Механізм грошово-кредитної діяльності (стр. 6 из 9)
На відміну від ЦБ, можливості збільшувати гроші у якого теоретично безмежні, так як його боргові зобов’язання і є гроші, КБ мають межі кредитування. Відкриваючи у себе рахунки, КБ мають рахуватися з тим, що вкладники в будь-який момент можуть вимагати свої гроші в об’ємі вкладу. Тому для підтримання ліквідності КБ завжди необхідні резерви готівкових грошей. Такі резерви створюються ЦБ у вигляді безпроцентних вкладів комерційних банків в ЦБ. Їх розмір визначається у вигляді процента від депозитів КБ (даний процент отримав назву норми резервування):для вкладів на вимогу – більш високий норматив; для термінових вкладів – більш низький.
Таким чином, ЦБ створює не тільки готівку, але й обов’язкові резерви. Готівка С і обов’язкові резерви R створюють так звані базові гроші, або грошову базу Н:
Н=С+R
Засоби, які залишилися в розпорядженні КБ(після формування обов’язкових резервів) отримали назву надлишкових резервів (Е)
Розглянемо умовний приклад, який показує процес створення грошей КБ. Нехай норма резервування r становить 10%.
Припустимо, в КБ А надійшов депозит в розмірі 1 млрд. грн. З них 100 млрд. грн. банк зобов’язаний перерахувати в резервний фонд (10% від суми депозиту). В такому випадку сума кредиту, нараховує 900 млн. грн. (надлишкові резерви).
Таким чином, 900 млн. грн. стали новими грошима, створені КБ А. Беручи ці гроші, фірми та громадяни використовують їх для оплати товарів та послуг, виплату заробітної плати, закупівлю сировини та матеріалів та ін. Власники магазинів та інші отримувачі грошей потім переводять їх на свої банківські рахунки, припустимо в банк Б, і виходить, що 900 млн. грн., на які банк А видав кредит, знов опинились на депозиті.
З 900 млн. грн., які були внесені в банк Б, останній повинен 10% цієї суми (90 млн. грн.) перерахувати в резервний фонд; останню частину можна знову видати в кредит; 810 млн. грн. виданих в кредит грошей знову повернуться в банк, але тепер в банк третього рівня – В. Частину з них знову необхідно помістити на резервний рахунок, останні можна знову видати в кредит і т.п.
Цей процес отримав назву ефекту грошового (кредитного) мультиплікатора.
В нашому прикладі початковий депозит в розмірі 1 млрд. грн. дозволив видати в кредит 900 млн. грн., а потім створити депозит на цю ж суму в іншому банку. Банк Б видав кредит 810 млн. грн., дозволив створити другий депозит в банку В на цю ж суму. Третій депозит складе 729 млн. грн. в банку Г, який створить в банку Д четвертий депозит в розмірі 652 млн.100 тис. грн., і так до завершення процесу.
В кінці процесу межа розширення банківських депозитів буде виглядати наступним чином:
1 млрд.+900 млн.+810 млн.+729 млн.+625 млн.100 тис. +…=1 млрд. (1+0,9+0,92+0,93+…) = 1 млрд.
Таким чином при нормі резервування, яка становить 10%, початковий депозит в 1 млрд. грн. обернувся мультиплікаційним ефектом розширення грошової маси на 10 млрд. грн. Це означає, що межа створення кредитних грошей визначається нормою резервування. Якби вона дорівнювала 5%, то максимальна сума кредитних засобів збільшилась до 20 млрд. грн., якби 50%, то максимальний розмір кредитних грошей зменшився б до 2 млрд. грн.
В загальному вигляді грошовий мультиплікатор m може бути записаний у вигляді наступної формули:
,де r – норма резервування, яка вираховується як відношення резервів R до депозитів D:
.Таким чином, грошовий мультиплікатор може бути представлений і в такому вигляді:
.Дана формула дозволяє розрахувати грошовий мультиплікатор за умови, що гроші існують лише у вигляді депозитів, тобто без готівки. Проте загальна грошова маса в економіці (агрегат Мl) представлена не тільки депозитами, але й готівковими грошима С:
М=С+D.
Крім того, обов’язкові резерви разом з готівкою створюють грошову базу Н. В такому випадку грошовий мультиплікатор з урахуванням готівки можна представити через відношення грошової маси до грошової бази:
m=M/H=(C+D)/(C+R).
Розділивши почленно чисельник і знаменник правої частини рівняння на D, отримаємо:
m=(1+c)/(r+c),
де с = С/D коофіциент депонування;
r =R/D норма резервування;
Грошовий мультиплікатор (коофіциент само збільшення грошей) означає можливість створення максимальної кількості нових грошей. Справа в тім, що частина отриманих грошей з рахунків «утікає» в поточний обіг і не переходить на рахунки в інші банки. Дехто взагалі може тримати гроші дома, а хтось вивезти їх за кордон. В такому випадку процес піде в зворотному напрямку: кожна гривня, вилучена з банківської системи, призведе до скорочення кількості грошей в господарській системі на 10 грн. при (r = 10%).
В результаті максимальне збільшення кількості грошей в економіці можна розрахувати за формулою:
М-Еm,
де Е – надлишкові резерви КБ;
m – грошовий мультиплікатор;
Як бачимо, пропозиція грошей прямо залежить від об’єму грошової бази і грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор показує як змінюється пропозиція грошей при зміні грошової бази на одиницю. Збільшення с (коофіциента депонування) та r (норми резервування) зменшує грошовий мультиплікатор, і навпаки.
ЦБ може контролювати пропозицію грошей перш за все шляхом контролю грошової бази. Зміна грошової бази, в свою чергу, створює мультиплікативний ефект на пропозицію грошей.
Виділяють три основних інструменти монетарної політики, за допомогою яких ЦБ здійснює непряме регулювання грошово-кредитної сфери.
1. зміна облікової ставки (ставки рефінансування), тобто ставки, по якій ЦБ кредитує КБ;
2. зміна норми резервування, тобто мінімальної частини депозитів, яку КБ повинні зберігати у вигляді резервів (безпроцентних вкладів) в ЦБ;
3. операції на відкритому ринку: купівля чи продаж ЦЮ державних цінних паперів (використовується в країнах з розвиненим фондовим ринком).
Ці операції пов’язані зі зміненням банківських резервів, і як наслідок грошової бази.
Разом з вищеперерахованим слідує, що основою грошової (монетарної) політики являється теорія грошового мультиплікатора. Вона показує, що:
· ЦБ може контролювати грошову базу (готівку і резерви);
· контролюючи грошову базу (тобто пропозицію грошей), ЦБ повністю контролює темп інфляції;
· інфляція являється монетарним явищем.
Розділ III Грошово-кредитне регулювання економіки України
Кредитно-грошова політика в Україні пройшла певну еволюцію. У 1993-1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм Уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993-1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб., а кредити Уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86 відсотків від загального обсягу емісійних кредитів проти 6 відсотків кредитів комерційним банкам на потреби рефінансування. Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва через банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочення випуску товарів та послуг.
Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період була розбіжність офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства (наприклад, АПУ та іншим галузям для проведення заліку взаємної заборгованості). Проте така політика "дешевих грошей" провадилася лише щодо певних галузей народного господарства і виключно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках лише під високий відсоток. Інакше кажучи, відсоткова ставка, за якою комерційні банки надавали кредит більшості клієнтів, не мала нічого спільного з фактичною обліковою ставкою. Орієнтиром для них була офіційна ставка. Крім того, "дешеві гроші" використовувалися не для інвестицій, а для "латання дірок". Отже, вони не могли позитивно вплинути на економічні процеси в країні.
У 1995-1996 рр. провадилася політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася:
1. Переходом до фінансування бюджетного дефіциту переваж-но за рахунок не кредитної емісії (кредити НБУ), а випуску і продажу державних короткострокових облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу.
2. Зниженням облікової ставки НБУ у зв'язку з падінням темпів інфляції. Однак вона все ще залишається несприятливою для інвестицій.
3. Проведенням жорсткішої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Крім традиційних вимог дотримання комерційними банками нормативів платоспроможності та ліквідності, яка контролюється НБУ станом на початок кожного місяця, НБУ встановив вимогу щоденної звітності за показниками достатності капіталу та ліквідності на основі щоденних балансів банків.
Платоспроможність банку - це достатність власних коштів банку для захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Розраховують його як співвідношення власних коштів і активів, у тому числі зважених за ступенем ризику.
Ліквідність - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання грошових зобов'язань. Її визначають за збалансованістю між строками і сумами погашення активів і строками й сумами виконання зобов'язань банку.
Показники достатності капіталу та ліквідності є оціночними показниками діяльності банку і встановлюються з метою оптимального регулювання активних та пасивних операцій банків з точки зору підтримки необхідного рівня ліквідності.