Державний кредит – особлива форма грошових відносин, в яких держава виступає у якості позичальника. Він виконує дві функції – фіскальну та регулюючу. Об’єктивна необхідність держкредиту обумовлена випереджуючими темпами росту держ витрат над можливостями розширення власної доходної бази, що дозволяє забезпечити покриття запланованих доходів бюджету в умовах його дефіциту. Додаткові фінансові ресурси держава залучає шляхом продажу на фінансовому ринку облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів держ цінних паперів.
Фінанси державного сектору економіки –включають ті ж самі відносини, що й відносини, що й фінансові відносини будь-якого суб’єкта господарювання. В той же час їх фінансова діяльність регламентується державою як на підставі фінансового законодавства, так і у формі державного управління.
Фінансовий ринокявляє собою своєрідну надбудову, забезпечуючу сферу, через яку координується діяльність фінансової системи і здійснюється рух фінансових ресурсів. Він забезпечує переміщення капіталу в галузі з високим рівнем доходу, забезпечує мобілізацію та ефективне використання тимчасово вільних фінансових ресурсів. Учасники фондового ринку орієнтуються на отримання більш високого доходу в порівнянні з вкладенням коштів в банки. При цьому варто мати на увазі зв'язок між рівнем доходності, ступеню ризику і втратою ліквідності.
Фінансовий ринок включає:
- ринок грошей – на якому здійснюються операції з купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року
- ринок кредитних ресурсів (позикового капіталу) – який є формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Об'єктом купівлі-продажу на якому є вільні кредитні ресурси, а регулювання здійснюється за допомогою облікової ставки НБУ.
- ринок цінних паперів – на якому здійснюється мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових інструментів), які є гарантією повернення вкладених коштів і одержання доходу.
- ринок фінансових послуг – який є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування.
Страхування є особливою сферою фінансової системи завдяки якій формуються фонди фінресурсів, основним призначенням яких є покриття втрат суб’єктів фінансових відносин, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхової компанії і можуть використовуватись у якості інвестиційного ресурсу. Головна функція страхування – формування фонду фінансових ресурсів, що здійснюється як плата за ризики, які приймають на себе спеціальні підприємства – страхові компанії. Завданням даної сфери фінансових відносин є попередження страхового випадку та мінімізації можливого страхового збитку.
Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.
3. Управління фінансовою системою. Організаційні основи функціонування фінансової системи
Ефективність функціонування фінансової системи залежить від двох факторів:
o налагодженості фінансових відносин у суспільстві (вибору основної фінансової моделі, досконалості фінансового законодавства);
o від організації управління.
Система управління фінансами - це комплекс заходів, інструментів та інститутів, які забезпечують стабільне та ефективне функціонування фінсистеми в цілому та окремих її ланок, що сприяє розвитку соц-економічних процесів в суспільстві.
Метою управління фінансовою системою є (Миляков, § 1.5, с.30) збалансованість бюджету, оптимізація державного боргу, стійкість національної валюти, гармонізація інтересів держави і суб’єктів господарювання.
Організаційна структура фінансової системи – це сукупність фінансових органів та інституцій, які забезпечують управління фінвідносинами в державі.
Управління фінансовою системою держави покладено на фінансовий апарат.
За організаційною структурою до складу фінансової системи України входять наступні групи фінансових органів та інституцій:
1 група – фіноргани, що контролюють виконання бюджету держави (Мінфін, ДПАУ, Держказначейство, Контрольно-ревізійне управління, Рахункова палата);
2 група – фіноргани, які виконують контрольно-регулюючі функції в окремих сферах фінансів (ДКЦПФР, Аудиторська палата, НБУ, Антимонопольний комітет, Комітет з фінансового моніторингу та фінансової розвідки, Фонд держмайна);
3 група – інституції, що функціонують на фінансовому ринку (комерційні банки, фінансово-кредитні установи, Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні трасти, інші інститути);
4 група – органи управління цільовими фондами (соціальне страхування, УДІК, Укрлізинг тощо).
Завдання загальним управлінням фінсистемою держави покладено на Мінфін.
Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фіноргану вищого рівня (наприклад, райфінвідділи - облфінуправлінню). Горизонтально фіноргани підпорядковані місцевим органам держуправління і входять до складу відповідних держадміністрацій.
Основні функції Міністерства фінансів:
- розробка напрямів фінполітики держави та заходів щодо їх реалізації:
- організація бюджетного процесу, складання проекту бюджету та його виконання;
- організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів. порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
- організація функціонування ринку цінних паперів;
- мобілізація коштів через систему держкредиту та управління державним боргом;
- забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;
- організація і здійснення фінансового контролю в країні.
До складу Мінфіну входять два відособлені підрозділи:
- ДКРУ, яке спеціалізується на здійсненні фінконтролю по питаннях складання і виконання бюджету, ефективного і цільового використання бюджетних асигнувань у розпорядників бюджетних коштів, ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій держсектора, стану збереження коштів та ТМЦ;
- Держказначейство - створене з метою ефективного управління бюджетними коштами, підвищення оперативності фінансування видатків. Основними завданнями казначейства є ефективне і оперативне управління коштами Держбюджету:
- організація виконання бюджету і здійснення контролю за ним;
- управління наявними коштами бюджету у межах встановлених видатків;
- ведення обліку касового виконання бюджету, складання звітності;
- управління держборгом відповідно до чинного законодавства;
- розподіл між Держбюджетом та місцевими бюджетами відрахувань від загальнодержавних податків за нормативами, затвердженими Верховною Радою;
- здійснення контролю за використанням коштів позабюджетних фондів.
ДПАУ - організовує справляння і здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства і виконує такі функції:
- роблення проектів податкового законодавства;
- контроль за правильністю обчислення податків і своєчасністю їх сплати;
- облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;
- накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень;
- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків.
Рахункова Палата України – основним завданням якої є здійснення контролю за виконанням дохідної і видаткової частин Держбюджету, використання бюджетних коштів, у сфері державного кредиту. Основними її завданнями є:
- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України,
- витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
- контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів;
- визначення ефективності та доцільності використання державних коштів.
Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної Ради, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фіндіяльності органів управління.