В свою чергу шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона визначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 55 %), акумулювання у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною випереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави. Така модель забезпечує максимальний вплив держави на соціальну сферу, а відповідно і на рівень життя суспільства, що потребує значних обсягів ресурсів. Однією із основних позитивних рис цієї моделі побудови системи соціальних заходів держави є превентивність дій держави, її проактивна діяльність. Ця перевага реалізується через те, що економічні катаклізми менше впливають на кожного окремо взятого громадянина та його кошти і заощадження через механізм випереджувальних пом’якшувальних дій держави. На мою думку така система є справді соціально-орієнтованою, так як найбільше зусиль держави спрямовано на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, захист їх від негативних виявів ринкового механізму господарювання та глобалізації економічної системи. Шведська модель в певному сенсі є еталоном соціальної політики в плані забезпечення рівності громадян.
Німецька модель характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців. Ця система є певним гібридом соціально-орієнтованої системи та в той же час достатньо ліберальної системи з переважанням все-таки рис соціально-орієнтованої системи. Основною перевагою є її гнучкість, можливість підлаштовуватися в короткі терміни до нових економічних умов. Варто також відзначити також залучення недержавних структур до заходів з соціального захисту населення.
Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для ліберальної моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в шведській і німецькій моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці. Перевагою цієї системи є дуже ефективне балансування системи, високий ступінь гнучкості при високому рівні гарантованого забезпечення незахищених верств населення.
Про ефективність даних моделей говорить значно вищий рівень життя всіх без виключення верств населення в вищезгаданих країн. Ці досягнення є результатами цілеспрямованості і постійності соціальної політики, постійної роботи над покращенням соціальної інфраструктури, виділення значних сум грошових коштів на розвиток соціальної сфери.
Модель соціальної політики української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.
Першочерговою складовою при побудові соціально-орієнтованої економіки є власне міцне фінансове підґрунтя, адже без нього неможливо провадити ефективну соціальну політику. В умовах недостатності коштів важко забезпечувати незахищених громадян всім необхідним для нормального життя.
Формування самих держав загального добробуту (а не окремих ідей і положень) пов’язують із високим економічним розвитком країн, який дав змогу забезпечити населенню прожитковий мінімум. Саме в цей період основною умовою соціальної політики стала вважатися відповідальність уряду за добробут і дотримання соціальних прав громадян. «Ця відповідальність не може бути перекладена на індивіда, приватне підприємство або громаду, мікрорайон. Така держава захищає людей від бідності шляхом допомоги у зв’язку з безробіттям, виплат сім’ї, грошових компенсацій, пенсій за старістю, забезпечуючи повноцінну охорону здоров’я, безоплатну освіту, громадське житло. Соціальна підтримка в цьому випадку здійснюється як державне втручання в життя людей на національному й місцевому рівнях через програми соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я... Фінансування цієї системи здійснюється за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику
Саме тому спочатку в Україні необхідно створити високоефективну економічну систему з конкурентноздатною продукцією, високим рівнем ціни праці, ефективними регуляторами цін та інфляції. Цей крок вже сам по собі вирішить велику частину соціальних проблем через ліквідацію певної частки безробіття, підвищення пенсійного забезпечення, стабілізацію цін та реальних доходів громадян, зростання надходжень бюджетів всіх рівнів, а отже вирішить багато з нагальних проблем соціальних проблем.
Також при виборі елементів соціальної політики необхідно звертати увагу на ментальні національні особливості, національні та історичні традиції, так як вони мають значний вплив на державну політику. Так в Україні навряд чи прижилась би японська модель організації ринку праці в зв’язку з ментальними особливостями нації. Отож, необхідно поступово вводити окремі елементи зазначених вище моделей з одночасним пристосуванням їх до українських реалій та по можливості ці реалії змінювати.
Доцільним є впровадження окремих елементів шведської та німецької моделей, оскільки на даний момент часу окремі верстви населення потребують значної підтримки, так як в Україні спостерігається різке розшарування суспільства і наявна значна маса малозабезпечених громадян. Дані проблеми можна вирішити значним вливанням коштів як в соціальну сферу так і в розвиток економіки, зокрема на розвиток малого бізнесу, який є основою для існування середнього класу в суспільстві, що має вплив на зменшення соціально незахищених верств.
Держава також може надавати різні форми допомоги в зв'язку з безробіттям. Грошова допомога може надаватися робітникам, які працюють неповний робочий день, з метою відшкодування втрат заробітної плати. Ця допомога становить для бездітних робітників і службовців 63% фактичної зарплати, а для тих, хто має дітей - 68%. Відшкодуватися може зарплата, втрачена в зв'язку з банкрутством. Вона надається найманим працівникам, коли підприємство оголошує про своє банкрутство і вони не одержують зарплати. У цьому випадку сплачується повний фактичний заробіток останніх трьох місяців і невиплачені внески на соціальне страхування. В цілому проблема безробіття заслуговує більш докладного розгляду.
Системи "соціального захисту і забезпечення" сьогодні існують практично в усіх країнах світу. Однак, між країнами є великі розбіжності в ступені захищеності трудящих, сфері охоплення різних верств населення і ефективності діючих систем. Найсучасніші системи "соціального захисту і забезпечення" мають найбільш розвинені країни. Можна твердити, що за якісними і кількісними характеристиками цих систем визначається рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку країни та соціуму.
В цивілізованих країнах світу "системи захисту й забезпечення" охоплюють практично все населення і передбачають майже усі існуючі ризики. Упродовж 50-60 років минулого століття витрати на соціальні потреби в усіх розвинених країнах зростали випереджаючими темпами порівняно із темпами економічного зростання (приблизно в 1,8 рази швидше, ніж темпи зростання ВВП цих країн). На початку 21 століття років вони становили понад 17% ВВП у Канаді, 26-28% у Данії і Франції, майже 29% у Нідерландах і понад 33% - у Швеції.
Підсумовуючи викладене, можна виділити такі пріоритети соціальної політики України у сфері зайнятості населення:
- підвищення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості й створення робочих місць;
- залучення до вирішення цього питання комерційних структур;
- державна підтримка малого і середнього бізнесу;
- організація системи підготовки й перепідготовки кадрів;
- створення системи громадських робіт;
- удосконалення системи соціального захисту безробітних.
Не слід ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики. Варто було б звернути увагу на французький варіант соціальної політики "welfare pluralism", що має змішаний характер. У ній поєднуються риси різних систем - як тих, у яких одержання соціальних прав чітко пов'язане зі сплатою внесків, так і тих, у яких соціальне забезпечення є універсальним і безумовним.
Звичайно, одним кроком всіх проблем не вирішити, але шляхом поступального руху в напрямі соціальної орієнтації економічної системи можна добитися значних результатів, тому що наданий момент Україна за рівнем розвитку далеко позаду більшості країн світу (в тому числі за рівнем медичного забезпечення, освіти, культури та спорту). Причиною цьому є нестача коштів, з чого і визріває необхідність реформування системи фінансування соціальних програм в Україні.