- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП В, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП А;
- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП В, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП Б;
- усі три коефіцієнти – коефіцієнти рівня ВПП В.
На основі даних міркувань були визначені граничні значення бальної шкали:
Загальний Рівень ВПП А – 26 – 30 балів;
Загальний Рівень ВПП Б – 14 – 22 бала;
Загальний Рівень ВПП В – 6 – 14 балів.
7. Визначення експертним шляхом значимості кожної складової в залежності від регіональної чи галузевої приналежності підприємства з метою визначення підсумкового рівня ВПП суб'єкта, що хазяює.
1.3 Методичні підходи до оцінки стану і результативності використання ресурсного потенціалу підприємства
Аналіз ресурсного потенціалу підприємства або оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства – це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.
Результативність використання ресурсного потенціалу підприємства, або конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме [45]:
1. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена і оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).
2. Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.
3. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.
4. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.
На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів. Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:
1) світове лідерство
2) світовий стандарт
3) національне лідерство
4) національний стандарт
5) галузеве лідерство
6) галузевий стандарт
7) пороговий рівень.
Якщо підприємство перебуває нижче за пороговий рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможнім.
Згідно з другим поглядом відокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства.
Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів.
Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу “зовнішньо нейтральним”. Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами.
Якщо керівники підприємства розуміють його конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню.
Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.
Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити, що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу.
Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства в закордонній практиці використовуються різноманітні методи [15].
За напрямком формування інформаційної бази виділяють:
- критеріальні методи – за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.
- експертні методи – прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб’єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.
За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють:
- графічні методи – забезпечують найвищий рівень сприйняття кінцевих результатів оцінки, інтерпретованих у графічних об’єктах (рисунках, графіках, діаграмах та ін.).
- математичні методи – базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка. Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.
- логістичні методи – є алгоритмізованими методами оцінки, які базуються на логічних припущеннях.
За можливістю розробки управлінських рішень існують:
- одномоментні методи – це, по суті, статистичні методи тому, що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розробляння заходів на перспективу
- стратегічні методи – уможливлюють не тільки оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розробляння стратегічних заходів на перспективу.
За способом оцінки виділяють:
- індикаторні методи – вони групуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому.
- матричні методи – в основу покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці. Використовуючи їх, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку. Матричними методами широко користуються американські консультаційні фірми, а за належного інформаційного забезпечення такі методи можуть бути надійним інструментом для оцінки конкурентоспроможності потенціалу й вітчизняних підприємств.
Для оцінки потенціалу підприємства необхідна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Тому структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:
- загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв’язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;
- забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;
- можливість регулювання значень величин показників, залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;
- можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.
Беручи до уваги наукові праці з проблематики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціально-економічних систем різних рівнів їх усі можна розділити на чотири загальні групи (залежно від їхнього базавого критерію) – ресурсні (витратні), відносні (порівняльні), цільові (результатні) та суб’єктнооб’єктивізовані (експертні).
Найоб’єктивнішим та найадекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної методології слід вважати сукупність принципів, що базуються на міжнародних стандартах оцінки.
Будь-яку вартість можна розглядати з позицій колишніх, сучасних та майбутніх результатів з урахуванням того, що розширене відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.
З усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний (дохідний).
Кожний з цих трьох підходів має багато різних методів оцінки, як то:
1) витратний підхід – метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод заміщення, метод індексації даних проектно-кошторисної документації;
2) порівняльний підхід – метод парних продаж, метод статистичних коригувань, експертні методи порівняння, метод мультиплікаторів порівняння;
3) результатний підхід – метод капіталізації доходу, метод дисконтування грошових потоків, метод залишкового доходу.
Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:
1) витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання;
2) порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод;
3) результатний (дохідний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.