абсолютних значень показників із се-редньогалузевим дає можливість встановити, як швидко „відкладена загроза банкрутства" може стати наявною.Діагностика кризового стану та виявлення загрози банкрутства на базі використання фінансових коефіцієнтів передбачає: розрахунок їх величини, проведення горизонтального, порівняльного та еталонного аналізу, підготовку аналітичного висновку.
Найбільш популярним прийомом діагностування є еталонний аналіз, який передбачає порівняння фактичних значень певних оціночних показників з еталонним значенням, яке встановлено у певному нормативному акті або є результатом певних статистичних досліджень.
Таблиця 1.1 - Рівні платоспроможності відповідно до методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності
| Назва стану | Визначення | Економічний критерій наявності |
| 1.Поточна неплатоспроможність | Фінансовий стан підприємства, при якому через випадковий збіг обставин суми наявних у нього коштів та високоліквідкнх активів недостатньо для погашення поточного боргу (виконання зобов'язань перед кредиторами після терміну їх сплати, у тому числі із заробітної плати, сплати податків і зборів). При наявності на будь-яку дату відповідає законодавчому визначенню „неспроможне підприємство", на початок та кінець кварталу- „ боржник» | Ш<0 Пп = А040 + А045 +А220 +А230 + А240 (наявні грошові кошти) - П620 (в частині прострочених поточних зобов’язань) |
| 2.Критична неплатоспроможність | Фінансовий стан підприємства, при якому на початок і в кінці звітного кварталу, що передував поданню заяви про порушення справи про банкрутство, має місце невиконання нормативних значень коефіцієнта покриття (Аи) та коефіцієнта забезпеченості власними коштами (Аз). Відповідає законодавчому визначенню «потенційний банкрут». | ПП<0 Аи<1.5 Аз<0.1 Кп=А220 (оборотні активи):П620 (поточні зобов’язання) |
Необхідно зазначити, що в нормативно-інструктивних матеріалах, прийнятих різними відомствами України (Комісією з цінних паперів та фондової біржі, Національним банком України, Міністерством фінансів України, визначені еталонні (рекомендовані) значення певних фінансових коефіцієнтів, які суттєво різняться між собою. Це ще раз підтверджує, що використовувати цей методичний прийом діагностики слід надзвичайно обережно, оскільки еталонні значення, як правило, не мають відповідного обґрунтування чи статистичного підтвердження.
Ідея створення моделей для прогнозування банкрутства підприємств на основі використання статистичного апарату та теорії ймовірності народилася на початку 30-х років XX століття, в роки Великої депресії. Саме тоді в Західній Європі та Америці банкрутство великої кількості підприємств і необхідність захисту інтересів інвесторів та інших суб'єктів ринку від загрози фінансових втрат обумовили зацікавленість у розробці інструментарію, який би дав змогу заздалегідь визначити „проблемні підприємства" та провадити відносно них відповідну фінансову політику.
Внаслідок створення статистичних моделей прогнозування банкрутства зацікавлені особи отримують простий та ефективний інструмент, при застосуванні якого є можливість з певною ймовірністю стверджувати, чи збанкрутує підприємство протягом певного періоду часу, чи ні. Простота використання статистичних моделей полягає в їх чисельному визначенні, тобто в отриманні чисельного показника вірогідності банкрутства на основі обробки певного обсягу економічної та фінансової інформації оцінюваного підприємства.
Серед різних початкових досліджень поведінки коефіцієнтів, що попереджають крах фірми, були праці A. Winaror і R.F. Smith, які вивчили 183 фірми, що відчували фінансові складнощі протягом 10 років (до 1931 p.). Дослідники дійшли висновку, що коефіцієнт співвідношення між чистим обіговим капіталом та сумою активів був одним з найбільш точних і надійних показників банкрутства. FitzpatrickP.J. аналізував 3- і 5-річні тренди 13 коефіцієнтів у 20 фірмах, що збанкрутували в 1920-1929 pp. Порівнюючи їх з показниками контрольної групи, він дійшов висновку, що з 19 успішно діючих фірм всі аналізовані коефіцієнти деякою мірою передбачають кризу. Однак виявилось, що найкращими показниками є співвідношення „прибуток / чистий власний капітал" і „чистий власний капітал / сума заборгованості".
C.L. Merwirвивчив досвід 939 фірм в 1926-1936 pp. Проаналізувавши декілька основних коефіцієнтів, він з'ясував, що З коефіцієнти були найбільш прийнятними для передбачення припинення діяльності фірми за 4-5 років заздалегідь. Це такі, як коефіцієнт покриття, відношення чистого обігового капіталу до суми активів і чистого власного капіталу до суми заборгованості. Вони характеризуються низхідними трендами перед припиненням діяльності і весь час показують значення нижче нормального рівня.Зосереджуючи свою увагу на досвіді компаній, деякі дослідники відчули складності з виплатою заборгованості та банківських кредитів. Hickman W.B. вивчив досвід випуску корпоративних облігацій 1900-1943 pp. і дійшов висновку, що коефіцієнт покриття відсоткових виплат (разів) і відношення чистого прибутку до обсягу продажу є досить корисним прогнозом невиконання умов випуску облігацій.
Застосовуючи більш складну статистичну методику, ніж була у попередників, Beaver W.H. довів, що фінансові коефіцієнти виявились корисними для прогнозування банкрутства і невиконання зобов'язань по облігаціях не менш як за 5 років до краху. Він визначив, що коефіцієнти можна використовувати для точного розмежування фірм, які відчувають крах і уникають його в значно більшому ступені, ніж це можливо при випадковому прогнозі.
Одним з його висновків було те, що і в короткостроковій, і в довгостроковій перспективі відношення потоків грошових коштів до суми заборгованості було найкращим прогнозом, на другому місці були коефіцієнти структури капіталу, на третьому - коефіцієнти ліквідності, а найгіршими - коефіцієнти оборотності.
З початку 60-х років минулого століття до теперішнього часу-центр уваги теоретиків та практиків антикризового управління діяльністю підприємств перемістився на розробку багатомірних статистичних моделей, що прогнозують вірогідність ліквідних ускладнень та загрозу банкрутства на основі певної системи показників господарсько-фінансової' діяльності. Новий підхід до розв'язання проблеми прогнозування банкрутства пов'язаний з ім'ям відомого дослідника Едварда Альтмана.Внесок Е.Альтмана до проблеми діагностики банкрутства необхідно розглядати в двох аспектах.По-перше, з ім'ям Е. Альтмана пов'язаний перехід від пошуку одномірних індикаторів кризи та банкрутства фірм до розробки багатомірної системи діагностики. Розглядаючи банкрутство як наслідок критичного порушення фінансової рівноваги, Е.Альтман висунув та апробував припущення стосовно неможливості оцінки такого багатомірного явища за допомогою єдиного показника, оскільки наслідки порушення фінансової рівноваги можуть виявляти себе через погіршення різноманітних показників діяльності підприємства.По-друге, Е. Альтман є засновником технології розробки бага-тофакторної статистичної моделі прогнозування банкрутства на базі застосування багатофакторного дискримінантного аналізу (БДА).
БДА як статистичний метод дослідження був відомий ще до досліджень Е.Альтмана, але застосовувався переважно в біологічних та психологічних науках. Використання цього методу надає можливість здійснювати класифікацію деякої сукупності об'єктів на дві або більше груп залежно від їхніх індивідуальних характеристик. Особливістю цього методу є формування функції, яка характеризує взаємозв'язок між зміною кількісних характеристик та якісною ознакою відповідної групи. Наприклад, на базі використання інформації лабораторних досліджень внутрішніх органів людини можливо встановити її стать (чоловік або жінка) та вік (у межах визначених діапазонів).
Використання БДА передбачає: визначення кількості вихідних груп, що мають бути утворені, та їх якісних характеристик;формування інформаційної бази дослідження, тобто визначення залежності між деякою сукупністю кількісних характеристик масиву об'єктів дослідження та їх якісною ознакою; використання математичного апарату Б ДА, що дає змогу знайти лінійну комбінацію характеристик, яка найкращим чином поділяє сукупність на певні групи.