Особливості ринку послуг інших небанківських фінансових установ
Діяльність із взаємного кредитування
Законодавча база, яка регламентує діяльність кредитних спілок
Створення та діяльність кредитних спілок регулюється Законом України "Про об'єднання громадян" з урахуванням особливостей, установлених Тимчасовим Положенням про кредитні спілки в Україні, затвердженим Указом Президента України від 20 вересня 1993 року №377/93.
Постанова Правління Національного банку України “Про погодження Статуту кредитної спілки з питань кредитування та розрахунків із Національним банком України” N25 від 07.02.94 року.
Професійні учасники.
Кредитні спілки - громадські організації, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.
Перелік послуг.
Кредитна спілка:
· надає позички членам спілки, в тому числі під заставу майна або майнових прав, та здійснює пов'язані з цим фінансово-кредитні операції;
· надає позички іншим кредитним спілкам, асоціаціям кредитних спілок за наявності вільних коштів, використовує кошти на потреби розвитку руху кредитних спілок з благодійною метою;
· виступає поручителем виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами;
Системи взаємозв’язків.
Взаємозв’язки відсутні.
Перспективи розвитку ринку фінансових послуг.
18 грудня 1998 року за номером 2319 у Верховній Раді України було прийнято Закон України “Про кредитні спілки”. Згідно статті 25 закону державне регулювання і контроль за діяльністю кредитних спілок здійснює орган державної виконавчої влади, спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України (Уповноважений орган). Динаміку функціонування кредитних спілок в Україні наведено у додатку 7 (наведено реально діючі кредитні спілки).
Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів повинна здійснюватися з урахуванням норм:
· Директив Ради ЄЕС 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 року; 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 року; 92/30/ЄЕС від 06 липня 1992 року; 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 року; 89/647/ЄЕС від 18грудня 1989 року; 92/121/ЄЕС від 21 грудня 1992 року;
· Примірного закону для кредитних спілок, розроблений Всесвітньою Радою Кредитних Спілок.
Ключові принципи регулювання ринків фінансових послуг базуються на трьох цілях регулювання. Три основні цілі регулювання ринків фінансових послуг - це:
1. захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;
2. забезпечення того, щоб ринки фінансових інструментів були справедливими, ефективними і прозорими;
3. зниження системних ризиків. [17]
Принципи, що стосуються регуляторів.
Обов‘язки регуляторів повинні бути зрозумілими і об‘єктивно визначеними. Регулятори повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітним у здійснюванні своїх функцій і повноважень. Регулятори повинні мати достатні повноваження, належні ресурси і здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження. Регулятори повинні засвоїти чіткі і послідовні процеси регулювання. Штатні працівники регуляторів повинні дотримуватися найвищих професійних стандартів, включаючи належні стандарти конфіденційності.
Принципи саморегулювання.
Режим регулювання повинен належним чином використовувати саморегулівні організації (СРО), які виконують деякі обов‘язки, пов‘язані з прямим наглядом, у своїх відповідних сферах компетенції у мірі, що відповідає розміру і складності ринків. СРО повинні знаходитися під наглядом регуляторів і додержуватися стандартів справедливості і конфіденційності під час здійснювання своїх повноважень і делегованих обов‘язків.
Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків
Регулятори повинні мати широкі повноваження у сфері ревізій, розслідування і нагляду. Регулятори повинні мати широкі повноваження щодо правозастосування. Регулятивна система повинна забезпечувати ефективне і надійне використання повноважень з ревізій, розслідування, нагляду і правозастосування, а також реалізацію ефективної програми виконання норм.
Принципи співробітництва в регулюванні.
Регулятори повинні мати право ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятори повинні створити механізми надання інформації, які визначатимуть, коли і як вони будуть ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятивна система повинна передбачати надання допомоги іноземним регуляторам, яким необхідно робити запити під час виконання своїх функцій і здійснювання повноважень. Принципи для емітентів цінних паперів та інших фінансових інструментів.
Повинно проводитися повне, вчасне і точне розкриття фінансових результатів та іншої інформації, яка є істотною для прийняття рішень інвесторами та споживачами фінансових послуг. Ставлення до власників цінних паперів та інших фінансових інструментів у емітента повинно бути справедливим і неупередженим. Стандарти обліку та аудиту повинні бути високого, світового рівня.
Принципи для інститутів колективного інвестування .
Регулятивна система повинна встановлювати стандарти для ліцензування і регулювання інститутів колективного інвестування та їх керуючих і інвестиційних радників. Регулятивна система повинна передбачати правила, що визначатимуть юридичну форму і структуру інститутів колективного інвестування, а також відокремлення і захист активів інвесторів. Регулювання повинно вимагати розкриття інформації, як це визначено у принципах для емітентів, яке є необхідним для оцінювання придатності інститутіви колективного інвестування для даного інвестора і ступінь зацікавленості інвестора у цьому інституті. Регулювання повинно забезпечити те, щоб була придатна і відкрита основа для оцінювання активів, ціноутворення і викупу паїв в інституту колективного інвестування.
Принципи для ринкових посередників.
Регулювання повинно передбачати мінімальні стандарти допуску для ринкових посередників. Повинен бути у наявності стартовий і робочий капітал та інші доцільні вимоги до ринкових посередників. Від ринкових посередників слід вимагати додержування стандартів внутрішньої організації і операційної поведінки, які скеровані на захист інтересів клієнтів і відповідно до яких, керівництво посередника бере на себе першочергову відповідальність за ці питання.
Повинні бути у наявності процедури вживання заходів щодо банкрутства ринкового посередника для того, щоб звести до мінімуму збитки і шкоду для інвесторів і знизити системний ризик.
Принципи для вторинного ринку.
Створення систем торгівлі фінансовими інструментами, у тому числі організаторів торгівлі на фондовому ринку, повинно підпорядковуватися регулятивному затвердженню і нагляду. Слід проводити постійний регулятивний контроль організаторів торгівлі фінансовими інструментами, який повинен бути скерований на забезпечення того, щоб цілісність торгівлі підтримувалася за допомогою справедливих і об‘єктивних правил, що підводять до відповідної рівноваги потреби різних учасників фінансового ринку.
Регулювання повинно сприяти прозорості торгівлі фінансовими інструментами. Регулювання повинно бути побудовано так, щоб виявляти і не допускати маніпулювання ринком та інших прийомів недобросовісної торгівлі. Регулювання повинно намагатися забезпечити належний контроль активних операцій, що ставлять під ризик значну частину капіталу, ризику невиконання зобов‘язань і підриву ринку.
Система клірингу і розрахунків операцій з фінансовими інструментами повинна підлягати регулятивному нагляду, і бути побудована так, щоб забезпечити її справедливість, ефективність і результативність, а також так, щоб вона знижувала системний ризик.
Як відомо трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим різко загострилось питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.
Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв’язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Одним із найбільш перспективних напрямків залучення фінансових ресурсів, та відповідно, розвитку визначеного сегменту фінансового ринку є позики на міжнародних ринках капіталу.
Інтерес іноземних інвесторів до українських казначейських векселів виник у 1996 р. і протягом певного періоду стабільно зростав. Як результат у перші сім місяців 1997 р. ринок казначейських векселів став основним джерелом фінансування бюджету. Протягом цього періоду резидентами та інвесторами-нерезидентами купувалося в середньому на 800 млн. грн.. казначейських векселів на місяць. З часом, у зв’язку зі зростанням у світі недовіри до економік перехідного періоду, цей інструмент став менш привабливим для інвесторів, і вони почали залишати цей ринок або виявляли інтерес лише до операцій хеджування. Це спонукало Україну шукати виходу на міжнародні ринки капіталів.
Уперше Україна вийшла на міжнародні ринки капіталів у серпні 1997 р., випустивши єврооблігації терміном на один рік загальною сумою 396 млн. дол. США під 12% річних. Незважаючи на нестабільність міжнародних ринків капіталу, Україні в жовтні 1997 р. знов вдалося залучити додатково 99 млн. дол. США за фідуціарною позикою під 10% річних, організованою через Chase Manhattan Bank. Додатково протягом цього року Україна отримала 310 млн. дол.. у вигляді позики від міжнародних організацій. Залучених коштів практично вистачило для покриття виплат за іноземними борговими зобов’язаннями на суму 680 млн. дол. США. Нетто-показник фінансування за рахунок зовнішніх джерел становив у 1997 р. тільки 5% загального розміру дефіциту. [12, c.154]