Крім транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків та урядів дедалі вагомішими суб’єктами глобального фінансового середовища стають великі інституційні інвестори (пенсійні, страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди). Якщо на початку 80-х років глобальних та міжнародних фондів у світі було кілька десятків, то в кінці сторіччя – близько 700. Сумарний обсяг акумульованих крупними інституційними інвесторами активів сягнув 10 трлн. дол..[25]
Розвиток фінансового ринку України в 1991- 2006 роках відбувався в умовах формування правової бази в основному по наданню банківських послуг, діяльності на ринку цінних паперів та страхової діяльності.
Умовно цей період створення законодавчої бази можна поділити на дві стадії:
1. з 1991 року по 1996 рік – стадії створення перших законодавчих актів щодо регулювання, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг. Ця стадія характеризувався прийняттям основної маси загального законодавства про підприємницьку діяльність. В сфері ринку фінансових послуг були прийняті Закони України “Про банки і банківську діяльність” (20 березня 1991 року) та “Про цінні папери і фондову біржу” (18 червня 1991 року). Частина правових норм щодо регулювання ринків фінансових послуг приймається через структури виконавчої влади, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (17 березня 1993 року) та Указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” (19 лютого 1994 року).
2. з 1996 року по 2003 рік – стадія, яка була започаткована прийняттям нової Конституції України та відокремленням проблем розвитку фондового ринку у окрему сферу зі створенням нового регулютора – Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Згідно норм Конституції України (стаття 92) виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Саме на цю стадію припадає основна кількість актів законодавства щодо регламентування діяльності на окремих ринках фінансових послуг, зокрема прийняття Законів України “Про лізинг” (16 грудня 1997 року), “про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10 грудня 1997 року), “Про Національний банк України” (20 травня 1999 року), “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція від 7 грудня 2000 року), “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) (15 березня 2001 року), “Про обіг векселів в Україні” (5 квітня 2001 року), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (5 квітня 2001 року).
До основних факторів, які визначали розвиток фінансового ринку в 1991 – 2006 роках можна віднести:
1. Перехід до ринкових механізмів в економіці держави;
2. Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;
3. Запровадження масштабної приватизації і пов‘язані з нею:
· розміщення приватизаційних цінних паперів;
· розміщення акцій приватизованих підприємств;
· поява фінансових інститутів по обслуговуванню приватизаційних процесів в державі;
· розміщення цінних паперів новими суб’єктами господарської діяльності;
· запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.
Важливою особливістю цього періоду є те, що вдалося сформувати в державі систему органів по регулюванню ринків фінансових послуг:
· Національний банк України (створений у 1991 році);
· Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (створена у 1995 році);
· структурний підрозділ Міністерства фінансів по нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у структурний підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).
Ця система відповідає міжнародному досвіду і, фактично, повторює систему міжнародних організацій по регулюванню, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг:
· Базельський комітет з банківського нагляду (створено у 1974 році);
· Міжнародна організація комісій з цінних паперів (створено у 1989 році);
· Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю (створена у 1992 році).
Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995-2003р. створює реальну загрозу повторення "фінансових пірамід", прикладом чого можуть слугувати нещодавні випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок ("Пінгвін" в місті Біла Церква, ЦОС в 25 містах України). Всупереч сподіванням населення та Уряду щодо піднесення розвитку фінансового ринку України та більш ефективного соціального захисту населення за рахунок розвитку нових фінансових послуг та установ, діяльність окремих небанківських фінансових установ в Україні не тільки не допомагає вирішити ці проблеми, однак й призводить до поглиблення кризи недовіри до фінансового сектору в цілому.
Слід відмітити початок становлення такого сектору фінансового ринку України як інститути спільного інвестування (ІСІ). Нажаль перші інститути спільного інвестування в Україні, стали просто інструментом для концентрації власності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такий не дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. У додатку 3 зображено динаміку створення ІСІ в Україні за останні роки і як бачимо з рисунку основна кількість ІСІ приходиться саме на роки масової приватизації.
Разом з тим залишається ряд невирішених проблем в регламентуванні діяльності фінансового ринку, зокрема:
· недостатній розвиток нормативно-правової бази на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;
· Недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання, контролю та нагляду за застосуванням санкцій та притягненню до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;
· Слабка координація дій органів регулювання ринку між собою та правоохоронними органами;
· наявність факторів великих “ризиків” для інвесторів позичальників і інших користувачів фінансових послуг;
· недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;
· відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості населення та потенційних інвесторів щодо якісного відбору фінансових посередників, що зменшує можливості фінансового сектора щодо мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектору в цілому;
· частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років. [11]
Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.
Український фінансовий ринок складається по суті з наступних сегментів (див. додаток 4): ринок банківських послуг, ринок цінних паперів, ринок страхових послуг, ринок послуг інших небанківських фінансових установ. Розглянемо докладніше кожен із зазначених сегментів.
Особливості ринку банківських послуг.
Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку банківських послуг.
Конституція України.
· Стаття 85 відносить до повноважень Верховної Ради України призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України, а також призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України. Згідно статті 106 право призначати другу половину складу Ради Національного банку України надано Президенту України.
· Стаття 93 надає Національному банку України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.
· Стаття 99 покладає на Національний банк України забезпечення стабільності грошової одиниці України - гривні.
· Стаття 100 містить норму, згідно якої Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Крім норм Конституції України система банківського законодавства базується на принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання.
Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм Директив Ради ЄЕС 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 року; 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 року; 92/30/ЄЕС від 06 липня 1992 року; 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 року; 89/647/ЄЕС від 18грудня 1989 року; 92/121/ЄЕС від 21 грудня 1992 року; 93/22/ЄЕС від 10 травня 1993 року; 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 року; Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС 94/19/ЄС від 30 травня 1994 року.