kЛТ = КТЛ / КЗК,
де КТЛ – оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).
Розрахуємо коефіцієнт термінової ліквідності, підставивши у формулу базові дані:
17,4
I kЛТ = ¾¾¾ = 0,05
385,8
14,76
II kЛТ = ¾¾¾ = 0,03
437,76
49,32
III kЛТ = ¾¾¾ = 0,06
765,72
35,04
IV kЛТ = ¾¾¾ = 0,04
880,32
Зробивши розрахунки коефіцієнту термінової ліквідності для нашого підпрємства, можна побачити, що НВКФ “Енергія-Юг” характерізується низькою платоспроможністю у короткостроковому періоді
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (kЛА) – це відношення абсолютно ліквідних активів до короткостракових пасивів:
kЛА = КАЛ / КЗК,
де КАЛ – абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери). Підставимо у формулу дані з фінансових звітів за чотири квартали:
79,68
I kЛА = ¾¾¾ = 0,2
385,8
87,48
II kЛА = ¾¾¾ = 0,2
437,76
152,6
III kЛА = ¾¾¾ = 0,2
765,72
179,64
IV kЛА = ¾¾¾ = 0,2
880,32
Нормальною можна вважати ситуацію, коли kЛА ³0,5.
Коефіцієнти абсолютної ліквідності НВКФ “Енергія-Юг” у всіх кварталах дорівнюють 0,2, що говорить про нормальний стан цього коефіцієнту і миттєву платоспроможність підприємства.
Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв’язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв’язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимизації фінансово-економічних рішень. Фінансовий стан підприємства тісно пов’язаний із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.
2.3. Аналіз динаміки показників фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг”
Фінансовий аналіз – це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської звітності.
Інформаційною базою аналізу фінансового стану є внутрішня і зовнішня звітність підприємства, статистичні дані загальноекономічного характеру, інформація про конкурентів і споживачів продукції підприємства та інші відомості.
Вітчизняні розробки фінансового аналізу не враховують особливлстей перехідного періоду економіки України, не відповідають вимогам комплексності, повноти аналізу. Методичні рекомендації, що надаються різними міністерствами і відомствами, спрямовані на аналіз фінансового стану підприємства у конкретних умовах, наприклад, при приватизації, санації, банкрутстві, аудиторських перевірках. Комплексної методики фінансового аналізу не розроблено.
Розрахунок коефіцієнтів не повинен стати самоціллю; показники повинні допомагати визначати недоліки у роботі підприємства, причини, що викликали стан речей; можливі шляхи покращення діяльності у майбутньому. Для більш повної і точної оцінки фінансового стану метод коефіцієнтів неопхідно доповнювати іншими прийомами, методами, показниками.
Оцінка фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг” має на меті обєктивний аналіз величини та структури активів та пасивів підприємства і визначення рівня його фінансової стабільності.
3.Переваги та недоліки системи оцінювання фінансового стану підприємства.
3.1.Удосконалення фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг”
Проаналізувавши низку показників фінансового стану НВКФ “Енергія-Юг”, можна сказати, що загальний стан фінансової діяльності підприємства знаходиться на низькому рівні. Про це також говорять чисельні проблеми, з якими зустрічається сучасне мале підприємство.
Малому й середньому підприємництву, безумовно, небхідно відвести одне з провідних місць у проблемі досягнення стабільності фінансової системи в Україні і, очевидно, процес стабілізації слід терміново здійснювати водночас на макро- і мікрорівнях. Аналіз світового досвіду доводить, що практично в усіх розвинутих країнах держава на макроекономічному рівні бере активну участь у створенні умов формування й розвитку малого підприємництва, стимулює і підтримує процес розвитку найдоцільніших та найефективніших його напрямків.
Прийняті нормативно-правові акти не врегульовували законодавче поле діяльності малого й середнього підприємництва та не містили реальних і дієвих механізмів його фінансово-кредитної підтримки. Водночас спостерігалися інвестиційна криза; нерозвинутість ринку; фіскальний характер податкової політики з надмірним тиском, з одного боку, і відсутність у держави бюджетної можливості компенсувати це пільговим наданням позикового капіталу для здійснення прибуткового малого бізнесу, з другого. Однією з найпопулярніших форм підтримки підприємництва за кордоном є гарантія. Проте Кредитно-гарантійній установі, створеній Указом Президента України від 20.05.99р., реалізувати в цьому аспекті наміри поки що не вдалося через відсутність інституту гарантій і достатніх коштів у державному бюджеті.
Функціонування суб’єктів малого підприємництва свідчить теж про існування низких проблем – нестачу стартового капіталу, власних фінансових ресурсів і заставного майна. Підприємці просто неспроможні витримати вимоги банків щодо забезпечення кредитів або гарантій їх повернення з високими відсотками. Тому банки неохоче працюють із малими і середніми підприємствами і віддають перевагу кредитувавнню тих підприємств, де прибуток порівняно з мікрокредитуванням малого бізнесу значно більший. Воднораз, як переконує досвід, переважна більшість суб’єктів малого і середнього бізнесу відчуває гострий “інвестиційний голод”, потребу в пільговому кредитуванні для поповнення обігових коштів і капітальних вкладень, у майновій підтримці, участі у реалізації державних і регіональних замовлень та доступі до участі у конкурсах високоефективних інвестиційних проектів, які фінансуються з бюджету.
Із цими факторами безпосередньо пов’язані ти чи інші негаразди й негативні процеси: обмежені можливості для розвитку й удосконалення організації ринкового виробництва та інноваційної сфери; переміщення активності малих підприємств із виробничої у торгівельно-посередницьку сферу; розвиток невраховоного обігу коштів і тіньового ринку; відсутність соціальної інфраструктури. Спостерігається невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу.
Існує нагальна потреба кардинальних змін у підходах до розв’язання накопичених проблем у малому і середньому підприємництві, що потребують пошуку нових шляхів його реформування й здійснення таких заходів:
1. визначення фінасування пріорітетних напрямів розвитку малого підприємництва та оптимізації використання русурсів за галузями, сферами господарської діяльності й теріторіями з урахуванням сучасного високотехнологічного товаровиробничого сектору. При цьому слід виходити з результатів аналізу статистичних даних, що свідчать про найширший розвиток малого бізнесу у цих сферах, як в Україні, так і в усьому світі.
2. визначення економічних і соціальних проблем в аспекті підтримки і розвитку малого підприємництва на районному та регіональному рівнях, з урахуванням того, що діяльність малих підприємств орієнтована, головним чином, на місцевий ринок. Заходи щодо їх розв’язання мають здійснюватися за рахунок обсягів регіональних джерел фінансових і матеріально-технічних ресурсів. Це вписується в загальну концепцію розвитку господарської і фінансової самостійності теріторіальних утворень.
3. розробки державної системи підтримки малого підприємництва на умовах широкого залучення позабюджетних ресурсів, нових позабюджетних схем відтворення капітал, самофінансування малого бізнесу (наприклад, через кредитні спілки, товариства взаємного страхування). Централізовані кошти на приоритетні напрями розвитку регіону надавати тільки під конктретний проект на умовах співфінансування. Це знизить навантаження на бюджети різних рівнів.
4. формування ринку продукції малих підприємств шляхом розмішення на них установленої законом на конкурсній основі частки державного замовлення щодо поставок продукції для регіональних потреб.
5. сприяння розширенню виробничо-технологічної та інноваційної кооперації малих підприємств із великим виробництвом і використанню потенціалу малого підприємництва при здійсненні заходів щодо підприємств-банкрутів.
6. інтеграції прогресивних фінансових механізмів малого підприємництва в загальну кредитно-фінансову систему України; реалізації схеми пайової участі бюджетних і позабюджетних коштів для підтримки пріоритетних напрямів розвитку цієї сфери.
7. систематизації через інформаційну мережу й створення бази даних із використання коштів, спрямованих на підтримку малого і середнього бізнесу в Україні, з подальшим аналізом ефективності їх використання.
Виконання зазначених заходів дасть можливість не лише залучити нові фінансові ресурси, а й забезпечити їх прибутковість, і в результаті капіталізувати малий і середній бізнес. Головне, буде сформоване платоспроможний попит населення, який є суттєвим чинником накопичення фінансових ресурсів на місцевому, регіональному і державному рівнях. Їх невиконання зробить підтримку малого і середнього підприємництва неефективною, а фінансову стабільність в Україні неможливою