Механізм грошово-кредитної діяльності (стр. 3 из 9)

Ця модель ілюструє важливу залежність. Вона показує, що для досягнення рівноваги на грошовому ринку необхідно дотримання слідкуючої вимоги: при даній пропозиції грошей разом з ростом доходу повинна зростати процентна ставка. Лише в цьому випадку буде зростати альтернативна вартість зберігання грошей і зменшуватися курс облігацій, що зменшить спекулятивний попит на гроші, збільшить купівлю фірмами та домашніми господарствами фінансових активів і дозволить підтримувати грошовий ринок в рівноважному стані.

Пропозиція грошей, за якою стоїть ЦБ, може змінювати процентну ставку. Скорочуючи пропозицію грошей, ЦБ здатен збільшити процентну ставку, а значить уповільнити інвестиційний процес, скоротити зайнятість та об’єм національного виробництва. У випадку збільшення пропозиції грошей в економіці виникнуть протилежні ефекти.

Співставивши пропозицію грошей з попитом на них, ми можемо описати грошовий ринок і визначити рівноважну процентну ставку. Для цього ми побудували на рис.1.4 вертикальну пряму S_m, яка позначає пропозицію грошей. Зображення пропозиції грошей у вигляді прямої базується на припущенні, згідно якому керуючі грошово-кредитні органи та фінансові установи забезпечують економіку деяким визначеним запасом(масою) грошей. На грошовому ринку, як і на ринку товарів та ресурсів перехрещення кривих попиту та пропозиції визначає ціну рівноваги. В даному випадку «ціною» являється рівноважна процентна ставка, тобто це ціна, яка виплачується за використання грошей.

Якщо на грошовому ринку відсутня рівновага, то яким чином її можна досягти? Розглянемо рис.1.4, на якому зображено дві альтернативні криві пропозиції грошей.

1.Дефіцит. Припустимо, що пропозиція грошей зменшилась з 200 млрд. (S_m) до 150 млрд. дол.(S_m1). Потім, що при незмінній рівноважній процентній ставці, яка становить 5%, попит на гроші перевищує їх пропозицію на 50 млрд. дол. Люди будуть намагатись пристосуватись до дефіциту грошей шляхом продажу деяких з наявних у них фінансових активів(будемо вважати, що ці активи представлені облігаціями). Продаж облігацій для одних це означає втрата грошей внаслідок купівлі цих облігацій іншими. Отже, загалом в наявності є 150 млрд. дол. Колективна спроба отримати більше грошей з продажу облігацій збільшить їх пропозицію по відношенню до попиту на ринку облігацій та знизить ціну на них.

Загальне правило: зменшення цін на облігації супроводжується ростом процентної ставки. Розглянемо приклад, облігація по якій виплачується фіксований процентний дохід у розмірі 51 дол. за рік, продається за номінальною вартістю 1000 дол. Відповідно, прибутковість такої облігації становить 5%:

А зараз припустимо, що ціна цієї облігації через збільшення пропозиції облігацій знизилася до 667дол. Для того, хто купує облігацію, фіксовані процентні платежі в розмірі 50 дол. На рік забезпечують прибутковість 7,5%:

Оскільки всі позичальники під впливом конкуренції змушені пропонувати кредиторам процентні платежі з такою ж прибутковістю, яку забезпечує облігація, відбувається зростання загального рівня процентної ставки. На рис.1.4 ми бачимо, що процентна ставка збільшується з 5% при грошовій пропозиції 200 млрд. дол. до 7,5%, коли грошова пропозиція дорівнює 150 млрд. дол. Це збільшення процентної ставки призводить до збільшення альтернативних витрат зберігання грошей і до скорочення кількості грошей, які бажають мати в своєму розпорядженні фірми та домогосподарства. Таким чином попит на гроші зменшується з 200 млрд. дол. при процентній ставці 5% до 150 млрд. дол. при процентній ставці, яка становить 7,5%. Грошовий ринок повертається в стан рівноваги: при процентній ставці 7,5% і попит на гроші, і їх пропозиція дорівнюють одній і тій же величині – 150 млрд. дол.

2. Надлишок. Збільшення грошової пропозиції з 200 млрд. дол. (S_m) до 250 млрд. дол. (S_m2) призведе до надлишку грошей в розмірі 50 млрд. дол. При початковій процентній ставці – 5%. Люди намагатимуться позбутися грошей, купуючи більше облігацій. Але витрата грошей одними означає надходження грошей до інших. Тому колективна спроба купити більше облігацій збільшує попит на них і тим самим підштовхує ріст ціни на облігації.

Наслідок: ріст цін на облігації призводить до зниження процентної ставки. В нашому випадку на прикладі, процентні платежі в розмірі 50 дол. На рік по облігаціям, яка зараз становить, наприклад, 2000 дол. , забезпечує покупцеві облігації прибутковість лише 2,5%:

Тому в міру того люди будуть намагатися зменшити свої сукупні грошові запаси нижче відмітки 250 млрд. дол.. шляхом купівлі облігацій, загальний рівень процентних ставок буде знижуватися. В даному випадку процентна ставка впаде до нового рівноважного рівня 2,5%. Так як альтернативні витрати зберігання грошей тепер також знизились – ліквідність стала коштувати менше, – кількість грошей у вигляді готівки і на чекових депозитах, які споживачі та підприємці можуть тримати, збільшиться з 200 млрд. дол. До 250 млрд. дол. Тому рівновага на грошовому ринку знов відновлюється: при процентній ставці 2,5% і попит на гроші, і їх пропозиція становлять 250 млрд. дол.

Держава впливає на рівновагу на грошовому ринку, змінюючи рівень процентних ставок. А політика систематичного порушення рівноваги грошового ринку для впливу на рівень процентної ставки, а через нього на інвестиції та інші макроекономічні змінні отримала назву кейнсіанська грошова політика.

Кейнсіанська грошова політика – один з найбільш поширених способів державного регулювання економіки. До такого регулювання процентних ставок через змінення пропозиції грошей вдавались в останній період в багатьох західних країнах, але практично всюди в кінцевому результаті грошовий ринок потрапляв в так звану ліквідну пастку.

Ліквідна пастка – це така ситуація в економіці, коли зростаюча пропозиція грошей

вже не в змозі викликати подальше зниження процентних ставок (нижче і₀), як ми бачимо на рис. 1.5.

Якщо процентні ставки не знижуються, то товарні ринки припиняють відчувати вплив грошового ринку, не отримують імпульсів від нього. Відбувається гальмування інвестиційного процесу, а значить, нема відходу грошей, нема нових кривих попиту на гроші, нема нових точок рівноваги грошового ринку. Таким чином відбувається інфляція, тобто розрив між реальним сектором економіки (товарними риками) і грошовим ринком.

По суті, в ліквідну пастку потрапила держава, так як вона «відкрила шлюз» для нарощування грошової маси М⁵ для стимулювання інвестицій та виробництва і в результаті спровокувала перевагу ліквідності таку високу, що люди і фірми утримуються від купівлі цінних паперів (вони дуже дорогі, оскільки процентні ставки низькі) і товарів і надають перевагу тримати гроші в ліквідній формі для спекулятивних цілей.

Опинившись в ліквідній пастці, економіка в ній і залишається, так як грошовий ринок не має власних механізмів виходу з неї. Більше того, пастка ще сильніше замикає «замок» інфляційних очікувань, які стимулює людей позбавлятись грошей, спричинене різким падінням їх купівле спроможності. Тому задача полягає в тому, щоб проводити таку грошову політику, яка б не призводила до потрапляння в ліквідну пастку. Умовою такої політики є контроль за грошовою пропозицією: ріст грошової маси не повинен перевищувати критичної відмітки, коли процентні ставки падають до мінімально можливого рівня.

Але якщо держава потрапила в ліквідну пастку потрібна потужна інвестиційна сила, і такою силою може бути тільки держава. Тому в ситуації ліквідної пастки грошова політика виявляється неефективною, більше того інфляційно небезпечною. Держава може використовувати лиш фіскальну (податково-бюджетну) політику.

РОзділ II Банківська система та грошовий мультиплікатор

2.1 Банки як фінансові посередники, банківські резерви

В сучасному суспільстві банки займаються найрізноманітнішими видами операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг та кредитні відносини, через них здійснюються фінансування народного господарства, страхові операції, купівля - продаж цінних паперів, а в деяких випадках посередницькі угоди та управління майном. Кредитні установи виступають в якості консультантів, приймають участь в обговоренні господарських програм, ведуть статистику, мають свої підсобні підприємства, тобто виступають посередниками в комерційній господарській діяльності.

Як і будь-яке підприємство, банк є самостійно господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку.

Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, які пов'язані із задоволенням суспільних потребу своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із Статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл (ліцензію).